В Нетребко вкладалися на державному рівні

 - Кажуть, що на початку XXI століття моду на російську музику на заході повернув Гєргієв. Наскільки ця мода залишається там зараз. Чи менше тепер звучить там російської класики?

- Історичний факт, що для Росії мистецтво теж є зброєю. Тому в це завжди вкладалося дуже багато й пропагувалося не один десяток років. Зараз це вже не причина, а наслідок, що у Європі чи Америці звучить багато їхньої музики. І вони не збираються прибирати нічого з російської класики. Одна-дві країни може це й зроблять, але цілий світ цього не робитиме. Дуже багато людей не знає, не заглиблюється, та не хоче знати цього всього.  

- Але ж деякі театри розірвали контракти з Нетребко, а вас запросили співати замість неї. Чи доводилося вам з нею раніше перетинатися й чи відома вам її реакція, коли ви стали на її місце?

- Звичайно ми спілкувалися з нею і мені відома її реакція. Вона говорить, що не хотіла цієї війни, була проти й дуже боялася, що почнуться військові дії. Але ж це так вона говорить.

Звісно, вона людина системи і в її ім’я та кар’єру вклали дуже багато. Це не просто так людина їздить собі на гастролі, як багато інших. В неї вкладалися на державному рівні. Вона обличчя РФ. Хоча вона не єдина з таких. Звісно вона прекрасна професійна співачка та трудоголік.

В останній раз ми спілкувалися з нею у Неаполі в перші дні війни. Говорили й перед самою війною. Вона тоді мені казала, що дуже боїться, що розпочнеться війна. Мені навіть дивно було від неї таке чути. Думаю, що вона щось знала, десь чула, тому що для мене це була повна несподіванка... Коли моя дитина зі всіма своїми тваринками виїжджала вже на третій день обстрілів, як і багато наших співвітчизників... А в мене як раз була вистава 26 лютого, а 27-го я мала вже бути в Києві й вже був квиток... Я навіть не знаю, де у мене взялися сили допрацювати контракт… Зрештою я полетіла до Варшави.    

- Враховуючи те, що за кордоном багато росіян як публіка сприйняла вас у ролях, котрі раніше виконувала Нетребко, чи були якісь провокації або погрози?

- Не було нічого такого. Причому виходила я не тільки замість Нетребко. Наприклад в березні 2022 року у мене був концерт у Лієпаї у Латвії я співала великий концерт у двох відділах з симфонічним оркестром замість іншої російської співачки Хібли Герзмава. А взагалі тієї весни у мене було багато концертів на підтримку України. Зокрема у паризькому театрі Гарньє (Гранд-опера) де ми збирали кошти на ЗСУ. Але навіть війна не вплинула на те, щоб у наших виконавців стало більше роботи… А в росіян не стало менше контрактів, може навіть більше стало. Отакий парадокс і як це пояснити не знаю. В тої ж Ганни Нетребко з контрактами все в порядку.    

Щоб допомогти Каррерасу Пласідо Домінго створив анонімний фонд

- Вас називають улюбленицею Пласідо Домінго і він саме вас замовляє у партнерки в окремих виставах. Як відбулося ваше знайомство та які емоції тоді переживали?

- Це було в 2012 році в Валенсії, коли я співала, а Пласідо стояв за диригентським пультом. А потім в 2013 в Лондонському Ковент-Гардені ми стояли на одній сцені уже як колеги в опері “Набукко”. І це була його дебютна роль як баритона. Потім ми ще разом співали “Макбет”, “Двоє Фоскарі” та в інших операх. Для мене він особлива людина з неймовірно позитивною енергетикою, яка просто заряджає всіх біля себе. Мені здається, що поряд з ним ми всі стаємо кращими. Його ставлення до людей дуже цінне. Крім того, що це унікальний співак він ще особистість та людина-легенда.

Він ніколи не відмовить своїм шанувальникам. Я бачила як він поводить себе з ними. У нього під гримеркою стоять черги - він усім приділить увагу. До того ж у Пласідо феноменальна пам’ять. Він пам’ятає всіх по іменам й навіть може пам’ятати про чийогось племінника або доньку й обов’язково розпитає про них.

Ще пам’ятаю, я колись, співала французьку музику, а Домінго тоді диригував оркестром і допоміг мені з коучем з французької мови. Він дав мені людину, з котрою сам займається.

