|
|
Молоді композитори України: COURSE 2017
29 квітня 2017, субота
Поширити у Facebook
Культура – наче хімія; і їй потрібні каталізатори. Шість років; тридцять дев’ять молодих композиторів-учасників з України, Німеччини, Польщі, Латвії, Греції, Італії, Південної Кореї, Росії, Казахстану; тринадцять відомих композиторів-професорів з Німеччини, Австрії, Польщі, Чехії, Росії та України; щонайменше чотири українські, безліч світових прем’єр щорічно, два концерти найновішої музики за вісім днів – думаю, цього цілком достатньо, щоб вважати «лабораторну роботу» успішною. Йдеться про COURSE – щорічні, вже шості, майстер-класи нової музики для молодих композиторів.
Відпрацьований до дрібниць розклад тижневого музичного експерименту (результат роботи мистецького керівника проекту Богдана Сегіна та його команди – Юрія Булки, Остапа Мануляка) запросив до співучасті не лише безпосередніх учасників майстер-класів, а й всіх зацікавлених. Як завжди, серед списку заходів були кілька відкритих лекцій і заключний концерт. Хвалити організаційну роботу – не заведено, але наче змовившись, викладачі-учасники Мартін Шюттлєр (Німеччина) та Клеменс Ґаденштеттер (Австрія), наголосили: приємно вражені організацією всього творчого процесу, таке нечасто трапляється.
Відкрилися майстер-класи презентаціями учасників. П'ять молодих композиторів з України: Адріан Мокану (Київ), Денис Бочаров (Харків), Назар Скрипник, Катерина Гривул, Микола Хшановський (Львів); композиторка з Росії Мар'яна Лисенко та композитор з Польщі, Павел Сєк – одержали своїх півгодини, аби показати квінтесенцію свого творчого «я». Надзвичайно цікаво бути свідком авторської презентації творчості, дізнатися, чим «дихають» і живуть сучасні музиканти. За їхніми плечима порівняно нетривалий творчий шлях, але в кожного вже викристалізувався власний почерк. Звісно, їхні творчі пошуки не зупинилися. Презентації залишили відкриті питання: чим молоді композитори здивують на фінальному концерті? І розпалили бажання побачити процес народження нового твору особисто.
Проте, зацікавленим спостерігачам двері до світу творчості навстіж не відчинили. За межами доступу залишилися індивідуальні заняття. Кожен учасник за п’ять днів одержав по вісім уроків: віч-на-віч з запрошеним викладачем і власним твором, та консультацію з музикантами Ensemble Nostri Temporis. Побачити, «як шліфується діамант», все ж таки можна було: у списку публічних подій традиційно була фінальна репетиція з ENT. Ще одним «віконцем в незвідане» став спільний для всіх семінар. Говорили про «земне»: комусь було не зовсім комфортно тиждень «бути Бахом», і працювати в умовах обмеженого часу, ще й так інтенсивно. Хтось, навпаки, сприйняв це як цікавий виклик самому собі. Для більшості учасників COURSE стали можливістю виплутатися з тенет академічної програми, яку вони вважають кліткою для своєї творчої фантазії. Проте, як слушно зауважив Клеменс Ґаденштеттер, саме ці тенета є тим фундаментом знань та вмінь, які сьогодні дають їм можливості вийти за межі клітки.
