|
|
«Життя неможливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — диригентка Леся Шавловська
15 вересня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
Леся Шавловська 38 років свого життя диригує одним із найавторитетніших хорів України та Європи — Академічним хором Українського радіо імені Платона Майбороди, який цьогоріч відзначає поважний ювілей.
За 90 років активної творчої діяльності хор здійснив декілька тисяч концертних виступів, провів близько тисячі радіоефірів, створив понад 10 тисяч фондових записів, серед яких і музика до кінофільмів, документальних, наукових стрічок та анімаційних фільмів.
Столична диригентка з дитинства закохана в «живу музику». І хоч пані Леся родом з Кам’янця-Подільського, свою першу композицію вона записала в столичному Будинку звукозапису 45 років тому. Саме тут за кілька днів до Дня народження нашої героїні ми й зустрілися, аби поспілкуватися з творчою особистістю, яка звикла жити в режимі «non stop».
Адже Леся Шавловська — це не лише про музику. Вона пише казки, волонтерить, займається рукоділлям і гончарством, вчиться танцювати бачату і грати на віолончелі, займається плаванням і вчиться в інституті. Все це у 61 рік.
У ШІСТЬ РОКІВ САМОСТІЙНО ЗАПИСАЛАСЯ ДО МУЗИЧНОЇ ШКОЛИ
Пані Леся народилася в Кам’янці-Подільському, хоча з 11 років навчалася у Києві.
«Кам’янець лишився назавжди в моєму серці. Фортецю, яка мене зачаровувала, було видно з батьківського порога, — пригадує співбесідниця. — Батьки були вчителями. Мабуть, саме тому у три роки я вже знала 70 віршів (посміхається). Тато хоч і був істориком, але був закоханий у музику. Ми часто їздили до бабусі й дорогою з ним співали».
А от до музичної школи пані Леся потрапила зовсім випадково. У потрібному місці чекала на свою старшу подругу:
«Я сиділа під дверима у музичній школі, як до мене вийшла гарна пані й каже: „Заходь“. Я зайшла. Вона мені: „Співай“. Я заспівала. Ввечері батькам сказала, що мене прийняли до музичної школи. Вони покивали головами, думали, що я знов щось вигадую. Бо в дитинстві була неабиякою мрійницею і фантазеркою. А коли у батька запитали, чого він не оплачує навчання, мовляв, дитина ж твоя вже вчиться, він дуже здивувався. Проте мене ніхто не відмовляв. Так піаніно і хор у моєму житті з’явилися раніше, ніж школа».
Леся Шавловська пригадує свою улюблену традицію з дитинства, коли вони з татом готувалися до маминого Дня народження. Мабуть, ця традиція і привела до того, що дівчинку помітили й порадили професійно займатися музикою у столичній школі.
«Свято для мами ми починали готувати за кілька місяців. У нас був цілий сценарій. Тато писав вірші, а я музику. До 5 класу у мене вже було понад три десятки творів, — розповідає співбесідниця. — Якось до музичної школи приїхав композитор Семенов. Він впродовж року займався з нами. Опісля, сказав моїм батькам, що треба їхати до Києва у спеціальну музичну школу і там навчатися, бо у мене є талант до композиторства».
Пані Леся згадує, як її мама після слів професора стояла біля пічки й плакала:
«Бо це ж дитину треба в музичний інтернат до столиці саму відправляти. Але Семенов у педінституті, де працювала мама, розповідав і викладачам, і студентам, мовляв, не відпускають дитину вчитися, „наступають“ на горло пісні».
«ДОВІРА — НАЙГОЛОВНІШЕ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ»
У результаті дівчина таки поїхала в столицю, де вступила до музичної десятирічки імені Лисенка при консерваторії.
