|
Ріхард Вагнер і його Музи
22 травня меломани всього світу відзначать 200-річчя від дня народження легендарного німецького класика
22 травня 2013, середа
Поширити у Facebook
Він практично не здобув формальної музичної освіти, але вже в дитинстві умів прекрасно читати ноти! Він сам став писати лібрето для своїх опер (у них високо цінуються і музика, і літературна основа). Вагнер був твердо переконаний, що жоден музикант, співак або диригент не в змозі виразити глибинну суть його творіння краще, ніж це зробив би він сам!
ПРОРОК, ГЕНІЙ... «ТЕВТОНСЬКИЙ ВИСКОЧКА»
Шістдесятирічному Ріхарду Вагнеру якось запропонували організувати доброчинну акцію: дати якусь із його оперних постановок, що були в репертуарі німецьких театрів, на користь нужденних музикантів. Відповідь прозвучала несподівано. За його словами, найбільш нужденним музикантом був він сам (!), бо потребував справжнього кохання. Це могло здатися дивним, якщо пригадати, що всього за рік до цього у затишному баварському містечку Байройті зі старовинними палацами, з пишними палацовими спорудами заміського парку був урочисто закладений фундамент майбутнього знаменитого театру Фестшпільхаус.
Вагнер переїхав у Байройт разом зі своєю родиною — улюбленою дружиною Козімою (донькою його кращого друга Ференца Ліста), з двома їхніми доньками і головною батьківською гордістю — чотирирічним сином Зігфрідом. Саме у Байройті він, нарешті, знайшов свій власний дім і родинний затишок. Здавалося б, ставала не далекою мрією, а реальністю смілива ідея майбутнього фестивалю, який приверне увагу всієї світовій громадськості до його грандіозного проекту — тетралогії «Перстень Нібелунга», твору, що не має аналогів в оперній історії.
Складалося враження, що перешкоди і виклики долі, з якими Вагнер до цього стикався, залишаються позаду. Адже шлях, який він одного дня вибрав, усвідомивши своє дійсне покликання, прирікав на самотність, нерозуміння, поневіряння. Маестро доводилося терпіти знущання і кепкування ласої до скандалів журналістської братії, що називала його «зарозумілим вискочкою», «помилковим пророком», який критикував визнані всіма авторитети і пустив у хід сумнівну теорію «музики майбутнього».
Десять років Ріхард провів у швейцарському вигнанні як політичний злочинець! За цей час у Веймарі під керівництвом Ліста пройшла прем’єра його опери «Лоенгрін». Але сам композитор на неї не міг потрапити навіть інкогніто, ризикуючи опинитися за ґратами, і ще не скоро почув музику, яку колись написав.
Постійно його переслідували нестатки, брала за горло, відриваючи від творчості, низька життєва проза. У молоді роки Вагнер ледве не помер з голоду в Парижі, куди втік потайки від кредиторів у надії завоювати цей європейський «ярмарок марнославства» з його мінливими смаками, з унікальною здатністю як створювати, так і скидати кумирів.
Крахом закінчилася і друга спроба вже визнаного не лише у Німеччині композитора штурмом узяти Париж. Найбільшим провалом обернулася настільки очікувана постановка «Тангейзера» на головній європейській сцені, в паризькій Гранд-опера. Обструкцію твору політично неблагонадійного «тевтонського вискочки» влаштували представники французької аристократичної фронди.
Адже опера про Тангейзера — поета-бунтаря зі співтовариства середньовічних мінезингерів — була написана ще 1845 року, в той період, коли Вагнер обіймав посаду капельмейстера Дрезденської королівської опери. Це був творчий етап, який композитор вважав для себе давно пройденим. До моменту скандальної паризької постановки на дві третини вже була закінчена робота над тетралогією і створений найдивовижніший його твір «Тристан та Ізольда». З цим натхненним творінням про велике таїнство кохання і смерті пов’язані в біографії Вагнера дві найважчі кризи.
Перша з них сталася у Венеції. Він утік до цього фантастичного міста у розпал надзвичайних особистих переживань. Прекрасна, творчо обдарована жінка Матильда Везендонк (дружина прихильного до Вагнера багатого підприємця Отто Везендонка) виявилася тією чуйною натурою, яка зрозуміла душу геніального митця і відгукнулася на найсміливіші його художні ідеї.