На кілька днів Львівська філармонія перетворилася на навчальну інституцію. Маю на увазі не тільки індивідуальні заняття учасників з зарубіжними професорами, а й відкриті лекції. Цього разу їх було чотири. Серію лекцій відкрив професор композиції у Вищій школі музики та виконавських мистецтв у Штутгарті, Мартін Шюттлєр. Композитору та перформеру, у творчій скарбниці якого низка престижних нагород (Kranichsteiner Kompositionspreis Дармштадських літніх курсів, 2002) пощастило навчатися в музикантів, від спілкуванням з якими не відмовився б жоден учасник майстер-класів COURSE: Томас Брутґер, Дієґо Файнштайн, Ніколаус Губер та Лудґер Брюммер. На лекції «Соціальні відлуння. Компонування звукових ідентичностей» Мартін переконливо продемонстрував, скільки музики нас оточує – ціла симфонія звуків на вулиці, в супермаркеті, в кафе, в громадському транспорті. І в його розумінні це не тільки звуковий супровід нашого соціуму, не тільки цеглини, які незалежно від думки індивіда творять наше «я»», а й ідея для творчості. А що як сприйняти наше життя як грандіозний перфоманс?
На лекції Алли Загайкевич не раз згадувалася фраза Вірка Балея «Музика – це мова зі своєю граматикою». Достатньо лаконічно (трохи більше, ніж за годину) випускниця Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського та паризького інституту IRCAM (Центр Помпіду) «провела» присутніх через всі етапи формування граматики електроакустичної музики. Можливо, ви й не підозрюєте, що частково знайомі творчістю композиторки: саме її музика звучить у фільмах «Мамай» і «Поводир». Проте, кінофільми – тільки маленька частина багатогранної музичної діяльності Алли Загайкевич. Вона чудово знає фольклор («зі зворотної сторони серця» – дванадцять років співала в гурті ДРЕВО), і чудово орієнтується в тонкощах сучасного мистецтва. Засновниця студії електроакустичної музики в НМА України, Голова Асоціації електроакустичної музики України в міжнародній конфедерації CIME/ICEM, кураторка міжнародних проектів електроакустичної музики Електроакустика, ЕМ-візія (з 2003 року). Лекції Загайкевич, особливо для того, хто хоче пізнати для себе таємниці електроакустичної музики, – безцінні. А ви знаєте, який твір композиторка вважає квінтесенцією українського музики ХХ ст.? Симфонію № 5 Валентина Сильвестрова.
Ніколи не думала, що лекція з серйозною назвою «Музика як трансформативно-сприйняттєва антропологія» може бути такою захоплюючою і динамічною. Як просто і цікаво говорити про складні речі продемонстрував композитор та виконавець на флейті-травесто Клеменс Ґаденштеттер. Чимало творів він написав на замовлення ансамблів, оркестрів та фестивалів сучасної музики: Musikbiennale Berlin, Vienna Modern, Ensemble Recherche, Klangforum Wien, Оркестр Австрійського Радіо тощо. Клеменс Ґаденштеттер не тільки цікавий композитор, а й педагог, якого залюбки запрошують європейські освітні центри: Музичний університет міста Ґраца, Дармштадські літні курси нової музики, Impulse Academy Graz, Норвезька академія музики в Осло. Під час лекції зловила себе на думці: а було б цікаво прослухати цикл лекцій Клеменса з теорії чи аналізу музики. У команді COURSE Клеменс вже вдруге, і це ще одне мовчазне підтвердження важливості його майстер-класів.
На завершення циклу лекцій організатори залишили легенду сучасної польської музики Єжи Корновіча. Учень Тадеуша Баірда і Мар'яна Борковського у Варшавській музичній академії, а також у Луї Андріссена у Гаазькій Королівській консерваторії очолює Спілку композиторів Польщі і є мистецьким директором фестивалю Варшавська осінь. Активний педагог та невтомний організатор, Єжи Корновіч постійно згуртовує навколо себе молодих композиторів. Писав музику на замовлення BBC, Польського радіо, фестивалю Варшавська осінь, оркестру de Ereprijs, квартету Joachim, Празької філармонії та міста Вроцлава, Варшави, асоціації авторів ZAiKS, Міністра культури і національної спадщини Польщі та Інституту музики і танцю. Записи його музики випускали такі лейбли, як BBC Music, Signum Classic, Polskie Nagrania, Acte Préalable, Polskie Centrum Informacji Muzycznej. Чи можемо похопитись хоч словом про брак уяви в творчості подібного митця? Аж ніяк ні. Та Єжи Корновіч вибудував цілу лекцію навколо браку уяви в композиторському процесі.