«Тепер, озираючись на події дитинства, хочеться сказати всім батькам, щоб вони частіше говорили своїм дітям, що їм можна розповідати вс-все. Довіра — найголовніше у вихованні дитини, — наголошує наша героїня. — Я вступила на композиторський факультет. Там у мене і виникла складна ситуація з викладачем-композитором. Він обіймав і гладив учениць. Я дуже боялася і соромилась такої неочікуваної поведінки й перестала ходити до нього на заняття.
В результаті він запропонував дирекції, аби мене відрахували. Мені було 12 років. Батькам боялася зізнатися. Було дуже соромно. Тоді про це не прийнято було говорити. Я написала своїй сестрі листа, але повністю не змогла відкритися. Сестра у мене старша на тринадцять років. Думаю вона відчула, що зі мною щось не так. Бо одразу приїхала до Києва, поговорила з викладачами. І мене перевели на інший факультет».
Вже коли пані Леся навчалася в консерваторії, знайшлися студентки, які написали заяву на викладача, що чіплявся до своїх підопічних. Після скандалу його відсторонили від викладацької діяльності.
«ДИРИГЕНТ СТВОРЮЄ МУЗИКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЧАРІВНОЇ ПАЛИЧКИ»
У диригенство Леся закохалася, коли побачила, як викладачка Лідія Жукова професійно керує їхнім шкільним хоровим колективом.
«У мене просто дух перехопило, — пригадує співбесідниця. — Якраз тоді я закінчила 7 клас і мені треба було обирати спеціалізацію. Так я потрапила на диригентський факультет».
Професія диригента ще зовсім нещодавно вважалася повністю чоловічою. Але, як показує досвід — це лише стереотипи, що жінці ніколи не вдасться диригувати настільки професійно, як це роблять чоловіки.
Леся Шавловська цей стереотип зламала дуже давно. Співбесідниця зізнається, що на якомусь підсвідомому рівні вона була з перших днів навчання захоплена цим чаклунством.
«Я бачила і відчувала, що саме диригент створює музику за допомогою чарівної палички. Диригент — це душа колективу. Він надає музичним творам емоційності. Жонглює музичними потоками, рухаючи паличкою, вказує потрібний розмір, звучність, темп».
Диригенство закохало в себе студентку, але вона не припинила писати музику. Пригадує, як під час навчання оголосили конкурс юних композиторів.
«Я зайняла 4 місце по Україні. У цій самій студії у Будинку звукозапису я записувала свій фортепіанний твір „Награш“ 45 років тому. Тільки уявіть собі. Потім його ще крутили по радіо. Тоді я напевно відчула, що я по-справжньому щаслива, коли зі мною музика».
«Я НЕ ПРАГНУ КІЛЬКОСТІ… МУЗИКА МАЄ БУТИ УНІКАЛЬНА»
Закінчивши консерваторію пані Леся і дня не сиділа без роботи. Талановиту студентку вчасно помітив відомий педагог і диригент Академічного хору Павло Муравський.
«Спитав чи хочу я бути його помічницею? Для мене то була честь. Так з 1985-го року я тут і працюю. Спочатку хормейстером і співачкою, а з 2000-го — на посаді диригента хору, — ділиться Леся Шавловська. — Жодного разу не пошкодувала про свій вибір. У мене були і є найкращі керівники — народний артист України, професор Віктор Скромний, а нині — Заслужена артистка України Юлія Ткач. У нас неймовірний колектив. Коли один за одного й у вогонь, і у воду. Для мене щастя бути частиною цієї команди».
У творчому доробку диригентки Шавловської понад сотня хорових записів, що складають золотий фонд Українського радіо та багато яскравих концертних програм. Проте вона постійно прагне до більшого. Вдосконалює техніки й навіть опановує новий музичний інструмент — віолончель.
«Власний стиль — це коли поціновувачі з перших акордів відчувають, кому належить твір. Це дуже важливо. Музика має бути унікальна. Я не прагну кількості.
Не має значення, скільки творів у композитора, якщо вони не запам’ятовуються. Іноді написано 50 творів, а з них вартісні лише кілька, бо решта — набір звуків».
