|
|
«Моменти істини» Богодара Которовича
У Києві представлено книжку про одного із засновників сучасної української скрипкової школи
24 січня 2013, четвер
Поширити у Facebook
 Автором видання «Педагогічні принципи Б. А. Которовича. Історичний нарис» є колишній учень, аспірант відомого на весь світ маестро Олександр Спренціс.
Богодар Антонович Которович (1941—2009 рр.) — один із засновників сучасної української скрипкової школи, фундатор і беззмінний художній керівник Державного камерного ансамблю «Київські солісти».
Музичні критики називали Которовича «українським Паганіні».
Ще студентом, 1971 року, Богодар завоював дві премії на конкурсах ім. Нікколо Паганіні в Генуї та ім. Дж. Енеску (Бухарест).
Пізніше Которович мав ще дві символічні зустрічі з Паганіні: 20 років по тому він оцінював учасників Генуезького конкурсу, а в травні 1999-го, коли маестро вирішив поставити крапку у своїй виконавській кар’єрі, Богодар Антонович відіграв два аншлагові бенефіси в Національній опері на знаменитій скрипці Паганіні Cannone роботи Гварнері (її привезли до Києва на два вечори спеціальним рейсом. Которович був першим скрипалем-неіталійцем, котрому довірили цей інструмент).
Маестро був постійним членом журі найвідоміших міжнародних конкурсів (ARD у Мюнхені, ім. Н. Паганіні в Генуї, ім. П. Чайковського в Москві, ім. К. Нільсена в Оденсе, ім. Б. Бріттена в Лондоні та ін.). Крім того, професор постійно очолював Український міжнародний конкурс скрипалів ім. М. Лисенка в Києві, а 2004 року став арт-директором Britten Kyiv Festival. Випускники класу Которовича створили плеяду яскравих музикантів, котрі продовжують його традиції в різних країнах світу.
— Достойний початок, який заслуговує на велику подяку, схвальну підтримку музичної громадськості й, безумовно, продовження цієї важливої праці, — такими словами розпочала презентацію першого друкованого видання про легенду світового скрипкового мистецтва — Богодара Которовича відома піаністка, професор НМАУ ім. П. Чайковского Євгенія БАСАЛАЄВА. — Автор цієї невеличкої за форматом книжки — «Педагогічні принципи Б. А. Которовича. Історичний нарис» (Київ, видавництво КіМ, 2012) — Олександр Спренціс — колишній учень, аспірант визнаного у світі маестро.
Працюючи на одній кафедрі з Которовичем, він багато допомагав Богодарові Антоновичу, фактично був його секретарем, намагався вхопити й занотувати кожну цінну думку свого «зіркового» педагога, вловити й зафіксувати ці напрочуд важливі миттєві «моменти істини», що блискавично народжувалися у маестро в його класі під час розучування скрипкового твору.
Завдяки цій книжці читач значною мірою зможе долучитися до таємничого процесу народження музичної матерії з «мертвого» графічного нотного тексту. Можна сказати, що цю книжку варто вважати таким собі літописом педагогічної діяльності Богодара Которовича. Вона народилася в унікальній атмосфері своєрідних майстер-класів Богодара Антоновича, адже на кожному занятті маестро міг бути присутнім будь-хто охочий».
— Що ж, на вашу думку, є особливо цінним у цьому виданні для студентів, які наважилися опанувати надзвичайно складне мистецтво скрипкової гри?
— Гадаю, не буде перебільшенням вважати появу цього видання дійсно знаковою подією взагалі для всього музичного життя України. Водночас це перше зібрання матеріалів, що акумулює в собі базові принципи педагогічної діяльності Богодара Которовича. Тут зібрано справді безцінні, особливо для скрипалів-початківців, вказівки, методичні поради, побажання, наведено численні конкретні фрагменти скрипкових творів із нотними прикладами, що стануть омріяними багатьма виконавцями дороговказами на шляху до створення досконалої музичної інтерпретації.
— Книжку адресовано насамперед скрипалям-професіоналам, студентам і педагогам, а чи може вона зацікавити більш широкий загал читачів?
— Погодьтеся, далеко не завжди видатний виконавець відчуває в собі педагогічне покликання. Саме Богодар Антонович — легенда скрипкового виконавства, віртуоз світового масштабу — став також і визначним педагогом. Власне, він ще за життя зажив слави одного з фундаторів національної скрипкової школи, виховав понад 100 учнів, і нині багато з-поміж них — лауреатів міжнародних престижних змагань — гідно представляють його школу далеко за межами України.
Не забуваймо, що сам Богодар Антонович здобув блискучу освіту, коли навчався у Московській консерваторії як студент та аспірант у класі знаменитого педагога Янкелевича, котрий сам був (через свого педагога Налбандяна) носієм і провідником засадничих принципів виконавської школи знаменитого петербуржця Леопольда Ауера.