Коронацією майстер-класів став вечір прем’єр. Вже тепер традиційно Концертний зал ім. С.Людкевича був порожнім. Вже традиційно у залі було темно. Проте, слухачів було чимало, і за чиєюсь гарною ідеєю публіка зосередилась на сцені. Бути за крок від виконавців – незабутньо. Така камерна атмосфера близькості слухачів та виконавців – і «родинна», і вишукано-аристократична. Це наче кадр із фільму ХІХ чи ХХ ст., коли традиція музичних салонів була актуальною, а «п’єдестал» виконавця – значно ближчим до авдиторії.
Цього року організатори «розвернули» концепцію концерту навпаки: спочатку звучали світові прем’єри – першовиконання творів композиторів-учасників COURSE. Першою ластівкою стала композиція Дениса Бочарова «Kadenza» для контрабаса соло. Мені дуже «подобаються» фрази про ніби-то «не перспективні, не віртуозні, другорядні» інструменти. Адже все залежить від виконавця та кмітливості композитора. З кожного інструменту можна витягнути чимало, що і довели Денис Бочаров (учень В. М. Золотухіна, І. А. Гайденка та О. С. Щетинського) і контрабасист Назар Стець. У списку творів Д. Бочарова музика для симфонічного та камерного оркестрів, камерних ансамблів, інструментів соло, хору та вокалу. Його твори виконувались на концертах та фестивалях сучасної музики у Нью-Йорку, Варшаві, Києві, Львові та Харкові. Твір Бочарова – шанс для виконавця як найповніше розкрити дуалістичну природу свого інструменту – і кантилену, і експериментальну ударно-щипкову. Автор цілком виправдав назву композиції – Kadenza – каденція. Віртуозна частина концерту, в якій виконавець має вразити своєю майстерністю. Варто підкреслити, що іноді (завдяки комбінації різноманітних технічних знахідок) складалось враження, що звучить не контрабас, або не тільки контрабас. Цікаво, якби влаштувати слухову контрольну музикантам, які тембри вони б вказали?
По-своєму потрактував контрабас краків’янин Павел Сєк. Саме тембр цього інструменту для нього видався (і цілком виправдано) відповідним для відображення небес зимового Кракова, загорнутих у хмари смогу. …the skies would be frozen, if they were not high-cut filtred… – так назвав свій опус автор. Не обійшлося без електроніки, та основна гама виразових засобів все ж зосередилась в партії соліста. Твір розпочинається звучаннями, що дуже нагадуть завивання зимового вітру, і провокують «мороз на шкірі». Контрабас звучить у надвисокому регістрі. Павел широко застосовує щипки та свистячі звуки контрабаса arco. Проте, музичний розвиток щось наче сковує. Можливо саме та пелена диму, що нависла над Краковом? Останні фрази електроніки соліст дослуховує мовчки у респіраторі: повітря під газами замерзло, дихати нічим…
Двоє з учасників як виконавський склад обрали гобой і електроніку. Катерина Гривул (клас викладача Остапа Мануляка), скрипалька та студентка кафедри композиції ЛНМА ім.М.В.Лисенка, запропонувала твір «Denaturatus». Ідея – протиставлення штучного та натурального. В першому розділі свого твору композиторка наслідує природу, в наступному – зіткнення з штучним. В епілозі – денатурація – тобто руйнування, витіснення натури штучним. Як ідею було втілено музично? Спочатку партія Максима Коломійця (гобой) відтворювала різні за природою звуки натурального середовища. Свисти, напівшуми, а-ля щебет птахів соліста, немов у немитому дзеркалі повторювалися в партії електроніки з деяким запізненням. Поступово партія електроніки стає впевненішою, все наполегливішою, і витісняє натуральне звучання.
