Кирило Карабиць: “Із чим європейці асоціюють Україну? Передусім, із війною" | Music-Review Ukraine
Головна
Стаття
Кирило Карабиць: “Із чим європейці асоціюють Україну? Передусім, із війною
Карабиць Іван Федорович
Кирило Карабиць: “Із чим європейці асоціюють Україну? Передусім, із війною"
20 квітня 2016, середа
Поширити у Facebook

Кажуть, такі, як він, роблять для створення позитивного іміджу України у світі більше, ніж усі наші політики, разом узяті.

Напередодні свого концерту в Національній філармоніі України відомий український диригент, новий музичний директор легендарного Національного оперного театру у німецькому Ваймарі (того самого, де працювали Гете і Шиллер, Бах і Ліст), поділився деякими спогадами, спостереженнями й думками. Про себе, свою професію, Україну, світ і час, у якому ми живемо.

Кирило Карабиць. Фото з сайту: http://uainfo.org/blognews/

Кажуть, такі, як він, роблять для створення позитивного іміджу України у світі більше, ніж усі наші політики, разом узяті. Напередодні свого концерту в Національній філармоніі України відомий український диригент, новий музичний директор легендарного Національного оперного театру у німецькому Ваймарі (того самого, де працювали Гете і Шиллер, Бах і Ліст), поділився деякими спогадами, спостереженнями й думками. Про себе, свою професію, Україну, світ і час, у якому ми живемо.

Музика - мій перший свідомий вибір, зроблений років у 12-13. До цього займався в студії Київської консерваторії, але, як усі діти, задоволення від того не отримував: треба було щось грати, робити домашні завдання... А потім був Новий рік у Ворзелі, в Будинку творчості композиторів, і татові-мамині друзі, які раптом почали питати: "А що ти хочеш робити далі?". І фантазувати: "От якби ти пішов у музику, ти би міг досягти того-то й того-то, об'їздити цілий світ...". Говорили-говорили - і врешті-решт я відчув: буду музикантом. На фізичному рівні відчув. І згодом перевівся зі звичайної школи у десятирічку при консерваторії, втративши один рік: був у восьмому класі, а пішов у сьомий.

У першій, звичайній школі вчителі вважали мене, м'яко кажучи, дивним: учитися не любив, дисципліну порушував, на перервах улюбленим заняттям було бігати за дівчатами. Мама вичитувала: "Ну от скажи мені, навіщо ти ходиш до школи?" - і я на повному серйозі відповідав: "За дівчатами ганятись".

В музичній десятирічці теж ніхто не вважав мене вундеркіндом: я спочатку відставав. Допомогла Елеонора Виноградова, яка керувала хором хлопчиків. Виявляється, вона помітила мене ще на заняттях у консерваторській студії, а коли перевівся в десятирічку, сказала: "Вивчиш за місяць усю програму - візьму тебе з хором у Францію". Ну а хто ж не хоче на автобусі у Францію?Почав учити, займатись сольфеджіо, причому сам.

У дитинстві любив "Пригоди Тома Сойєра". Правда, паркани чужими руками не фарбував і з дому на острови не тікав (сміється). Хіба що ненадовго - на рибу. Журналісти питають: "Чи би ви займалися, якби не музика?". "Рибу ловив би", - кажу. Не вірять.

Яку музику слухаю вдома? Та ніяку. Найкраща музика для мене - це тиша. Але це дуже рідкісний "трек", його так нечасто крутять...

Диригент - це музикант, якому довірили надскладний інструмент. Він називається "оркестр". Я тому і обрав диригування, аби зрозуміти, як цей інструмент звучить.

У Київській консерваторії моїми вчителями були Левко Венедиктов і Роман Кофман. Спочатку вступив до Венедиктова на хорове диригування, потім ще й до Кофмана на симфонічне, хоча туди можна було, тільки вже маючи консерваторський диплом. Для мене зробили виняток - і я почав "тягнути" два факультети. А на третьому курсі поїхав у Відень і там до музкадемії вступив. Згодом знайшлася й робота - виграв конкурс і поїхав асистентом до відомого диригента Івана Фішера у Будапештський фестивальний оркестр. На іспити літав літаком - була така угорська авіакомпанія Malev, і я знав поіменно всіх стюардес (сміється). Одну, симпатичну, навіть на концерти свої запрошував.