Відомо, що Ауер приїхав до Петербурга на запрошення самого Рубінштейна і спромігся стати справжньою знаменитістю, здобувши імідж «світового педагога», подібно до визнаного звання Паганіні як «абсолютного скрипаля». Напрочуд цікавими є подані в цьому виданні інтерв’ю з маестро, з яких читач дізнається про смаки та мистецькі уподобання митця, його пріоритети, всебічну музичну ерудицію Которовича тощо. Цікаву й цінну інформацію містять списки студентів та аспірантів Богодара Антоновича, перелік його фондових записів, публікації про нього та інші відомості.
— Працюючи ще зі студентських років у класі Которовича, ви, як піаністка, мали унікальну нагоду, з одного боку, здобути досвід концертних виступів у дуеті з виконавцем такого масштабу, а з іншого — спостерігати ізсередини музично-навчальний процес, в якому Богодар Антонович всебічно розкривався найперше як мудрий наставник. Які, на вашу думку, якості Которовича-педагога були найпереконливішими?
— Знаєте, Богодар Антонович володів тим, що називають харизмою. Він не просто навчав студента, а одразу намагався виховувати артиста, давав можливість учневі бути самостійним, розвивати його індивідуальність. Він завжди так делікатно підводив учня до бажаної версії музичної інтерпретації скрипкового опусу, що тому ніколи й на думку не спадало, що то, власне, був не його вибір, а його наставника. Запам’яталися, приміром, його рекомендації щодо виконання стрімких пасажів.
Педагог доводив, що пасажі слід грати, не просто швидко пробігаючи нотки, а завжди виконувати їх надзвичайно художньо, театрально, видовищно. Пригадую, коли ми разом із Богодаром Антоновичем на запрошення відомого музиканта Ієгуді Менухіна поїхали в Австралію викладати в Сіднейській консерваторії, в клас до Которовича поступив дуже талановитий австралійський китаєць Джи Мі Ма. Якось він приніс на урок відому скрипкову п’єсу й кілька разів заграв її, весь час в одному місці беручи невірну ноту.
Педагог делікатно поцікавився, чому той раз у раз бере фальшиву ноту. Учень відповів, що, мовляв, саме таку ноту грає в записі знаменитий віртуоз Яша Хейфець! У відповідь Богодар Антонович запитав учня: «Скажи, будь ласка, чого ти більше хотів би для себе: незабаром стати великим Джи Мі Ма чи назавжди залишитися маленьким Яшею Хейфецем?» На що китаєць відповів: «Ясна річ, великим Джи Мі Ма!»
— Повертаючись до книжки Спренціса, було б цікаво дізнатися про можливі проекти майбутніх видань про Которовича...
— Зрозуміло, ця перша, дуже вдала «ластівка» не може вмістити все розмаїття інформації, пов’язане з епохою Богодара Которовича у світовому виконавському мистецтві, і в його педагогічній діяльності, і, зрештою, в його диригентській практиці, зокрема керуванні ансамблем «Київські солісти». Тому ми з нетерпінням чекатимемо виходу в світ наступної, другої книжки Олександра Спренціса, яку він обіцяв невдовзі представити на широкий загал.
Крім того, я й сама працюю над упорядкуванням величезного архіву, що залишив по собі Богодар Антонович. Він містить безцінні для вітчизняної культури поклади, але й водночас — це копітка праця не на один рік. Сподіваюся, що результати опрацювання мною цих матеріалів виллються у фундаментальне дослідження, присвячене видатній постаті Которовича та його ролі у збагаченні світової музичної історії.
— Богодар Которович як лауреат міжнародного конкурсу «Премія Паганіні» (1971 р.) і донині залишається єдиним українцем, хто удостоївся честі грати на «удові Паганіні» або, як її ще називав сам маестро Паганіні через надзвичайно потужне звучання — il cannone — «гарматі» — скрипці великого генуезця. Виняткова міжнародна культурна акція відбулась, як відомо, 1999 року в Києві, куди під заставу в чотири мільйони доларів привезли раритетний інструмент. Проте водночас ця кульмінаційна подія у виконавській кар’єрі самого Богодара Антоновича незбагненним чином невдовзі обернулася її завершенням...
— Насправді, в цьому навіть сам маестро вбачав якийсь містичний вплив колишнього власника скрипки. Під час цього знаменного виступу на сцені, граючи на раритетній скрипці Паганіні, Которовичу стало ввижатися, що за його спиною ніби розігрується його двійник. Невдовзі музикант двічі потрапляв до лікарні, й, зрештою, оніміння кількох суглобів на пальцях змусило його назавжди відмовитися від сольних виступів. Такою високою ціною для маестро обернулася спроба заграти на скрипці великого Паганіні...
Насамкінець хочу сказати: знайомство читача з дивовижною особистістю — Богодаром Которовичем розпочалося вдало, та основні відкриття на цьому шляху — ще попереду.
Автор: Наталія Семененко
Викладачі: Євгенія Басалаєва
Навчальний заклад: Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського
Джерело: Газета "День"
|