Глибоку концепцію, дзеркально протилежну в порівнянні з твором Катерини Гривул, запропонувала Мар’яна Лисенко, членкиня Московської спілки композиторів і випускниця Московської Консерваторії. Композиція «Прип’ять» розкриває два аспекти Чорнобильської трагедії. Перший – стан людей, що опинилися в епіцентрі подій. Людей, яким навіть не вважали за потрібне пояснити причину всеохоплюючої паніки. Найстрашніший страх – страх перед невідомим; вони це пережили. Другий план – природа, що також стала заручником ситуації. Але її воля до життя сильніша – рана поступово затягується. Як на мене, композиторка дуже вдало знайшла низку виразових засобів, і обидва плани розкрились вповні та цілком правдоподібно. У першій половині твору електроніка творила своєрідну «педаль» до партії гобоя. Навряд чи можна адекватніше передати щось страшне і невідворотнє, яке вже поруч, сновигає в повітрі, але невідоме для нас, бо невидиме. Зламом є гучний тріск та виття в партії електроніки, яке ламає партію гобоя – наче зойк природи як результат катастрофи. Після цього моменту партія гобоя починає «збиратися»: Чорнобиль відроджується. Але до початкового вигляду авторка її не «доводить». Процес оновлення природи ще триває.
Микола Хшановський, учасник, якого пам’ятаємо ще з минулорічних майстер-класів, аспірант ЛНМА ім. М.В.Лисенка (клас викладача Остапа Мануляка), постав перед слухачам як дослідник. Resonanse для валторни, тарілки та електроніки – спробу поєднати два кардинально різних за своєю сутністю інструменти, і почути непочуте досі. Чи може звучати тарілка, по якій не вдаряють? Композитор довів – ще й як може! Електроніка у цьому випадку не сприймається як інструмент. Вона виконує роль підсилювача резонансу, який утворюється через взаємодію звуку валторни, безпосередньо близького до тарілки. Тільки в кінці твору виконавець Сергій Логінов легко вдаряє врешті по тарілці – і слухачі наче опиняються у центрі звукових кіл, які, затухаючи, розчиняються в повітрі.
Студент НМАУ ім. П.Чайковського, Адріан Мокану на COURSE також вдруге. Його твори є в репертуарі різних ансамблів сучасної музики: Nostri Temporis, Sed Contra та Рикошет, струнний квартет Гольфстрім (Україна), Московський ансамбль сучасної музики, Петербурзький МолОт-ансамбль та камерний хор Festino (Росія), Kroiser Ensemble (Австрія), MotoContrario Ensemble (Італія) та Ensemble 212 (США). Адріан Мокану свій опус назвав рядком з поезії іспанського святого та поета 16 століття Св. Хуана де ла Круса. ...que muero porque no muero (вмираючи вмираю, чи, за іншою версією – помираю, бо не помру) – вірш вирваний з контексту поеми «Вірші душі». Ці слова стають одним із звукових пластів партитури твору Адріана, бо за задумом творця кларнетист Артем Шестовський повинен їх проговорити крізь інструмент. Двома ключовими звуковими елементами є електронний шум вітру та людське дихання. Об’єднуючим чинником – імітація серцебиття.
Назвою свого твору заінтригував Назар Скрипник, якому минулого року вдалося отримати замовлення на твір для фестивалю Контрасти. В 2017 р. аспірант ЛНМА ім.. М.В.Лисенка (клас Віктора Камінського) презентував твір під меґа лаконічною назвою: #it. Як пояснив автор, він не мав на увазі нічого конкретного. #it – це будь-що, річ сама в собі. Це річ, що цікава сама по собі, без контексту. Твір написано для валторни та електроніки. Партія соліста виникає наче б то ні звідки. Тема нагадує стиснуту пружину. Вона починається двома закличними інтервалами підряд – хтось різко відпустив цю стиснуту пружину. Все її подальше розгортання – поступове стискання цієї пружини, в дуже насиченому, але порівняно короткому часовому проміжку.