По закінченні освіти думав, що в Україні за мною бігатимуть оркестри. Але ніхто не бігав. Більше того, я відчував тут один-єдиний посил: таких, як ти, у нас, знаєш, скільки? Навіть зараз, хоч ставлення до мене змінилося, іноді відчуваю те саме. "У нас таких Карабиців... Ким би він був, якби не прізвище?". Батькові (видатний український композитор Іван Карабиць. - Авт.) це б не сподобалося: на те, як я долаю різні життєві виклики, він свідомо не впливав. Недарма він написав музику до "Саду божественних пісень": принцип сродної праці був стовідсотково його. Думаю, якби вони зі Сковородою зустрілися десь у міжчассі, їм було б про що поговорити...

Найтистрашніший день - коли не стало батька. Йому було лише 57. Того ж року мені - напевно, аби підтримати - дозволили поставити в Національній опері "Паяців" Леонкавалло, а потім поїхати з цією оперою в Європу. Того року я виграв ще один надважливий для себе конкурс - і став асистентом в оркестрі "Радіо Франс". Оселився в Парижі - знімав кімнатку на мансарді.

У контракті на рік було небагато прописано: два концерти ("дорослий" і "дитячий") і один запис. І концерт, до якого я так старанно готувався, відмінили - через страйк на "Радіо Франс". Для французів страйк - звична справа, але я не розумів: як так? з Англії приїде композитор, я стільки чекав дебюту... Страйк тривав 24 години, і з кожною годиною віри в себе меншало (посміхається). А потім оркестр зібрався і сказав: "Бідний Кирило, один-єдиний концерт мав - і той відмінили! Давайте ми йому ще й там дамо диригувати, і там, і там...". Я працював із оркестром "Радіо Франс" три роки - замість одного.

Диригенти, як і інші артисти, мають артистичні забобони. Наприклад, якщо впала партитура чи паличка, на них швиденько треба сісти. Тому я іноді сідаю на підлогу.

Музиканти і диригент - завжди антагоністи. Ти приходиш в оркестр, ще нічого не зробив і не сказав, але ти вже ворог. Є такий різновид музикантської заздрості: вони думають, що диригенти - це мільйонери, які тільки те й роблять, що подорожують світом і знімаються для журналів. Тому перше, з чого ти мусиш почати, - довести оркестрові, що ти йому потрібен.

Тепер у мене три оркестри: Борнмутський в Англії, збірний молодіжний I, CULTURE Orchestra і оркестр Національного оперного театру в німецькому Ваймарі. Раніше говорив, що живу у Парижі, бо звідти зручно літати на роботу. Тепер говорю, що живу в літаку, бо звідти зручно і до сім'ї в Париж, і на роботу...

У Ваймарі є чудова традиція - новорічні концерти. 31 грудня і 1 січня люди ходять в театр, аби послухати класичну музику. Початок о шостій вечора, тож о восьмій вони вже вільні і йдуть святкувати. Я диригував ці концерти і думав: як добре було б перенести таку традицію на український ґрунт! Створити спеціальну святкову програму, раз показати, вдруге, не втрачаючи в якості, - і публіка би звикла. Німці ж звикли, чим ми гірші?

Перед Новим роком вивчив із німецьким оркестром "Щедрик". Грали в самому кінці, після 9-ї симфонії Бетховена. Як фінальну крапку. Якась пані підійшла й спитала: "Хіба Бетховена не було достатньо для красивого фіналу?". Я пояснив, що мелодія, яка звучала після Бетховена, - новорічний подарунок з моєї країни.

Інколи в залі під час концерту можна почути хропіння: глядач під класичну музику розслабився і заснув. У мене теж таке було, в Англії, і я пришвидшував темп, аби розбудити або заглушити.

