|
“Музичні мости”
8 лютого у Мюнхенському культурному центрі Kulturhaus Milbertshofen з успіхом відбувся гала-концерт
18 лютого, неділя
Поширити у Facebook
На одній сцені разом виступали українські музиканти з Мюнхенським камерним оркестром «Україна Мюнхен». Вечір відбувся під красномовною назвою «Музичні мости». Тематично це була виключно українська музика, з якою Баварська столиця та Німеччина, в цілому, починає цікавитись завдяки зусиллям ентузіастів. А прізвища композиторів - класиків та сучасних авторів теж перехрещувались біографічними стежками та поєднувались історичними мостиками.
Нагадаємо, камерний оркестр «Україна Мюнхен» був заснований у 2016 році за ініціативи композитора Тараса Ященка та відомої української диригентки Оксани Линів, яка багато зробила для популяризації українського музичного мистецтва в Німеччині та вельми успішно працює у Західній Європі. З 2017 р. художнім керівником і диригентом оркестру став Артем Лонгінов, музикант із Дніпра, який з 2014 року живе і навчається в Німеччині, а майже півтора року тому здобув ступінь магістра Вищої школи музики і театру в Мюнхені.
Мені довелося бути присутнім на тому важливому та показовому «магістерському» концерті, коли він виконував з німецькими музикантами симфонічні твори нашого Левка Ревуцького та австрійського класика Антона Брукнера. Зараз Артем Лонгінов отримав посаду першого капельмейстера та помічника головного диригента у Оперному театрі Берна (Швейцарія), але продовжує творче спілкування з Мюнхенським камерним оркестром, у якому нині грають справжні професіонали.
Як на мене, їхні виступи підтверджують міцне коріння музичних традицій, пов’язане, перш за все, з навчанням Миколи Лисенка у Лейпцизькій консерваторії. А якщо згадати, що у Дмитра Бортнянського та Вольфганга Амадея Моцарта був один музичний вчитель - падре Мартіні, а видатний український композитор та диригент Микола Колесса свого часу навчався у Відні, Празі, Кракові, то ці зв’язки стають ще більш наявними. Звичайно, що йдеться не про всі можливі та численні паралелі творчості наших та закордонних митців, а лише про тих композиторів, чиї твори виконувались у концерті «Музичні мости».
Колись вважалося (і небезпідставно), що українська академічна музика має вирізнятися з поміж інших наявністю фольклорних (прямих чи оброблених) мотивів. І дійсно, такі ознаки прикрашають також творчість багатьох видатних європейських композиторів: чеха А.Дворжака, поляка С. Монюшка, болгарина П. Владигерова, угорця Б. Бартока. Їхні твори лунають по всьому світу й досі. Та й наш музичний патріарх М. Лисенко, з його європейською освітою, був пристрасним збирачем та пропагандистом національного фольклору. Чи значить це, що його музика була цікавою переважно вихідцям з України та прихильникам народних пісень?
Звичайно ні.
До речі, у радянські часи відбувалася вульгаризація уявлень про музичну культуру України. Навіть опери М. Лисенка та С. Гулака-Артемовського вважалися «примітивом», тому їх «вдосконалювали» композитори не такі талановиті, але ідеологічно витримані. А твори Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, Г. Жуковського та інших українських авангардних композиторів подавалися, як зловмисне наслідування Заходу. Проте ось лунає в концерті лірична частина сюїти «В горах» композитора галицького походження М. Колесси і слухачі майже не відчувають стильової різниці між цією музикою та закордонними зразками. Бо український митець вийшов далеко за рамки обмеженого розуміння національної культури. Це доводить і музика нашого видатного сучасника Євгена Станковича, який схвильовано та міцно відгукується на всі етапні події розвитку української нації, больові точки її історії та сьогодення. Трохи в інший спосіб, ніж культова сентиментальна «Мелодія», несподівано представ у концерті запальний «Іспанський танець» Мирослава Скорика - твір, який насправді можуть залюбки виконати на сцені будь-які іспанські танцівники.