На запрошення подружжя Везендонків швейцарський вигнанець Вагнер і тодішня його дружина, колишня актриса Міна Планер, оселилися у флігелі, розташованому на одній території з віллою їхніх заступників. Спілкування з Матильдою дарувало натхнення протягом усього періоду, коли вони могли постійно спілкуватися. Їй першій він прочитав написаний ним текст «Тристана», з нею ділився всіма подробицями свого задуму. Проте побудований цими духовно близькими натурами поетичний світ був раптово зруйнований через скандал, вчинений ревнивою Міною — супутницею його важкого шляху, з якою давно було втрачено взаєморозуміння. Довелося з болем покинути настільки дорогий його серцю притулок. Міна виїхала до Німеччини, Вагнер — до Італії.
У Венеції у довгі години самотності він то занурювався з головою у творчість, то нескінченно згадував час, проведений з Матильдою. Як коментар і доповнення до образів майбутньої опери, робота над якою тут продовжилася, звучать листи до Матильди і зроблені ним записи у щоденнику. В одному з них він признався, що, відчувши відчуття безвихідної туги, стояв на волосинці від фатального рішення вкоротити собі життя, стрибнувши з високого вікна в темні води Великого каналу.
Через переслідування австрійської поліції «неблагонадійний» Вагнер був змушений виїхати з Венеції, а «Тристана» дописував вже в Люцерні. З його листа до Ф. Ліста можна зрозуміти, як важко це Ріхарду давалося: «Це дітище моїх найбільших страждань — пишу третій акт — перебуває вже на межі життя, на межі to be or not to de, і щонайменший поштовх, якась вульгарна випадковість — випадковості безжалісно керують моєю долею — може абсолютно вбити його серед останніх конвульсій пологів.
Все висить у мене на волосинці: справа може піти, але вона може й зупинитися остаточно!»1 Багатостраждальну, пов’язану з сильними особистими переживаннями, оперу він усе ж дописав. Щодо платонічного роману з Матильдою Везендонк, який надихнув на її створення, він незабаром зійшов нанівець.
Бездомний мандрівник, Вагнер возив із собою партитуру «Тристана та Ізольди» і не знаходив театру, який би ризикнув її поставити. Промайнула надія здійснити постановку у Відні. Вже був призначений склад виконавців, обумовлені з дирекцією терміни початку роботи і майбутньої прем’єри.
На кошти, які позичив із розрахунку на гонорари від вистав, композитор постарався з комфортом влаштуватися в австрійській столиці, збираючись від самого початку брати участь у постановочному процесі. І знову нічого не склалося. Театр від постановки відмовився. Розрахуватися з боргами не було змоги, та й елементарних засобів на існування теж не було. З Австрії довелося втікати до Німеччини, рятуючись від боргової в’язниці. Він сховався у невеликому містечку Марієнфельд, розташованому в землі Північний Рейн-Вестфалія. Становище здавалося настільки безвихідним, що знову промайнула думка про самогубство. Але мінлива фортуна вже готувала йому такий сюрприз, який незабаром круто змінив увесь його життєвий сценарій.
МАЕСТРО І КОРОЛЬ
Все сталося як у казці. Зневіреного Вагнера знайшли посланці молодого короля Баварії Людвіга ІІ, який тільки-но вступив на трон. Виявилось, що цей король-романтик був вихований на старовинних німецьких легендах і просто закоханий у музику Вагнера. Найбільше він зжився з образом лебединого лицаря Лоенгріна і навіть ототожнював себе з ним.
Автора настільки дорогої його серцю опери він одразу ж покликав до себе, оточив усіма можливими почестями і оголосив, що вважає справою свого життя забезпечити композиторові всі умови для творчості, а його творам відкрити шлях на сцену Баварської королівської опери — театру, що мав довгу історію і прекрасні виконавські сили. Саме на цій сцені незабаром відбулася прем’єра «Тристана та Ізольди», а трохи пізніше і єдиної його лірико-комічної опери «Нюрнберзькі майстерзінгери».
Проте зовсім не ідилічно складалися і стосунки з королем. Хоча тривали вони упродовж 19 років аж до смерті композитора, хоча Людвіг ІІ до кінця залишився найпристраснішим вагнеристом і незмінно надавав матеріальну допомогу своєму кумирові, дуже багато стояло на заваді їхньої дружби. Це і заздрість придворних, і недоброзичливість баварської преси, і зовсім не проста колізія в особистому житті Вагнера, яке довгий час доводилося від благородного монарха приховувати.
Чому ж Вагнер говорив про себе як про музиканта, який потребує справжнього кохання, коли поряд із ним були і всіляко підтримували по-справжньому розуміючі і віддані йому люди? Серед них на перше місце потрібно поставити його багаторічного друга, пропагандиста його творчості Ференца Ліста. Щастя в шлюбі Вагнер отримав, коли матір’ю його дітей, а потім і законною дружиною стала донька Ліста Козіма.