І на завершення вечора організатори залишили твори композиторів-викладачів. Твори Вірка Балея, знаного пропагандиста української музики за кордоном, в Україні звучать досить рідко. Попри те, що сам Балей не зміг прибути на майстер-класи, його твір Persona I для гобоя solo все ж прозвучала. Цього композитора, на відміну від всіх інших, чиї твори прозвучали на фінальній події COURSE, можливості електроніки особливо не цікавлять. Проте, поєднуючи між собою традиційні засоби звуковидобування, природні для гобоя, композитор все ж залишається сучасним. Інтригою залишився загадковий призвук в кінці твору. Що це було: все-таки електроніка, чи якийсь інструмент за лаштунками?
Приготування до інтерпретації твору для скрипки solo Клеменса Ґаденштеттера moved by (part ‘B’) тривали несподівано довго. Процес розкладання «рушника» партитури, для якого знадобилося декілька пультів, сприймався як дійство-преамбула до твору. Сучасний погляд на одвічний жанр вічного руху випало продемонструвати Маріані Скрипі. Композиторка акцентує увагу на рухах обох рук, але це не вічний рух романтичного чи барокового типу: віртуозна п’єса на один вид техніки з колоподібною темою-мотивом. moved by (part ‘B’) – це енциклопедія виразових можливостей, де пальцева техніка і штрихова однаково важливі.
Єжи Корновіч здивував всіх зміною у програмі. Попередньо зазначалося, що Fractus стане третім поглядом на розкриття можливостей соло контрабаса. Проте автор вирішив сісти за рояль і потішити слухачів імпровізацією. Завдяки безпосередньому творчому потоку автора давно написаний твір «народився» заново на сцені Львівської філармонії. Вкотре композитор нагадав, наскільки близькою є музика та наука, адже назва композиції Fractus відповідає геометричній фігурі. Два пласти твору – партія контрабасу та імпровізація Корновіча – сприймались як два окремі пласти. Інакше бути й не могло, адже за словами композитора, фортепіанна імпровізація – це коментар Корновіча сьогоднішнього, погляд з віддалі часу на твір Корновіча 90-х рр. ХХ століття.
Мартін Шюттєр не висловив бажання коментувати свого твору. Зате присутні одержали свій шанс «відчитати» перформанс Low poly rose по-своєму. Композиція для кларнету (Артем Шестовський), контрабаса (Назар Стець), фортепіано (Марія Александрова) та маленьких колонок став дуже дотепним і цікавим завершенням вечора.
Звичайно, для кожного учасника таких подій найважливішим є його власний досвід. Проте, мені би хотілося на завершення загострити увагу на чомусь масштабнішому. COURSE – це перші в Україні щорічні міжнародні майстер-класи для молодих композиторів. Це також – одні з провідних майстер-класів сучасної музики у Східній Європі. COURSE – це можливість відкрити для світу іншу Україну: країну культурну, країну з творчим потенціалом, країну з виправданими претензіями на успішне майбутнє.
P.S. Основну інтригу вечора організатори залишили «на потім»: хто саме ті двоє з семи учасників, яким випала честь писати мінімонооперу для австрійського бас-баритона Руперта Берґмана, прем'єра якої відбудеться восени на цьогорічних «Контрастах»? Аж наприкінці концерту прем’єр COURSE в залі Goethe-Institut Київ стало відомо, що ними стали Адріан Мокану (UKR) та Мар'яна Лисенко (RUS). Але це ще не все: Ensemble Nostri Temporis на Контрастах виконуватиме твори усіх учасників! Тож усі, хто пропустив COURSE 2017 у березні, матимуть нагоду почути твори у ще більш досконалому вигляді після доопрацювання.
Автор: Тетяна Фішер
Композитори:Алла Загайкевич
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Джерело: Zbruc
|