Гія Канчелі: "Доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована російськими військами" | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Гія Канчелі:
Гія Канчелі: "Доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована російськими військами"
4 жовтня 2014, субота
Поширити у Facebook

Гія Канчелі — давній друг нашої газети, одного разу навіть гостював на її дні народження. Інтерв'ю з маестро — завжди радість і для нас, і для наших читачів. Днями Гія Олександрович приїхав до Львова — виступити в рамках ХХ Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти". Власне, його творами й відкрився цей фестиваль — літургія для альта з оркестром "Оплаканий вітром" і Сьома симфонія. Свій концерт у Львові маестро присвятив пам'яті всіх полеглих за незалежність України…

Гії Канчелі

В інтерв'ю для DT.UA композитор поділився своїми думками про патріотизм справжній і удаваний, розповів про своє ставлення до скандалу навколо Михайла Саакашвілі, згадав добрим словом Роберта Стуруа та Георгія Данелія.

— Гіє Олександровичу, уже понад 20 років ви живете "далеко від батьківщини". У Бельгії — комфорт, затишок, європейські стандарти. А Грузія все ще тільки будує нову країну…

— Так, я живу в Бельгії, в Антверпені… Але хто вам сказав, що я нечасто буваю на батьківщині? Можливо, раніше я приїжджав нечасто. А тепер — 4—5 разів на рік. Грузія як була, так і буде моєю батьківщиною.

— І все-таки — любов до батьківщини якось випробовують відстані? Можливо, саме відстані вам допомагають краще зрозуміти батьківщину, глибше відчути її?

— Взагалі-то, остаточно все зрозуміти неможливо. Мені здається, що багато речей я нібито розумію. Але, на жаль, є якісь явища, яких зрозуміти не можу. Зараз завершую твір для бельгійського національного симфонічного оркестру, який назвав трьома шумерськими складами: "ну—ну—зу". Що означає "я не знаю".

Як не знаю й того, що зараз відбувається на сході України, — цього я зрозуміти не можу! І ніколи не зрозумію! Того, що відбувається в моїй країні, на моїй батьківщині, що мені не подобається, — теж зрозуміти не можу.

— Ностальгія — це почуття вам притаманне?

— Звичайно! Вона в мене є навіть тоді, коли я перебуваю в Грузії. Точніше — ностальгія не за Грузією, а за тими людьми, котрі пішли з життя. Я не перестаю з ними жити, а їх уже немає. І це дуже важко, тому що я залишився майже сам.

Ви не повірите, але я з ними розмовляю. Просто не отримую відповіді. Перед інструментом, за яким я сиджу, у мене висять фотографії Джансуга Кахідзе, Альфреда Шнітке, інших. І коли я від клавіатури підводжу голову і бачу їхні очі, мені здається, що вони говорять: треба ще попрацювати, не все гаразд. Тож вони мені допомагають навіть тепер.

— Чи зберігаються творчі дружні контакти сьогодні з вашими чудовими колегами, з якими було багато зроблено ще в радянські роки? Ось, наприклад, Георгій Данелія, до картин якого ви написали таку прекрасну музику…

— Звісно, спілкування не переривається. Зараз по скайпу й телефоном спілкуємося. Він анімаційну версію "Кін-дза-дзи" 7 років знімав, а я писав музику. Безпосередньо востаннє ми бачилися з ним під час запису на "Мосфільмі", а тепер спілкуємося кожні 2—3 дні з допомогою Інтернету.

На жаль, після певних подій я перестав їздити в Росію. Відмовився від чотирьох заходів, куди мене запрошували.

Дуже сподіваюся, що дочекаюся часу, коли мені знову захочеться їздити в Росію так само, як їздив завжди.

Але тепер я не можу туди їздити. У тому числі й через ту пропаганду, що йде серед більшості населення, яке вірить у всілякі дурниці, придумані агітаційні історії.

— Розуміючи складність ситуації, не можу, однак, не запитати: в Росії у вас є якісь творчі проекти, пристаєте на пропозиції попрацювати там?

— У мене там не буває "проектів". Єдиний випадок — співпраця з Робертом Стуруа, а він працює в театрі Калягіна. Я писав музику до його спектаклів. А переважно в Росію мене кличуть на різні виступи. Недавно запрошували в Перм на фестиваль, присвячений Дягілєву. Ось нинішнього року я не поїду в Петербург, хоча доти був головою журі конкурсу молодих композиторів. Це пов'язано з виконанням моєї музики.