Він підтримує колег й дуже любить голоси та талановитих людей. У нього навіть була така історія, коли Хосе Каррерас захворів на рак й йому необхідна була операція, Домінго створив анонімний фонд та відправив через нього гроші на операцію. Проблема була не тільки в тому, що вони були конкурентами, а й в тому, що Каррерас не хотів брати допомогу від колег. Мені здається що у Пласідо проявляється любов до людей у геометричній прогресії. Він просто вражає і це не тільки моя думка. Я це чула від багатьох колег.   

- Нових опер майже не з’являється, а якщо це відбувається, то частіше вони експериментальні. Яке у вас ставлення до нових форм в цьому жанрі?         

- Все має право на життя і режисери зараз впроваджують у постановки креативні ідеї. Буває таке, що ми підписуємо контракт на свою партію й що буде далі на репетиціях сам бог знає. Різне бувало…. От до прикладу - до війни була дуже незвичайна постановка “Набукко” Кирила Серебреннікова. Це було у Гамбурзі. За його ідеєю всі персонажі були представники ООН. Ми сиділи спиною до глядацької зали, співали спиною до них й навіть не бачили диригента.

Все було дуже дивно. Щоб заспівати соло ми виходили на трибуни.

А ще тоді було багато біженців із Сирії і Кирило між музичними фрагментами, котрі написав Верді, вставив вкраплення, в яких звичайні люди з вулиці (принаймні так виглядало) грали свою музику. Але це Німеччина, у них завжди креативно, навіть епатажно, й це має неабияку популярність. 

Я більш консервативних поглядів тому люблю щось класичне, красиве та гармонійне. Люблю красиві розшиті шедевральні костюми. Якщо це XVII століття, то костюм має відповідати цьому періоду. А стрибати навколо одного стільця, то ми й у житті можемо таке зробити.

- Чи з’являлося у вас бажання стати поп-співачкою?

- Так, я хотіла стати поп-співачкою. Я з чотирьох років все це слухала та співала. У нас багато було платівок радянських естрадних зірок, добірок романсів. У мене й мама дуже гарно співала. Причому не так, як у нас це ментально прийнято за столом, а й на сцені. Моя мама - це найдорожча людина якій я зобов’язана усім. Вона підтримувала мене з найменших років… Їздила зі мною на вступні іспити до музичного училища та консерваторії, та годинами чекала мене на Майдані Незалежності... У неї три дороги були у житті: педагог, співачка чи журналістка. Але моя бабуся хотіла, щоб вона стала педагогом. Мама зробила свій вибір на користь школи і все своє життя викладала філологію в старших класах...

Крім того, при нашій загально освітній школі було подружжя викладачів музики - Галина та Сергій Фурса, які давали мені репертуар що розвивав мене як вокалістку. Потім вони мене повезли в музичне училище імені Глієра на прослуховування, бо у нас в Черкасах не було класичного відділення. Але в естраді вони мене не бачили. Вони та й мама побачили у мене задатки голосу який можна розвивати й зробити з мене класичну співачку. Та й Іван Гнатович Паливода - мій викладач в училищі побачив у мене непересічні здібності, тому вже з 15 років я почала навчатися як класична співачка. 

- Чи виникала заздрість до Олі Полякової чи Тіни Кароль, котрі за концерт отримають набагато більше, хоча вокально слабкіші за вас?

- Кожен сам має право обирати свій життєвий шлях, а ти паче творчій. Крім того, мені не притаманна заздрість. А також я дуже люблю свою професію та свій жанр. Тут можна вдосконалюватися все життя. Просто в юності і в більш зрілому віці будуть різні інтерпретації однієї й тієї ж партії. 

Що стосується мого гонорару - я не скаржуся на свої гонорари. В Нацопері я, як і всі мої колеги, працюю за зарплату. А в інших країнах, в інших театрах інші умови. У Ковент-Гардені свої контракти, гонорари та податки, а в Мертополітен Опера - свої. От. наприклад в США я плачу податок 30 відсотків від гонорару… 

- Як ви любите відсвяткувати прем’єру і що у вашому розумінні шикарне життя?

- Я б не сказала, що я веду шикарний спосіб життя. Ми любимо з друзями піти в якійсь заклад. Я люблю морепродукти, особливо устриці. 





Виконавці: Людмила Монастирська
Джерело: informator.ua

Інші: