|
|
«Янко-шоу»
У Харкові маестро проводить яскраві та незвичні концерти
3 листопада 2014, понеділок
Поширити у Facebook
«Диригент у нас більше, ніж просто диригент» цей перефраз Євгена Євтушенка про поета, який у країні «більше, ніж поет» прийшов із часів хрущовської відлиги, та, в певному сенсі, не втратив своєї суті й дотепер. Трансплантований у сучасний музичний простір, він одразу актуалізується, коли знайомишся з директором і головним диригентом Харківської обласної філармонії Юрієм Янком. Цей музикант зробив максимум, щоби повністю розвінчати міф про філармонію, як консервативний концертний заклад.
Для цієї людини радше пасує визначення «кріейтор» (або «креатор»). Він невпинний генератор яскравих, нешаблонних ідей та унікальних проектів, поява яких у культурному житті Харкова збурює та єднає містян із абсолютно різними смаковими пріоритетами й уподобаннями. Це справжній «хедлайнер» академічного концертного простору, який не боїться руйнувати стереотипи й встановлювати нові критерії моди на відвідування мистецьких заходів філармонії. Ви часом не чули про «Янко-шоу»? Так, йдеться саме про гучні масові музичні заходи, засновані маестро, на які квитки розлітаються за лічені години...
Нещодавно в Харківській філармонії відбувся концерт, де замість квитків відвідувачі віддавали на вході продукти та ліки, необхідні зараз нашим військовим на сході. Це вже другий для них благодійний концерт музикантів, а збір на АТО у попередньому вечорі було передано пораненим у шпиталь...
— Юрію Володимировичу, у вашій особі поєднані такі іпостасі як диригент, директор філармонії, художній керівник, топ-менеджер, шоумен. Які потаємні механізми ви запускаєте в дію, щоби бути успішним, знаним не лише у вашому рідному місті — Харкові, а й у далекому зарубіжжі?
— Сьогодні диригентом у колишньому уявленні про цю професію залишатися неймовірно складно, адже доводиться паралельно вирішувати найрізноманітніші проблеми: просування оркестру (а оскільки я ще й директор філармонії, то мені водночас випадає займатися ще й просуванням самої філармонії), залученням нової слухацької аудиторії, моніторингу сучасної публіки... Мене часто запитують: «Чи не важко вам тягти такого воза?» На що я відверто відповідаю: — «Ні». Навпаки. Всі нагальні питання вирішуються дуже оперативно. Нещодавно до нас завітав Генеральний консул Республіки Польща у Харкові Ян Гранат (на жаль, його каденція невдовзі завершується), з яким ми зробили чимало вдалих проектів, він надзвичайно багато нам допомагав. Він привів із собою Генерального консула Німеччини, познайомив нас і сказав колезі: з «Ми з вами потрапили на територію, де немає чиновників, де дуже швидко й професійно розв’язуються всі мистецькі — й не лише — проблеми». Гадаю, слова Яна Граната підтверджують доцільність поєднання в одній особі адміністратора і власне митця.
— На яку публіку розраховуєте, створюючи оригінальні за ідеєю, різноманітні концертні проекти...
— Прагну, щоби філармонія відповідала запитам людей успішних, процвітаючих, які хочуть красиво відпочивати, насолоджуючись прекрасною музикою і розмірковуючи про вічні цінності. На жаль, іноді доводиться чути, що філармонія — це місце для бабусь. Категорично — ні! Філармонія — для молоді передусім...
— Ви розпочали свою реформаторську діяльність з радикального переформатування репертуару...
— Майже одразу запропонував ідею симфонічного шоу. До слова, ці шоу відбуваються вже понад 10 років і тепер дістали «народну» назву «Янко-шоу». Найчастіше вони відбуваються тричі впродовж сезону: на старий Новий рік, 8 березня й 1 квітня. На Новий рік я виходив у костюмі Діда Мороза, з мішком за плечима, витягав пляшку шампанського, відкорковував її. Корок вистрілював у натовп, і хто його упіймав — діставався бонус: келих шампанського і — стартувало масове дійство! Як правило, задіяні різноманітні вікторини, конкурси. Я змушений був вдатися до проведення шоу, адже прагнув, щоб люди, які прийдуть до філармонії, зрозуміли, що з класичною музикою можна весело відпочити, насолоджуючись музикою Й. Штрауса, І. Дунаєвського, захоплюючись запальними ритмами танців Й. Брамса, А. Дворжака.
Ми спеціально замовляли аранжування Дмитрові Савенку із Запоріжжя ( він робив оригінальні аранжировки популярних пісень, зокрема, Джо Дасена, The Beatles тощо). Щоб «достукатися» до молоді, з нею треба розмовляти її ж мовою. Для наших планів концертний зал філармонії нерідко виявляється замалим. Тим паче що основний зал ще й досі недобудовано. Тому переносимо наші концерти у незвичні місця. Приміром, ми грали в... метро. Нічний концерт відбувся на платформі станції «Університет» у наступну після Великодня ніч. Лунала музика Й. Штрауса, The Beatles, Бабаджаняна, Поля Моріа. Меломанам цей концерт обійшовся аж... у 1,5 гривні (тодішня вартість жетона у метро). Ми заздалегідь домовилися з начальником Харківського метрополітену: під’їхало два потяги. перекрили станцію.
