|
|
Жіноче обличчя музики
Богдана Фроляк, львівська композиторка, про натхнення і винагороди
12 березня 2011, субота
Поширити у Facebook
Днями надійшла приємна звістка з Києва: відому львівську композиторку Богдану Фроляк відзначили премією ім. М. Лисенка – найвищою нагородою для музикантів в Україні.
Ця тендітна молода жінка вже добра відома далеко за межами нашого міста як талановитий митець і невтомний організатор. Зокрема, саме їй – мамі двох не менш обдарованих музично синів – кілька років тому спала на думку ідея проводити у Львові “Музичні зустрічі польської та української молоді”. Сьогодні вона розповідає “Пошті” про свої перші кроки у світ гармонії.
– Коли Ви зрозуміли, що писатимете музику?
– Я народилася у селі Видинові на Снятинщині і почала навчатися музики, коли мені було чотири роки. Мабуть, завдяки місцю народження, адже в нашому селі ситуація була унікальною – тут музика жила в душі кожного завдяки вчителю Василю Олексійовичу Куфлюку. Він закінчив Варшавську консерваторію та Варшавський педагогічний університет і повернувся після навчання у село навчати дітей музики, математики і німецької мови. Сьогодні його педагогічна система – предмет вивчення науковців, адже дуже багато вихідців з нашого села стали відомими музикантами.
Усе почалося з моєї старшої сестри Ганни, яка на 10 років старша від мене. Ми з братом (він теж пише музику ) пішли за нею. Слідом за сестрою я поїхала навчатися до Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької і саме тут, десь у п’ятому класі, зробила перші спроби писати музику. А потім, уже у класі сьомому, сестра взяла мене за руку і відвела до Володимира Флиса, котрий працював у консерваторії (зараз – Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка), і в нього я займалася композицією аж до другого курсу. 1987 року Володимир Васильович помер, і я перейшла в клас до Мирослава Скорика.
– Ваша сестра – сьогодні відома київська композиторка Ганна Гаврилець. Ви з нею радитесь, показуєте їй свої твори?
– Радше – ні. Але завжди, коли вже мої твори виконують, мені важлива її думка. Можна сказати, що дуже багато виконань відбулося теж завдяки їй. Ганна допомагала мені на початках професійного життя. Були й кумедні історії. Пам’ятаю момент, коли я написала п’єску в джазовому стилі, прийшла до неї в гуртожиток і заграла. Ганна мене тоді повністю “розбомбила”, назвавши легковажною. Вона, очевидно, мала на увазі, що треба писати серйозну музику. Коли я їй тепер про це нагадую, вона сміється і каже: “Не слід було цього робити”.
– Ви здобули майже всі найвідоміші музичні нагороди в Україні – спершу премію ім. Л. Ревуцького для молодих митців, у 2006 році – премію ім. Б. Лятошинського, тепер – ім. М. Лисенка. Також були відзнаки й на міжнародному рівні. Можливо, якась нагорода є найбільш цінною для Вас?
– Звичайно, відзнака ім. М. Лисенка – приємна і почесна. Тим більше, що отримала її за свою Другу симфонію, яку вважаю твором знаковим. Важливою була також стипендія 2001 року “Фундації шанувальників “Варшавської осені” та фундації “Ernst von Siеmens Musikstiftung”. Замовником твору, який я мала написати згідно з умовами, був фестиваль “Варшавська осінь”. Мені це було дуже цікаво. Твір називався “Відлітайте на гору свою, немов птахи” для камерного ансамблю. Прем’єра відбулася у Львові під час “Контрастів”, а в 2005 році на фестивалі “Варшавська осінь”. Цей твір живе на сцені й до сьогодні. Нещодавно його виконали на фестивалі нової музики в Кельні. У 2004 році я також дістала стипендію міністерства культури Польщі Gaude Polonia.
– Ви стажувалися у Краківській музичній академії. Що нового там почерпнули для себе?