Диригент англійською - conductor. Отже, "кондуктор, не спеши" - наша пісня...

Пропозицію у Ваймарі прийняв з умовою, що не стану ще одним експонатом у місті-музеї. Хочу зробити так, аби про Ваймар говорили не як про місто, де колись відбувалося щось значне у плані культури, а як про місто, де щось цікаве відбувається зараз. І, звісно, я привезу туди якусь часточку України. Приміром, новий сезон відкриватиму твором на українську тему - "Мазепою" Ліста.

На Заході після того, як ти відпрацював сезон, оркестр голосує, чи хоче тебе далі бачити і, якщо так, то в якій ролі позиції. Звісно, ця система недосконала, бо змушує диригента надто вже озиратися на музикантів і зважувати, сперечатися з ними чи лишити в спокої, бо собі дорожче. Але це краще, ніж коли музикантам "згори" призначають диригента, якого вони ніколи не бачили й не чули.

Моя професія - десь на перетині музики, психології, дипломатії, філософії, бозна чого ще і навіть мовознавства, бо, крім української та російської, довелося опанувати англійську, французьку, італійську, німецьку... Чи додасться ще якась - життя покаже.

Чому диригентська паличка білого кольору? Бо це продовження руки. Першу паличку змайстрував сам - вирізав у лісі.

Для мене важливо не де відпочивати, а як. Іноді день, проведений на дачі "поза зоною досяжності", вартий тижнів на фешенебельному курорті.

Як за кордоном ставляться до того, що я українець? Із цікавістю - не більше. У Європі ніхто не біжить, уранці прокинувшись, до телевізора, аби дочекатися новин про Україну, Європа живе насамперед своїми проблемами. У Парижі, наприклад, на вулицях повно людей у формах, посилені заходи безпеки - після масової загибелі людей. Навіть моєму малому (йому п'ять) і його одноліткам в школі розповідали, хто такі терористи, що таке зброя і як вижити, коли у воду й повітря потрапив токсин...

Прикро, що ми досі себе не знаємо. Уже ніби маємо бажання взнавати, але не таке сильне, як хотілося б, як потрібно. 15 червня у мене в Києві буде ще один концерт - із Національним симфонічним оркестром (ми розмовляли з Маестро напередодні концерту із окестром Національної філармонії - 15 квітня. - Авт.). Виконаємо твір українського композитора Максима Березовського, який в Україні жодного разу не виконувався. А в Росії він звучав - під назвою "Первая русская симфония".

Із чим європейці асоціюють Україну? Передусім, із війною. Хоча більшість із них не заглиблюється в деталі: хто воює, з ким, хто почав і хто кому що винен. Та й різницю між Україною і Росією бачать штрих-пунктирно. Як пояснити їм, що Україна - не Росія? Позиціонуванням України на культурній карті світу. У нас говорять: "Ми не вкладаємо в культуру, бо в нас АТО". А слід було б: "Так, у нас війна з Росією, але ми маємо амбіції, хочемо, аби нас знали у світі, тому, незважаючи ні на що, вкладаємо в культуру, проводимо потрібні нам реформи і так далі".

Я не раз казав, що Україна - країна волонтерів. Від оборони, медицини, науки, культури... Але важко сказати, це привід радіти чи журитись. З одного боку, є люди, за якими не встигає держава. З іншого - держава плентається позаду своїх людей...

Те, що голландці проголосували проти вступу України до ЄС, для мене не дивина. Дивно було б, якби вони згодилися прийняти до Євросоюзу країну, в якій іде війна і звідки гарантовано поїдуть мігранти. Побачимо, що буде з безвізовим режимом. Тобто, він таки буде безвізовий чи українці сидітимуть без віз.

