| Інтерв'ю |
|
|
|
|
Олексій Коган: «Для джазу потрібна самоіронія»
Творчий куратор фестивалю Alfa Jazz – про фестиваль під час війни й мистецтво любити джаз
29 липня 2015, середа
Поширити у Facebook
У липні відбулася перша нарада, присвячена 6-му фестивалю Alfa Jazz, який має відбутися у Львові 2016 року. Організаторам заходу потрібно буде проявити всі свої таланти, щоб перевершити 5-й фестиваль – який пройшов у Львові з 25 до 29 червня. Як раніше писав Forbes, на зоряний склад, котрий приїхав радувати гостей Львова 2015 року, припадає сумарно 60 премій Греммі.
Послухати джаз зібралося понад 40 тисяч гостей.
Однією з ключових фігур Alfa Jazz є творчий куратор фестивалю Олексій Коган. Forbes зустрівся з легендарним популяризатором джазу, радіоведучим і продюсером у Львові й дізнався про деякі важливі музичні події фестивалю цього року і враження Когана від розвитку джазової культури в Україні.
– Чим п’ятий ювілейний Alfa Jazz відрізнявся від попередніх? Яку планку доведеться подолати шостому?
– Фестиваль став довшим на один день. Збільшено кількість місць на головній сцені, збільшено фан-зону, де люди могли просто дивитися те, що відбувається на екранах, й у яких із різних причин немає квитків. Збільшено кількість джемів, але дуже шкода, що деякі музиканти через щільний графік не змогли брати участь у джемах. Наприклад, Майк Стерн і Білл Еванс, які відкривали фестиваль, поїли прямо за лаштунками й поїхали в аеропорт. Тому що Стів Сміт, неймовірний барабанщик, був готовий дати майстер-класи. І я знаю, що багато людей приїхали до Львова саме на Стіва Сміта, сприймаючи всю іншу програму – як додаток. Вони приїхали подивитися на барабанщика, за школами якого вони навчаються.
Ми намагаємося показати в Україні людей, яких Україна ще не бачила. І є один стереотип, який потрібно ламати. Люди думають: «Ну, перший день – це так собі, другий день – краще, а третій день – має бути найкраще». А в нас перший день: Майк Стерн, Білл Еванс і Хербі Хенкок. Хочеш, не хочеш, а треба йти. Другий день – Уейн Шортер і Пакіто Д’Рівера. Третій день – Хіромі і Джордж Бенсон.
Є ще одна штука, дуже важлива. Адже коли я кажу квартет Майка Стерна, люди, які розбираються у джазі, розуміють, що це не квартет Майка Стерна, а це квартет, у якому грають чотири супер-зірки. Але це для тих, хто знає. Другий день – Пакіто Д’Рівера, п’ять осіб на сцені, кожна із них реальна супер-зірка латиноамериканської сальси, джазу й афро-кубинської музики. Далі Уейн Шортер – зрозуміло. Але ви не забувайте, з ним Брайан Блейк, на якого теж приїхали барабанщики, Джон Патітуччі, на якого приїхали всі контрабасисти й бас-гітаристи, і Даніло Перес, на якого приїхали всі піаністи. Так що реальні чотири джазові зірки.
– Як міжнародні зірки джазу реагують на українських колег?
– Ми отримали цьогоріч дуже багато компліментів. Наприклад, Пакіто Д’Рівера виокремив київський біг-бенд Денніса Аду. Вийшло так, що Пакіто запитали про бенд, який він слухав на площі Ринок. І Д’Рівера відповів: «Спочатку я подумав, що це грає платівка. А потім вийшов, дивлюся – стоїть бенд». На сцені ж якраз був Денніс Аду, граюи соло. Пакіто так говорив про свої враження: «Я побачив темношкірого хлопця з трубою, дредами, і зрозумів, що грає американський бенд. Грає як платівка, чудово грає! Але коли мені сказали, що це український бенд, я просто був шокований. А потім встав альт-саксофоніст і почав грати соло, і я сказав: «Чорт забирай, та ж він кльово грає!» Є тут цей саксофоніст?» І встав Артем Менделенко, без якого важко уявити взагалі освіту в сучасній Україні – у нього 18 учнів, він грає в біг-бенді. А Пакіто Д’Рівера – його кумир.
Потім, виходячи з «Копальні кави» після джему, у такому стані, ніби його вдарили по голові, Артем зізнався: «Я не можу повірити досі, що я 20 хвилин грав на сцені зі своїм кумиром». Це дуже важливо для музикантів. Такі речі назавжди змінюють життя людини. Ми розуміємо, який це кайф, коли ти не відчуваєш різниці, звідки музикант – з України, або ж це кубинець, який живе в Америці.
