|
|
Діалог культур України та Японії: нові обрії розвитку
16 березня 2012, п'ятниця
Поширити у Facebook
В Національній опері України з ініціативи Українсько-Японського Центру НТТУ "КПІ", Посольства Японії в Україні за підтримки Міністерства культури України відбулася масштабна мистецька акція з нагоди роковин трагічних подій Фукусіми й Чорнобиля. Водночас великий концерт став своєрідною емблемою українсько-японського музичного діалогу в контексті 20-ої річниці встановлення дипломатичних стосунків між Україною та Японією.
Як зазначив у своєму вступному слові перед концертом, присвяченому цій знаковій події, пан Тоічі Саката – Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні, – "Культура – це те, що одкриває душу, а музика відкриває серця людям назустріч одне одному. Саме через музику ми відчуваємо гостріше біль кожного з нас. Це – своєрідний реквієм, який об’єднує дух наших народів.
Проте ми не мусимо в цей день лише сумувати: через музику ми маємо заживляти наші рани та з оптимізмом дивитися у світле майбутнє наших країн". Ці слова пана Тоічі Саката з усією повнотою унаочнилися під час виконання розгорнутої концертної програми. Вона складалася з двох відділень: першого – "українського", де прозвучала музика київського композитора, відомого соліста-валторніста симфонічного оркестру Національної опери, заслуженого артиста України Василя Пилипчака, і "японського", в якому було виконано твори всесвітньо відомого японського композитора, піаніста Кадзунорі Маруями, а за диригентським пультом стояв його співвітчизник флейтист і диригент Токійського симфонічного оркестру «Нова філармонія» - Уено Такасі.
Перша частина вечора наче акумулювала в собі вишуканий, багатогранний світ природи Японії й національної японської ментальності світосприйняття. Витончені мелодії японського інструменту «кото» (у звуковідображенні на ф-но), ксилофону валторн та інших музичних тембрів, що є відповідниками в музиці насиченої палітри звуків і голосів природи (вокальна сцена «Амаґумо но» В. Пилипчака у виконанні Марії Кононової та камерного ансамблю); відтворення музичними засобами тиші, що особливо шанується японцями, поєднання дзвінких звучань маримби, арфи зі сріблястими голосами дитячого хору (хор хлопчиків Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського під диригуванням Алли Шейко, який виконував музичну новелету «Човен» В. Пилипчака на слова В. Свідзінського) створювали дивовижну атмосферу присутності в залі неповторного японського "звукового клімату". «Арія» для флейти (Маргарита Хакімова), фортепіано (Олена Дибченко), литавр (Леонід Хімчук) і струнних стала драматичною інтерлюдією перед наступними творами.
Справжньою кульмінацією занурення публіки у витончений звуковий світ екзотичних звучань стало виконання Камерної симфонії № 1 для сопрано (Тамара Ходакова), художнього слова (Валентина Бондар), двох дитячх хорів та камерного оркестру "Семі-но oiнорі – Молитва цикад" Василя Пилипчака під диригуванням автора.
Весь простір великої зали немов би заповнили міріади цих дивовижних комах – цикад, що уособлюють собою перемогу світла й життя над смертю й жахіттям. Резонансна прем’єра цього твору, написаного київським композитором на прохання Уено Такасі, відбулася ще минулого року в одному із концертів "КиївМузикФесту" і цього разу прозвучала як нагадування про трагічні події минулої весни на Фукусімі-1.
Драматизм тих днів особливо гостро відчули присутні під час звучання "Постлюдії" – фрагменти з поеми "Чорнобильська мадонна" з поеми Івана Драча пролунали у виконанні Василя Пилипчака під фоновий супровід Президентського оркестру України під орудою Уено Такасі (музика Василя Пилипчака).
Унікальність цьогорічного міжнародного мистецького проекту, що відбувався саме в день роковин трагедії на Фукусімі-1 – 11-го березня – полягала в тому, що більшість виконаних творів стали світовими прем’єрами. Саме до нинішнього концерту готував свій новий шестичастинний твір – "Ясіма – молитва до богів Ямато" – Симфонічний реквієм пам’яті Чорнобиля і Фукусіми Кадзунорі Маруяма, який буквально напередодні, ще перебуваючи в літаку, в дорозі до України, надсилав останні сторінки партитури свого нового опусу київським виконавцям через Інтернет… Нагадаємо, що "Ямато" – "велика гармонія", "світ" – це стародавня назва Японії.
Як зазначив сам маестро, "наші народи зближує однаково трепетне й відповідальне ставлення до своєї національної духовної спадщини, тому у своїй музиці я намагався відтворити глибинну етнічну специфіку традиційної японської музичної культури, зокрема, ритми й інтонації наших старовинних танцювальних жанрів – каґура, з якого розвинулися всі синтоїстські храмові танці, а пізніше – танці знаменитого театру кабукі, а також придворного танцю ґаґаку.
Виношую також ідею на основі цієї музики створити балетну виставу". Особливо яскравий етнічний колорит відчули присутні в симфонічній поемі Кадзунорі Маруями "Танець дракона на небі". Насичене, монолітне звучання симфонічного оркестру Національної опери України під високопрофесійним диригуванням Уено Такасі ніби розгорнуло в акустичному просторі низку яскравих, контрастних картин з життя міфічних створінь – драконів, яких так шанують у Країні Вранішнього сонця. Та справжнім апофеозом концерту стало виконання фінального твору – симфонічної увертюри "Сяюча земля" – глибоко символічного для осмислення філософії буття всього людства – цієї своєрідної "Оди до радості".
Програму концерту було вже вичерпано, та, стоячи в залі, публіка не поспішала розходитися, ніби намагаючись не розплескати ту повінь вражень, отриманих від почутого й занесеного у пам’ять пережитого. І тому "позапланове" виконання на флейті Уено Такасі у супроводі симфонічного оркестру під орудою Василя Пилипчака знаменитої "Мелодії" Мирослава Скорика стало своєрідним емоційним "резюме" цього чудового вечора, актом справжнього духовного єднання всіх присутніх.
Діалог двох народів і культур – України та Японії – вже має свою історію. Українсько-японська творча співпраця В. Пилипчака та Т. Уено розпочалася ще далекого 1993 року, яскравим виявом чого стала організація ними першого спільного міжнародного музичного фестивалю "Цвітень", що відбувся тоді у Національній опері України.
Відповідно, 2003 року у Токіо, в концертній залі Бунка кайкан пройшов перший японсько-український фест, де японська публіка вперше мала нагоду познайомитися з "Камерною симфонією № 1" для флейти та струнних Євгена Станковича. Та, безперечно, нинішня культурна подія в Національній опері додасть нового потужного імпульсу до інтенсифікації культурного взаємообміну між двома країнами, яких об’єднало й зміцнило спільне горе. Стало відомо, що навесні наступного 2013 року заплановано новий японський музичний "десант" до нашої країни, причому не тільки до столиці, а й до інших міст України.
Мимоволі потік пам’яті виносить на поверхню вислів відомого іспанського поета Фредеріко Гарсії Лорки: "Музика – це те річище, за яким біль залишає наше серце …".
Автор: Семененко
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Симфонічний оркестр Національної опери України ім. Т.Г. Шевченка, Національний президентський оркестр
Виконавці: Євген Ульянов, Тамара Ходакова, Маргарита Хакімова, Марія Кононова
Диригенти: Василь Пилипчак
Композитори:Василь Пилипчак
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Концертний зал: Глядачевий зал Національної Опери України
Фотоальбом:
|