|
«Лицар свободи» або «покараний розпусник»?
7 березня 2015, субота
Поширити у Facebook
Образ непокірливого іспанського гранда і зухвалого завойовника жіночих сердець Дон Жуана ось вже декілька століть хвилює людство, набуваючи різного вигляду на сторінках п’єс і поем, в живописних полотнах, на театральному кону і в музичних творах. У перший період захоплення цією легендою переламним моментом її розуміння стала знаменита опера Моцарта. Від неї відштовхувалися романтики наступного покоління, виводячи на перший план втілений у моцартівському Дону Жуані ідеал вільної особистості. Відомий данський філософ С. К’єркегор зробив висновок, що моцартівський Дон Жуан природний у всіх своїх проявах, володіє всепереможною життєвою силою й уподібнюється до самого бога кохання і чуттєвості Ероса. Це пояснює, чому перед ним не може встояти жодна жінка. Проте Моцарт зумів показати свого героя настільки різним, блискучим і відразливим, таким, що викликає довіру й цинічно зневажає всі моральні норми, що і сьогодні постановники пропонують діаметрально протилежні прочитання його визнаного шедевра.
Свій внесок до розробки популярної легенди зробили українські творці. Так, у п’єсі «Камінний господар» Леся Українка виділила декілька смислових ліній. Спочатку, згідно з її трактуванням, Дона Жуана показано як лицаря свободи й противника відсталого царства командорів, що пригнічує особистість. У дружині Командора Донні Анні він знаходить ту єдину, сильну духом жінку, яка змогла по-справжньому його підкорити. Але відплатою за його непокірність і гру зі смертю стала зрада власним ідеалам, згода отримати Донну Анну, вдягнувши плащ убитого ним Командора й успадкувавши його владу. П’єса Лесі Українки стала основою лібретто балету Віталія Губаренка «Камінний господар», який, починаючи з 1969 року, протягом багатьох сезонів із успіхом ставився на сценах українських театрів, а також прозвучав в Ашгабаті та в Болгарії.
Своє «Побачення з Дон Жуаном» днями запропонував слухачам диригент Микола Дядюра, виступивши з оригінально складеною програмою в циклі абонементних концертів Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії України. Оскільки ні «Дон Жуан», ні інші опери Моцарта давно не йдуть на сцені нашої Національної опери, Моцарт став першим героєм цього вечора. У виконанні оркестру яскраво прозвучала темпераментна, сповнена вогню й сили увертюра до опери «Дон Жуан». Сцени та арії з цієї опери виконали чудові співаки. Давно завоювала симпатії публіки Ольга Нагорна, яка була цього вечора і одержимою спрагою помсти Донною Анною, і наївною простачкою Церліною. До найпопулярніших номерів моцартівської опери по праву належить дует Дон Жуана та Церліни «Ручку мне дашь твою ты». У концерті він був розіграний Ольгою Нагорною та Олександром Бойко як жива театральна сценка. Олександр Бойко створив привабливий образ моцартівського героя, з темпераментом та енергією, що переливається через край, виконавши знамениту «арію з шампанським». Низку моцартівських портретів доповнив молодий тенор зі свіжим насиченим голосом Валентин Дитюк, продемонструвавши вільне володіння кантиленою в одній з арій жениха Донни Анни Дона Оттавіо.
У моцартівську частину програми органічно вписалася також 40 симфонія, твір, який у всіх на слуху. Але Микола Дядюра зумів у своїй інтерпретації розкрити близькість образів симфонії до музики «Дон Жуана», виокремивши її театральні якості. Окрім натхненної лірики він підкреслив драматичні миті, енергію музичного розвороту, продемонстрував яскравість контрастів середніх частин та фіналу симфонії...
Безумовною кульмінацією всього концерту стали два твори композиторів ХХ століття, що вписали свої неповторні сторінки в трактування дон-жуанівської теми. Микола Дядюра повернув на симфонічну естраду музику балету Віталія Губаренка, що давно не звучала з театральної сцени. Як істинно театральний диригент він збудував висхідну драматургію чотирьох центральних фрагментів балету, пов’язану з іспанським колоритом блискучого балу в будинку Командора, з експозицією образу Донни Анни, сценою раптового зародження кохання у мить першої її зустрічі з Дон Жуаном (його голос спочатку озвучений довгим меланхолійним соло віолончелі), нарешті, з фінальним, вторгненням важкої ходи Командора, що різко перериває натхненне любовне Адажіо.
І в музиці Губаренка, і в блискучій партитурі симфонічної поеми Ріхарда Штрауса «Дон Жуан», яка завершувала програму, велике навантаження припадає на всі оркестрові групи й голоси. В обох випадках в оркестрі створюються озвучені різними тембрами видимі картини й образи, використовуються виразні соло окремих інструментів. Такі барвисті партитури дали можливість високо оцінити не лише талант диригента, що діяв як досвідчений театральний драматург, але й майстерність оркестрового колективу, яким він керував. При цьому зіставлення двох творів було цікаве тим, що дозволило показати, що Віталій Губаренко та Ріхард Штраус представили в музиці різного Дон Жуана. У першому випадку це був самотній романтик, цілком поглинений поривами почуття, що раптово налинуло, в другому — темпераментний гравець, невтомний шукач пригод, для якого любовні інтриги були лише недовгими ліричними паузами у вирі неспинних життєвих пристрастей.
Автор: Марина Черкашина-Губаренко
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Національної філармонії України
Диригенти: Микола Дядюра
Музикознавці: Марина Черкашина-Губаренко
Концертна організація: Національна філармонія України
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета "День"
|