Під керівництвом Шавловської жіночий склад хору підготував програму й успішно виступив у гастрольній поїздці в Італії. Також вона брала активну участь у підготовці та проведенні гастролей колективу до Нідерландів та Німеччини, де виконувалася VIII симфонія Густава Малера.
«КОЛИСКОВА» — ЩОБ ОБІЙНЯТИ КОЖНУ ДИТИНУ
Кілька років тому наша героїня стала авторкою соціально важливого проєкту «Колискова», який наразі вийшов на міжнародний рівень.
«Я захворіла. Температура була 39,8. У мене відверто був стан марення. Я почала наспівувати пісню і зрозуміла, що маю її записати. Встала, взяла диктофон, наспівала. Після хвороби ми її записали. Це пісня, у якій задіяна вся родина».
Ротарійці долучаються до важливих соціальних проєктів. Фото: з архіву Лесі Шавловської
Пізніше разом з ротарійцями (люди, яких об’єднала певна ідея, гасло «Служіння понад власні інтереси»), на цю пісню створено соціально важливий проєкт
«Колискова дітям без батьків». До речі, Леся Шавловська — паст-президентка Ротарі Клубу «Київ-Печерськ».
«Тоді ми орієнтувалися на неповні родини, дитячі будинки-інтернати. Адже, коли діти слухають цю пісню, вони занурюються у звучання і відчувають турботу, нехай незнайомої їм, але доброї, люблячої людини, — пояснює Леся Шавловська. — Там є голос бабусі, дідуся, мами, тата. У нинішній період вона актуальна, як ніколи, бо у багатьох родин батьки на війні, або загинули».
«Колискова» перекладена англійською і німецькою мовами. На неї створений відеоряд із чудових картин геніального українського художника Олега Шупляка.
Це поєднання дійсно захоплює. Це уособлення нашої української культури. Зараз пані Леся мріє про мультфільм для дітей.
Композиторка пише не лише пісні, а й казки. Має понад 30 казок для дітей і дорослих. До того ж вона авторка програми «Резонансний спів».
«Це робота з голосом, як проявом особистості, — пояснює пані Леся. — Програма створена на поєднання музики, вокалу та психології. Особливо ефективна для людей, які хочуть співати, натомість думають, або їм хтось сказав, що в них немає голосу».
НЕ МУЗИКОЮ ЄДИНОЮ
Коли спілкуєшся з пані Лесею, не розумієш, коли ця жінка все встигає. Бо окрім музики, вона займається рукоділлям і гончарством. Її вироби зачаровують:
«Стільки цікавого в цьому житті. Хочеться спробувати все. В’язання, рукоділля, гончарство вже давно в моєму житті, а от бачата і фламенко — нещодавно. Я все життя співаю, а тепер вирішила, що маю ще навчитися танцювати».
Коли запитала пані Лесю про особисте життя, вона усміхнулася:
«Я ніколи не шкодую ні про що у житті. У мене було два шлюби. Я маю чудового сина, який, до речі, теж співав у нашому хорі, а зараз працює режисером в оперному театрі у Львові. Я щаслива людина. Вік — це лише досвід і мудрість. Доки ми чомусь вчимося, щось нове опановуємо — доти ми повноцінно живемо.
Наразі я вчуся в інституті. Цього року пішла на продовження курсу, де нас навчатимуть, як працювати з людьми, що переживають стрес, невизначеність і як будувати майбутнє життя. Також я опановую англійську, займаюся плаванням і отримую неабияке задоволення від кожного дня. Жити потрібно якісно!
Життя не можливо зіграти під фонограму, як і справжню музику», — підсумувала Леся Шавловська.
Автор: Сніжана БОЖОК
Фото: Юрій Прияцелюк
Колективи: Академічний хор ім. Майбороди Національної радіокомпанії України
Джерело: vechirniy.kyiv.ua
|