Коли Російський національний оркестр запропонував мені посаду головного запрошеного диригента, я відмовився - і про це радо написали наші ЗМІ: мовляв, молодець, сідай, "п'ять". І вийшло так, ніби я гордо закрив двері перед легендарним оркестром Плетньова, бо він російський, а потім ще й цим похвалився. Я справді вважаю, що не можу й не маю права працювати в Росії. Але не воюю з оркестром, який, до речі, аполітичний і, мабуть, єдиний, який не намагався всіма правдами й неправдами "вислужити" грант від свого президента.

Головна проблема України - не тільки російська агресія, а й відсутність системної політики, що була би вигідною перш за все для України. Раніше все робилось "під Путіна": сказав, що знизить ціни на газ, - все, побігли догоджати. Тепер стараємось для ЄС, МВФ, США... Дають кредити - значить, давайте приймати пропоновані ними зміни. А потрібні вони нам чи ні - діло десяте. Хто більше обіцяє, до того біжимо. Самі від себе...


Автор: Анна Шестак
Диригенти: Іван Карабиць
Джерело: Uainfo



Інші:

100 років від дня народження видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка
Фестиваль-Премія ГРА оголосив лонгліст
Хореографка Катерина Курман — про нову постановку "Соляріс" у Львові та сучасний балет
Сто п’ять миттєвостей успіху
Повітряні коридори життя
«Два кольори душі Дмитра Гнатюка»
Вінницька дослідниця Лариса Семенко видала унікальну монографію про Леонтовича
«Letters and Notes». Музика Грабовського на Ukrainian Contemporary Music Festival
«І в той момент стався вибух»: нові свідчення про російський авіаудар по драмтеатру у Маріуполі
Як дивитися оперу
26 лютого день пам'яті Костянтина Данькевича
Музиканти Київського симфонічного оркестру стали біженцями у Німеччині, але збирають повні зали на своїх концертах
Як народжується балет «Соляріс» Олександра Родіна?
Що запорожець робив за Дунаєм? Історія культової української опери та її видатного творця
Бетховен присвятив кілька своїх симфоній другу-українцю: хто це був
Ігор Шамо відмітив би ювілей
Олена Михайлівна Потапова відмітила ювілей
ДРУГИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС НА НАПИСАННЯ І ПОСТАНОВКУ КАМЕРНОЇ ОПЕРИ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ОПЕРІ
Корифейка української опери
11 лютого 1938 року в селі Довбиші Баранівського району Житомирської області народився видатний український хоровий диригент і композитор, Народний артист України Анатолій Пашкевич
Фільм Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» отримав нагороду на найбільшому в світі фестивалі короткого метру
Одеська філармонія після обстрілу - масштаби збитків
100 років ХНАТОБу: як театр працює в умовах війни
Леся Українка музикою Франца Шуберта
Новий фільм Катерини Горностай СТРІЧКА ЧАСУ обрано до основного конкурсу 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю
Вона була довершеною гармонією: Соломія Крушельницька в авторській розповіді Олександра Балабка
Пам’ятаємо: Івану Карабицю виповнилось би 80!
«Шароварщина – це не те, що ми маємо показати в Європі»
ТОП-10 вистав 2024 року столичної сцени
130 років Борису Лятошинському: що варто знати про відомого українського композитора
Десять поглядів на Різдво: добірка класичної музики
Кропивницька музична школа імені Юлія Мейтуса відзначила 50-річчя від заснування
Тріумф театру у часи викликів:
Станція, або розклад бажань: друга прем’єра за тиждень
Проєкт «Спадок» спільно з Музеєм Ханенків представляє альбом романсів на тексти класиків і обробки народних пісень ХХ століття
Королева українського театру. Як Марія Заньковецька "поставила на місце" Росію ще в XIX столітті і відреклася від родини заради сцени
Актор та керівник головного столичного театру звернувся до українців за кордоном
У Києві відбулася світова прем’єра першої опери Бортнянського, яка вважалася втраченою
«Театральна вечірка non stop»
Закарпатський народний хор увійшов у свій 79-й концертний сезон і розпочав підготовку до 80-літнього ювілею
      © 2008-2025 Music-review Ukraine