|
Молитва цикад
29 вересня в рамках фествалю Київ музик Фест-2011 відбувся мистецький вечір «Україна–Японія: “Молитва цикад”», який нагадав людям: цей крихкий світ потрібно берегти
29 вересня 2011, четвер
Поширити у Facebook
На цьогорічному «Київ Музик Фесті» чимало концертів проходять у формі музичних діалогів між Україною та іншими країнами світу. Цей, як і інші, зібрав багато людей. Благо, зала Київської дитячої академії мистецтв простора.
Окрім цікавості до екзотичної східної культури, шанувальників музики привело сюди почуття солідарності з японським народом, який цього року пережив трагічні події – сильний землетрус, цунамі та вибух на атомній електростанції Фукусіма. Біль і переживання японців, як нікому, близькі українцям, тому що до сьогодні наслідки аварії в Чорнобилі нагадують нам про катастрофу.
Публіка, затамувавши подих, слухала камерний оркестр Київського інституту музики імені Рейнгольда Глієра та Національний президентський оркестр України, які запропонували її увазі музику відомих українських і японського композиторів. Диригував маестро із країни вранішнього сонця Уено Такасі.
Це й справді інтригувало, оскільки були виконані Партита № 6 для струнних інструментів Мирослава Скорика, написана 1996-го, в рік 10-річчя Чорнобильської трагедії, концертна п’єса для фортепіано і камерного оркестру «Дикий мед» Олександра Злотника, сюїта для камерного оркестру (нова редакція) ректора Київської дитячої академії мистецтв Михайла Чембержі, симфонічна поема «Купало» Євгена Станковича, Камерна симфонія № 1 для дисканта, сопрано, художнього слова, флейти-піколо, ксилофона, дзвонів, двох труб і струнного ансамблю «Молитва цикад» Василя Пилипчака, а також запальний «Танець дракона на небесах» для малого симфонічного оркестру (автор – Кадзунорі Маруяма, Японія).
Дуже допомагали сприймати твори короткі, але змістовні коментарі музикознавця Лесі Олійник.
Окремо хочеться зупинитися на творі «Молитва цикад» композитора Василя Пилипчака. Її назва дала ймення всьому проектові. Ми стали свідками світової прем’єри.
Написано «Молитву цикад» на прохання Уено Такасі з метою нагадати людям про трагічні події у Фукусімі та Чорнобилі. Камерна симфонія складається із 11-ти частин, які виконуються без перерви. Другу частину присвячено пам’яті Максима Драча, сина видатного українського поета Івана Драча, який під час служби у радянській армії у перші дні чорнобильської катастрофи разом з іншими солдатами рятував світ.
На початку твору ми немов почули голоси цикад. Загальновідомо, що самці цих комах видають звуки, схожі чи то на стрекіт, чи то на цвірінькання, чи то на пташиний спів. У східних країнах цих «співаючих кобилок» (переклад назви з німецької) навіть тримали у клітках для того, щоб насолоджуватися їхнім співом. Цикади з’являються на Світ Божий один раз на сімнадцять років, але цього разу у Фукусімі вони постали вже як душі комах. Так само у душу перевтілюється дитина на руках матері, те ж відбувається і з морськими черепахами…
За сценарієм після спалаху радіації на Фукусімській АЕС голоси дикторів різними мовами світу повідомляють: «Скривджені душі цикад шукають свої домівки у префектурі Фукусіма…» Від опромінення помирає дитина. Її діалог із матір’ю доносить до нас моторошні слова: «Світло це холодне серце пече, душу випікає…» Вибух в океані забирає життя морських мешканців – черепах.
Скривджені душі споглядають із космосу Землю, дитячий голос коментує побачене. Усе живе на планеті шукає винуватців того, що трапилося. Далі мешканці Землі чують рішення Суду Совісті: «Винуваті всі!»
Тільки діти людські не помічають біди, продовжуючи щедрувати, засівати жито, рис і пшеницю.
«Будьмо – всі! – тепла і доброти джерелами,
Не вергаймо з-за дрібниць громи», – лунає заклик у фіналі.
«Тут іще передбачався дитячий хор, який після літа не зміг набрати форми. Але його партію блискуче виконали дві труби, – коментує заслужений артист України, композитор України Василь Пилипчак. – А взагалі твір виконаний вдало на 98 відсотків. Задіяні солісти міста Києва. Так, надзвичайно важку партію, де треба взяти “до” третьої октави і “фа” малої, фактично заспівати басом, виконала Євгенія Суда - вихованиця джазової школи в Берклі (США), тому змогла таке виконати.
Диригент вніс частку японського духу. Ми зустрілися з Уено Такасі ще в 1992 році, із 1993-го в нас часто бували концерти. От і для сьогоднішнього діалогу репертуар підбирали разом. Не дивно, що він розуміє і знану поему «Купало», і прекрасну музику Чембержі, і філософську глибину Скорика. Співпрацю продовжуватимемо. Так, наприклад, хочемо запросити приїхати в Україну композитора Маруяму Кадзунорі».
Своїми переживаннями поділилася і Євгенія Суда, випускниця Національної музичної академії України імені Петра Чайковського: «Почувши мене, коли я виконувала пісні переважно джазові, Василь Григорович запропонував заспівати “Молитву цикад”. Аргументував потребою саме у такому, як у мене, голосі – без зайвих децибел і вібрації. Музика мені дуже сподобалася, навіть жарт з’явився, що після такої партії можна на вокальну пенсію іти.
Там такі стрибки! Подібного я ще не співала. Було цікаво виконувати – не люблю надто вокально зручне. До того ж випала нагода показати свої голосові можливості. Партія була дуже цікавою не лише інтонаційно і технічно, але й тематично продуманою та натхненною».
До моєї співрозмовниці, точніше, через неї надійшло перше прохання Василеві Григоровичу від японського диригента написати твір, про який ідеться, і автор одразу загорівся. Поїхавши на дачу, повідомив: «Почав писати молитву – пішло!» «Боже, допомагай!» – відповіла йому майбутня солістка.
«А й справді – “пішло”, дуже цікавий твір, і якщо менi випаде можливість іще раз його виконати, я із задоволенням це зроблю», – каже Євгенія Суда.
А ось як відгукнувся на музику директор Українсько-японського центру в Києві Осаму Мідзутані: «У цьому творі поєднані почуття українців і японців. Я щиро вдячний долі за те, що він написаний. У Японії й досі є багато людей, які не мають домівок і живуть у притулках. Ми можемо лише молитися за них. Мені хотілося б регулярно молитися із тими, хто зібрався в цьому залі, за тих постраждалих людей».
Матеріал надано редакцією журналу «Музика»
Автор: Світлана Соколова
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Національний президентський оркестр
Виконавці: Олександр Чорний
Композитори:Олександр Злотник, Олександр Чорний, Василь Пилипчак
Музикознавці: Леся Олійник
Конкурс (фестиваль): Міжнародний музичний фестиваль "Київ Музик Фест"
Джерело: Журнал "Музика"
|