НОВЕ СТАВЛЕННЯ ДО МИСТЕЦТВА
Усупереч звинуваченням лівої преси, державним композитором колишній революціонер Вагнер за життя так і не став. Він зміг отримати гроші, аби добудувати театр і відкрити фестиваль, не від влади нової Німеччини. Знову виручив король, що дав у борг потрібну суму. Адже йшлося про підготовку мистецької події, яка буквально сколихне світ і постійно зростатиме у своєму значенні вже після смерті композитора.
Вагнер боровся не за власне визнання і тим більше не за матеріальний добробут. Він бачив своє завдання в тому, аби затвердити в суспільстві нове ставлення до мистецтва. Воно не має бути зведене до пустопорожньої забави пересичених людей. Потрібно повернути мистецтву те високе призначення, яке воно мало в Давній Греції.
Для цього слід знову об’єднати зусилля його розрізнених галузей — поезії, музики, танцю, живопису, театру. Саме театр музичний може, на думку Вагнера, стати ідеалом вищого мистецького синтезу. А зразком для цього театру повинен служити міф як загальний світогляд, бо в сюжетах і образах міфів розкриваються таємниці всесвіту, відбиті конфлікти глобального характеру, стосунки людини з вищими силами і природними стихіями.
Заснована на переосмислених образах скандинавської і давньої німецької міфології тетралогія «Перстень Нібелунга» була вперше представлена міжнародній за складом публіці під час першого фестивалю, який пройшов у Байройті під керівництвом самого Ріхарда Вагнера у серпні 1876 року. Серед чисельних гостей на ньому були присутні такі відомі композитори, як Ліст, Чайковський, Рубінштейн, Кюї, Сен-Санс, Гріг. Так Чайковський вже в першій із п’яти написаних ним газетних кореспонденцій, які виходили під красномовною назвою «Байройтське музичне торжество», пророчо охарактеризував фестиваль як подію, «яка має позначити собою одну з цікавих епох історії мистецтва».
Це була перемога з галузі вищих духовних звершень. Але фінансово перший фестиваль, як через шість років і другий (останній за життя його творця), закінчився дефіцитом. Недоброзичливці звинувачували Вагнера в тому, що він не лише у всіх своїх друзів, але навіть і у недругів примудрявся позичати гроші. При цьому ніколи не поспішав їх віддавати, а в багатьох випадках не повертав зовсім.
Проте на момент його смерті людство виявилося в такому боргу перед його пророчим мистецтвом, сплатити який неможливо жодними новими виставами, концертами, урочистими акціями, написаними книгами, знятими кінофільмами. Борг цей непомірно зріс ще й тому, що ідеологи Третього рейху блюзнірськи використовували музику й тексти Вагнера як знаряддя своєї жахливої пропаганди. Якщо ж ми пригадаємо чисельних огудників Ріхарда Вагнера як у минулому, так і в наш час, відповіддю на їхні нападки міг би послужити один беззаперечний факт. Жодному з подібних викривачів великих творців ще не було встановлено пам’ятник. Пам’ятники встановлюють лише тим, кого вони так люто критикували.
У день ювілею маестро в Донецькому театрі опери і балету ім. А. Солов’яненка пройде «Летючий Голландець» — унікальний українсько-німецький мистецький проект, що став найрезонанснішою прем’єрою в сезоні 2012/2013 рр. і головною культурною подією країни!
Головні партії виконають: Голландець — Вадим Кравець (Маріїнський театр), Зента — Леся Алєксєєва (Національна опера України), донецькі солісти: Даланд — Юрій Алексейчук, Ерік — Віталій Козін, Марі — Анна Максудова, Рудевой — Володимир Хамраєв, хор і оркестр Donbass Operа, диригент — Михайло Сінькевич (Маріїнський театр, Санкт-Петербург).
♦ 22 травня в Одеській опері відбудеться концерт «Всесвіт Вагнера — вечір оперних сцен».
♦ 23 травня Харківська опера підготувала програму під назвою «Магічний космос Ріхарда Вагнера».
♦ 30 травня Національна опера України запросить публіку на концерт «Гала-Вагнер», у якому хор, оркестр і солісти театру виконають арії і фрагменти
Автор: Марина Черкашина-Губаренко
Музикознавці: Марина Черкашина-Губаренко
Джерело: Газета "День"
|