З російським вторгненням до України обірвалося життя талановитої композиторки Ганни Гаврилець, чий твір «Хорал» прозвучав на початку концерту. Її щира музика та згадування про драматичну долю мисткині на хвилину підняли з місць слухачів після закінчення «Хоралу», а мене змусили пригадати паралелі з жанром пасакалії, що сприймалася в даному разі як трагічно-прощальна церемонія… Такі ж сумні почуття з приводу невчасної втрати прийшли після оголошення твору Юрія Шевченка «Батярські пісні» (композитор теж пішов від нас у перший місяць після початку широкомасштабної війни). Погано й те, що це оригінальне субкультурне надбання львівських передмість було вичавлено радянською ідеологією, хоча крім посмішки та витівок воно небезпеки не мало. І цей дратівливий настрій виявився відразу після початку музики – дотепної, яскравої, напрочуд танцювальної. Згадалися насамперед численні балети Ю. Шевченка, герої яких ніби з’явилися гуртом на концертному подіумі. А разом з ними чарівна посмішка автора музики, яку відтіняла карколомними каскадами скрипка Тараса Зданюка.
Чудовим сюрпризом була поява на сцені бандуристки Наталки Грабарської, яка спромоглася відтворити на улюбленому інструменті сольну партію у концерті для чембало з оркестром Дмитра Бортнянського. Звичайно, що це була концертна бандура, а не кобзарська, яку використовували для супроводу епічних народних дум.
«Гадаю, що пандура, на якій грецькі рапсоди оспівували подвиги своїх героїв, була схожа з нашою бандурою" — писав про цей прадавній інструмент Микола ЛИСЕНКО. І те, що зараз вона вдосконалюється, у деяких випадках замінюючи арфу, клавесин, а інколи навіть рок-гітару, теж виклик тим, хто ставиться із скепсисом до можливостей українських народних інструментів.
Інші українські солісти, що виступали у концерті, теж показали віртуозну майстерність та розуміння сутності виконуваних творів. Це стосується й двадцятирічної флейтистки Уляни Сьоміної, призерки кількох міжнародних конкурсів (Фантазія для флейти та струнного оркестру М. Лисенка), і альтистки Альони Хлевної з Луганської області, яка зараз працює в оркестрі Баварської державної опери («Гірська легенда» Є. Станковича), і скрипаля Тараса Зданюка («Батярські пісні» Ю. Шевченка.
Виникає враження, що кожен концертмейстер оркестрової групи камерного оркестру може передати колезі своє місце та вийти наперед вже у якості провідного соліста. Особливо це стосується досконалого, впевненого та напрочуд артистичного соло Т. Зданюка, який навчався у Києві, Львові, Дрездені, а зараз грає там в державній капелі (одному з кращих симфонічних оркестрів Німеччини).
Враження від концерту було б неповним, якщо б не доречний та фаховий коментар львівської музикознавиці Аделіни Єфименко, відомої у Німеччині пропагандистки українського музичного мистецтва.
«Гадаю, що пандура, на якій грецькі рапсоди оспівували подвиги своїх героїв, була схожа з нашою бандурою" — писав про цей прадавній інструмент Микола ЛИСЕНКО. І те, що зараз вона вдосконалюється, у деяких випадках замінюючи арфу, клавесин, а інколи навіть рок-гітару, теж виклик тим, хто ставиться зі скепсисом до можливостей українських народних інструментів.
Інші українські солісти, що виступали у концерті, теж показали віртуозну майстерність та розуміння сутності виконуваних творів. Це стосується й двадцятирічної флейтистки Уляни Сьоміної, призерки кількох міжнародних конкурсів (Фантазія для флейти та струнного оркестру М. Лисенка), і альтистки Альони Хлевної з Луганської області, яка зараз працює в оркестрі Баварської державної опери («Гірська легенда» Є. Станковича), і скрипаля Тараса Зданюка («Батярські пісні» Ю. Шевченка.
Виникає враження, що кожен концертмейстер оркестрової групи камерного оркестру може передати колезі своє місце та вийти наперед вже як провідний соліст. Особливо це стосується досконалого, впевненого та напрочуд артистичного соло Т. Зданюка, який навчався у Києві, Львові, Дрездені, а зараз грає там в державній капелі (одному з кращих симфонічних оркестрів Німеччини).
Враження від концерту було б неповним, якби не доречний та фаховий коментар львівської музикознавиці Аделіни Єфименко, відомої у Німеччині пропагандистки українського музичного мистецтва.
Фото автора, Олени Бондар та з сайту заходу
Аделіна Єфименко (праворуч) веде концерт
А. Лонгінов
Наталка Грабарсьска
Т. Зданюк
У. Сьоміна
А. Хлевна
Автор: Олександр Чепалов
Фото: Олена Бондар, Олександр Чепалов, заходу сайт
Композитори:Ганна Гаврилець, Євген Станкович, Юрій Шевченко
|