– Для мене все було абсолютно новим. Мені пощастило займатися у Збіґнєва Буярського – це відомий польський композитор, а ще – чудова людина, справжній аристократ духу. Завжди мені повторював: “Богдано, ти моя колега, а не студентка, і наші з тобою заняття – це просто гарне спілкування”. Виглядало це так: я приносила свою музику, і ми її обговорювали. Він мені тоді багато гарних речей говорив про мої композиції, це було дуже приємно. Під час стажування я могла повністю займатися творчістю і написала Концерт для кларнета з оркестром. Також під час перебування у Кракові відбулося виконання мого твору “Сліди” для скрипки та струнних на фестивалі музики краківських композиторів.
– Чи можете сказати, що орієнтуєтеся на когось із сучасних композиторів?
– Свого часу великим потрясінням було для мене “відкриття” Вітольда Лютославського. Першим знайомством з його музикою був Концерт для віолончелі з оркестром. У мене є платівка, де цей твір виконує Анджей Бауер. Потім мала можливість почути Третю симфонію. Музика Лютославського на мене дуже вплинула, але передовсім як приклад композитора, який знайшов свою особливу музичну мову і завдяки їй став видатним. Очевидно, що дуже швидко я захопилася і музикою мого вчителя Мирослава Скорика – це завжди був для мене зразок високого професіоналізму, нестандартної музичної мови, яскравості, дуже коректного використання фольклорних моментів. Нещодавно на концерті у філармонії, знову пережила потрясіння, послухавши його Скрипковий концерт № 6.
Я щаслива, що навчалася у Скорика і надалі у нього вчуся.
Ще один композитор, який мені дуже імпонує, це – Валентин Сільвестров. Його музика, людські якості, філософські погляди і його постать у цілому. Мала в житті кілька дуже гарних моментів спілкування з ним особисто. Це ті люди, які дуже вплинули не стільки на мою музику, як на мою свідомість.
– Розкажіть, над чим Ви працюєте зараз?
– Це твір для фортепіано з оркестром. Прем’єра відбудеться, якщо все буде добре, під час наступних “Контрастів”.
– У чому знаходите відпочинок від музики?
– А я від неї не відпочиваю. Єдине, чого не сприймаю, – голосної музики. На лекціях я слухаю музику разом із своїми студентами, а вдома слухаю те, що мене на даний момент цікавить. Але якщо звучить будь-яка музика (наприклад, в громадському транспорті), то прагну тиші.
– Ваші сини також музиканти. А композицією вони займаються?
– Так, вони пишуть музику комп’ютерну, електронну. Вже мають досвід участі у фестивалях. Мій старший син Юрко брав участь у форумі в Києві, це була майстерня комп’ютерно-електронної музики, організована Аллою Загайкевич. Також минулого року вони вдвох, уже з молодшим братом Богданом, були учасниками “Гоголь-фесту”. Я не дуже на цьому знаюся, проте можу оцінити саме музичну якість. Також мої хлопці займаються міжнародним проектом, в рамках якого у квітні відбудеться концерт комп’ютерної музики. Там виступатимуть учасники з України, Польщі, а також із Франції.
– Що надихає Вас на творчість?
– Це, як не банально звучить, – стан душі. Ну, звичайно, коли сонце світить, пташки співають, то це вже просто неймовірно добра ситуація для творчості (сміється). Але справа не в тому, воно десь там всередині сидить, а потім я розумію, що воно “вибухає”, і я просто не можу не писати музику. Бувають періоди, коли не пишу, займаюся іншими справами, якимось речами більш приземленими. Та потім “воно” назріває, і я тільки чекаю моменту, щоб мати де сісти і почати працювати. Натхнення, воно приходить під час праці. А музика… музика постійно у мені звучить.
Композитори:Богдана Фроляк
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль “Музичні зустрічі польської та української молоді”
Джерело: Львівська пошта
|