Ми виступали впродовж двох годин, поступово долаючи бар’єр скептицизму присутньої молоді, та вже невдовзі вона плескала у долоні. А чого вартий лише виступ нашого колективу на заводі «Турбоатом», коли 60 оркестрантів розташувалися на гігантському верстаті Waldrich Coburg площею 140 кв. м і заввишки 18 м, що став імпровізованою сценою, в той час як над нами височів 200-тонний кран... Поціновувачами нашого виступу стали понад 600 робітників та службовців підприємства. Виступали ми й на полігоні Академії МНС, грали на плацу... Нещодавно давали концерти у військових частинах, перед біженцями, в лісі біля академії МНС...
— А як ваші музиканти ставляться до екстрим-концертів?
— Нормально. Наприклад, Лондонський оркестр може виступати на плоту, а Віденський оркестр до квітня бере участь у відомих на весь світ балах? Зараз наше шоу вже добре знане у Харкові. Люди заздалегідь купляють квитки, причому часто одразу штук по 20 (!) — для родичів, дітей, друзів...
У цьому році ми прицільно зробили період липня-серпня сезоном хітів, де грали музику кіно, саунд-треки із «Зіркових війн» тощо. Не думайте, що я в захваті від того, що мені доводиться виходити перед публікою, скажімо, у вбранні Дарта Вейдера зі світловою паличкою. Повірте: це не мрія моєї диригентської кар’єри. Я диригував у Віденській, Мюнхенській, Софійській, Берлінській, Мадридській філармоніях. А вдома мені доводиться займатися такими «напівцирковими» номерами, щоби до філармонійної зали навернути молодь.
Ми регулярно проводимо моніторинг відвідуваності нашого закладу і тому, коли хтось говорить, що сьогодні не та публіка, що ніхто не хоче ходити на філармонійні концерти, я не погоджуюся. Просто немає нормальної підготовчої роботи, яка заверне молодих людей з нічного клубу — до філармонії.
Сьогодні треба фільтрувати і репертуар, і шукати різноманітні, нестандартні підходи до молодої аудиторії, і замислюватися над назвами концертних програм...
— Програми вашої філармонії нешаблонні, завжди «зазивні» і назви концертів...
— Великою популярністю користується наша програма «Музика при свічках». Якщо розібратися, то там лунає відома камерна музика у виконанні наших музикантів. Та якщо ми просто написали: «Концерт камерної музики з творів Шумана, Шуберта», то не заповнили б і третину зали... А в нашому варіанті все по-іншому, на сцені запалено свічки, хтось під час концерту сидить у кріслі Королеви, хтось прочитав вірша, додали ще якийсь романтичний антураж — і маємо аншлаги!
— Розкажіть про ваш брендовий проект: «Концерти для майбутніх мам»?
— Спочатку ми обговорили цю ідею з директором Інституту генетики, потім до нас приєдналися Інститут матері і дитини, Санаторій для вагітних, магазини іграшок та одягу, медичні установи міста. Проект було поставлено на наукові рейки, і ми успішно граємо ці програми уже впродовж трьох років. Скажу більше: вже дехто народжує вдруге після відвідування наших програм. Хоча пригадую, як перший раз з мене покепкували, що хочу зробити програму для майбутніх мам, та я зібрав директорів шкіл і намалював їм привабливу картину: «Коли майбутня мама приходить і бачить на сцені дитину, яка грає на флейті або скрипочці, вона вже й своє дитя бачить таким самим. Невдовзі жінка приведе свою дитину у музичну школу.
Ми надаємо дитині можливість виступити на нашій сцені, а майбутнім діткам — отримувати позитивні вібрації, адже плід з восьми тижнів уже сприймає звуки! Мало того, коли мама вагітна, її батьки і родичі нічого для неї не шкодують. Цю маму на концерт має хтось супроводжувати — чоловік, батьки, друзі, родичі, які теж часто вперше опиняються у стінах філармонії. От і виникає ланцюговий ефект... Нині наш задум набув масштабного розмаху.
— Коли ж все-таки завершиться ваш довгобуд і буде нарешті реалізовано суперсучасний проект концертного комплексу, аналогів якому поки що немає в Україні?
— Це станеться, напевне, тоді, коли згадають, що Харків величезне місто з давнішніми європейськими культурними традиціями. Харківська філармонія — одна з найстаріших в Україні — заснована 1929 року. На зламі ІХ — ХХ віків її афіші прикрашали імена світових зірок — І. Алчевського, Е. Карузо, Т.Руффо, Ф. Шаляпіна, П. Чайковського, С. Рахманінова, О. Скрябіна.
Я вірю, що все задумане здійсниться! Після реконструкції у Харківській філармонії функціонуватимуть три зали (один з них — трансформер), музей музичної культури, музична бібліотека, сучасна студія звукозапису. А у новому органному залі буде облаштовано орган визнаної німецької фірми Aleksander Schuke. Зважте, що філармонія завжди розташовувалася у приміщенні, перебудованому під неї. Врешті-решт ми опинилися на вул. Римарській, оскільки попередню будівлю було висаджено в повітря для планової забудівлі. Власними силами зробили ремонт, утім концертної зали досі не маємо: працюємо в Успенському соборі й дякуємо єпархії, яка йде нам у цьому назустріч...
Автор: Наталія СЕМЕНЕНКО
Діячі мистецтв: Юрій Янко
Концертна організація: Харківська обласна філармонія
Джерело: Газета "День"
|