— Не можна оминути увагою і деякі суспільно-політичні теми… Як ви знаєте, колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі перебуває, скажімо так, в "опалі". Тобто його діяльністю займаються відповідні органи і т.п. Творчі люди, ваші друзі та колеги — як вони оцінюють його період правління, у переломленні на культурну сферу? Що було доброго зроблено, а що поганого? Чи відчули грузини користь від його реформ? Що думаєте особисто ви з цього приводу?

— Спочатку його діяльність і робота його команди мною розцінювалася зі знаком "плюс". Я навіть голосував за нього. Хоча мені ніколи не подобалася назва "Національний рух". Я до цього слова ставлюся з певною обачністю.

— Чому?

— Бо такими поняттями, як "національне" й "патріотизм", дуже часто користуються люди, котрим це потрібно тільки для "зовнішніх" проявів. А що стосується суті… На мій погляд, люди, які по-справжньому люблять свою батьківщину, ніколи не виставляють свій патріотизм і свою національну належність напоказ.

Отож, спочатку в діяльності Саакашвілі на першому місці були "плюси", а "мінуси" — на другому плані. Але згодом "мінуси" вийшли на перший план і почали переважати "плюси". В основному це відбулося вже в другу каденцію його правління. Тому в мене до нього двояке ставлення. Дуже багато він зробив хорошого, цікавого, але на тлі досить поганого.

— Вашу думку багато хто поділяє в Грузії?

— Я не можу говорити від усіх творчих людей Грузії. Можу тільки висловлювати свою особисту думку.

— Гіє Олександровичу, вас дуже люблять в Україні. І я знаю, що ви тут часто буваєте. Чи є якісь нові проекти, цікаві перспективні плани, пов'язані з нашою країною?

— У Києві 17 листопада відбудеться прем'єра мого твору "Ангели печалі", присвяченого Ходорковському тоді, коли він перебував в ув'язненні. Це буде друге виконання. Перше пройшло в Берліні. Крім цього, отримав пропозицію приїхати в Київ 6 травня наступного року на авторський концерт. Взагалі, в Україні буваю часто, як і раніше.

Знаєте, доля України мені нагадує долю Грузії, адже й наша земля окупована тими самими чужими військами…

А в Україні йде війна, справжня бійня на сході. Ось у цьому знаходжу якусь трагічну спільність…

— У довідниках є більш-менш точна цифра: 40 фільмів і спектаклів, до яких ви написали музику… Серед них, звичайно, "Міміно", "Кін-дза-дза!", "Ханума". Звідки композитор черпає сили, щоб кожен його твір був оригінальним, неповторним і улюбленим у народі?

— Не знаю, як відповісти на це питання. Зараз я оркестрував новий твір. Сидів по 12—
14 годин на добу. І так я все життя працюю.

— А крім "роботи", є ще щось?

— Дуже люблю все, що смажиться на вугіллі.

— Якщо можна, кілька слів про вашу родину… Про дітей, онуків…

— У мене четверо внуків, двоє дітей, чудова дружина. Один син зі своєю сім'єю живе в Німеччині, а донька живе в Тбілісі. Син непрямо причетний до музики, оскільки працює на звукозаписувальній фірмі. А донька дуже довго працювала в "Лінкольнцентрі" у Нью-Йоркській філармонії, потім — з оркестром Гідона Кремера в Балтії й нарешті переїхала до Тбілісі. Тепер виховує дітей. Від того, що вона живе у Тбілісі, мені на душі тепліше. Правда, лаштується переїхати до Лондона, а це дуже близько до Антверпена, де я живу. Поїздом усього дві години.

— Кажуть, ви не любите розповідати про секрети своєї творчої кухні, але, можливо, згадаєте, як створювалася музика до "Кін-дза-дза", фільму, в якому блискуче зіграв Євген Леонов.

— Євген Павлович Леонов грав у художньому фільмі, а потім була створена версія анімаційного фільму. Це два різні жанри. Знаєте, у кіно працюю як допоміжна сила. Там головний — режисер, а художник, композитор, освітлювачі, актори працюють для реалізації його задуму. Георгій Данелія — це режисер такого масштабу... він завжди знає, чого добивається. З ним працювати і важко, і легко.

Роберт Стуруа в театрі працює понад півстоліття, і більшість його спектаклів були поставлені з моєю музикою.

Я не люблю говорити про свою музику, бо не знаю, що про неї говорити. Усе, що я міг би сказати, відбувається в процесі роботи, яка досить втомлює і виснажує. Єдине моє бажання — щоб слухач мої старання не сприймав як муки, а вважав, що це вийшло з якоюсь легкістю. Дуже хотів би, щоб глядачі мою музику сприйняли з розумінням.

— Прилетівши у Львів, у сьогоднішню Україну — які думки й почуття пережили, опинившись у країні, охопленій такою бідою, як війна на Сході?

— По-перше, я все ж таки радий, що навіть у такий непростий для України час тут звучить моя досить сумна й трагічна музика. Я, взагалі, веселу музику пишу тільки тоді, коли мене просять режисери кіно або театру. Музика, яку пишу для себе, завжди огорнута певним смутком, іноді в ній з'являється й надія. Ви чудово знаєте, що час — найкращий суддя не тільки в мистецтві, а й у житті.

А тепер по-друге… Мій наступний концерт відбудеться в листопаді в Києві. Отож мені б дуже хотілося, аби на той час ситуація в Україні стала значно кращою…


Автор: Василь Худицький
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль сучасної музики "Контрасти"
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"





Інші:

Остап Лисенко - диригент, етнограф, музикознавець, педагог (140 років тому)
Як спів впливає на здоров'я?
Чому варто побачити балет "Норовлива донька" в Національній опері
Мирослав Скорик – геній, який прославив українську культуру!
Грав навіть у засланні: це композитор Барвінський, який пережив радянські табори
Музика незламності: гімн ВМС України отримав сучасне аранжування
Топ-10 молодих і перспективних акторів українського театру
Імена майбутнього української музики
Хор «Гомін» не очікував такого резонансу: мільйонні перегляди відео, розпродані квитки, додаткові концерти, турне Україною
Чому вагітним варто слухати класичну музику: науковці відповіли
«Симфонія перемоги». Як Бетховен і син гетьмана України перемогли Гітлера
Шляхами пам’яті: присвята Мирославу Скорику та Борису Лятошинському
Оперний співак, педагог, керівник театру «Музична драма», професор консерваторії
Дев'ять років тому в бою з російським агресором загинув соліст Паризької опери Василь Сліпак
Як П'ята симфонія Бетховена, присвячена українцю, стала символом перемоги
Тиха революція
9 червня день пам'яті Василя Барвінського
Консульство - філармонія: 20 років співпраці
"Зозулька" Соломії, або Трагічна доля Ганни Крушельницької
Дослідження виявило вплив музики на мозкові ритми людини
Випуск 2025: свято музики і таланту!
Легендарна "Мелодія" Мирослава Скорика має 20 версій і звучить на планеті кожні три дні
8 театральних прем'єр, які не можна пропустити в червні
Короткометражний фільм “ALONG THE LINES” увійшов до програми престижного TRIBECA FILM FESTIVAL
Яка зарплата у вчителя музики: що демонструє середній показник по країні
Батько Мирослава Скорика у 1939-му заробляв 500 злотих, а у 1941-му - 600 рублів
Видавництво "Родовід", "Танго для трьох"
Економіка дозвілля — скільки коштують квитки до кращих театрів ЄС
Актуальність опери у вічних питаннях
День пам’яті Дмитра Гнатюка
30-ліття «Віртуозів Львова»
Новий жанр у кіно: Анастасія Мамонтенко представляє «Маніфест духовного андеграунду»
Навіщо оркестру диригент: відповідь, яка здивує навіть меломанів
Міг навчати музики, але обрав бій за майбутнє без війни: чому вчитель обрав гармату замість класу
Дніпровський режисер поставив спектакль у Маріупольському театрі
Як у Львівському органному залі лікують душі музикою
100 років від дня народження видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка
Фестиваль-Премія ГРА оголосив лонгліст
Хореографка Катерина Курман — про нову постановку "Соляріс" у Львові та сучасний балет
Сто п’ять миттєвостей успіху
      © 2008-2025 Music-review Ukraine






File Attachment Icon
50.jpg