Містер Хенкок, коли виїжджав, сказав: «Ви теж кльові музиканти. У вас інструменти просто інші». Це комплімент. Важливо, що зірки світового рівня бачать тут, що до них ставляться як до людей, що до них ставляться точно так само, як до молодих студентів, котрі грають на сцені біля палацу Потоцьких. У них така ж вода, а не інша, у них такі ж рушники, такі ж гримерки. Всі, хто виступає на фестивалі, живуть у людських умовах, отримують гонорари за свої виступи. Вони мають право відвідати всі концерти безкоштовно – а це теж гонорар. Вони мають право поспілкуватися з музикантами, мають право взяти платно урок, якщо вони хочуть, якщо хтось встиг домовитися, або безплатно, якщо теж встигли домовитися.
– За вашими відчуттями – те, що відбувається у країні, впливає на Alfa Jazz?
– Зараз же найголовніше, що сюди, навіть під час війни, не бояться їздити люди. Та були люди, які відмовилися від поїздки. Казали, що бояться. З іншого боку, давайте будемо чесними: нестабільна ситуація у країні – це дуже кльова відмазка, якщо в тебе технічно не виходить приїхати. А були музиканти, які сказали: «Ні, ми хочемо приїхати саме зараз». І таки приїхали. Зазначу, що в Хербі Хенкока, у ситуації війни, за великим рахунком, взагалі не було питань – їхати чи ні. Бо він – посол миру. До нього звернулися з ЮНЕСКО, сказавши: «Ви – посол миру. Вийдіть, будь ласка, на перший план, і виконайте ваше, так би мовити, суспільне навантаження». І він його виконав.
Пакіто колись грав у групі Irakere, і його запитали, коли ж об’єднається група, і знову будуть разом грати Чучо Вальдес, Артуро Сандоваль. Музиканти, які виїхали з Острова свободи, тому що Рауль Кастро і Фідель не дозволяли їм бути вільними людьми – хоча вони дуже, дуже шановані люди. Пакіто відповів: «Об’єднається група тоді, коли в мене на Кубі буде ситуація, про яку зараз мрієте ви, коли ви будете вільні. Мені здається, українці, ви мене розумієте». І були оплески.
Пан Садовий на прес-конференції на фестивалі сказав: «Мені незрозуміло, навіщо це робиться, хоча я щоразу згадую слова мого діда, який пройшов усю Другу Світову, і говорив так: «Сину, запам'ятай, на війні однієї правди не буває. На війні правд завжди багато, і в кожного вона своя».
Михайло Маратович [Фрідман] дуже добре вчора сказав зі сцени: «Джаз – це музика, яка бруд із людей змиває». Коли я роблю концерт Хенкока зі своїми друзями, я знаю, що я хочу отримати в результаті. Я хочу отримати сльози в залі, я хочу, щоб вони послали енергію добра, і щоб вона обов’язково повернулася назад. У цьому суть музики. І Хенкок, і Шортер про це говорили на тій прес-конференції. «Ми люди, такі ж, як ви. Ми ніякі не великі люди».
Джаз – це музика вільних людей і людей, котрі в якийсь момент хоча б захотіли відчути себе вільними. Ті, хто роблять фестиваль Alfa Jazz, нікого не збираються розважати. Ми хочемо показати, наскільки різною може бути ця музика. І ми це показуємо.
– Як навчитися любити джаз?
– Чудове запитання. Але я не знаю, як на нього відповісти. Напевно, слухати мої програми. Я популяризую цю музику, тому що люблю її. Вона буває абсолютно різною. Я знаю дуже багатьох людей, які до класичної музики прийшли, слухаючи класику у джазових версіях.
Джаз не дарма називають класичною музикою XXI століття. У цьому могли переконатися слухачі Пакіто Д’Рівера, видатного музиканта, який грав латиноамериканські версії Моцарта, Баха, Шопена. Його нова програма, за яку він отримав дві Grammy, називається Jazz Meets the Classics. І Моцарт, і Шопен, і Йоганн Себастьян, гадаю, на Пако Д’Рівера не образився б. Тому що все зроблено майстерно, і людина, яка грає обробки, прекрасно знає оригінал. Тому що, коли він грає «Адажіо» Моцарта, зрозуміло, що він знає сам концерт кларнетовий, базовий, і він може блиснути знанням академічного матеріалу, а потім показати своє ставлення до цієї музики. І це перший шлях розуміння.
Який другий шлях? Пол Маккартні колись сказав: «Музику не треба аналізувати. Лягла тобі у вухо – твоя. Не лягла – почекай, буде твоя». У джазі не можна нічого робити навмисно. Але іноді бувають такі речі, коли послухати добру музику, і я в цьому бачу своє призначення на радіо, можна за допомогою іншої людини.
Якщо хочете, у важкі часи допомагають самоосвіта і внутрішня еміграція. Все відбудеться тільки тоді. Якщо ви хочете слухати джаз, у вас має бути самоіронія. Якщо у вас немає самоіронії – до побачення. У вас нічого не вийде, ось це вже аксіома, яка не теорема.
Автор: Маргарита Ормоцадзе
Конкурс (фестиваль): Міжнародний джазовий фестиваль Alfa Jazz Fest
Джерело: forbes.ua
|