|
Українські академічні музиканти тікають за кордон
Зробити кар’єру академічного музиканта в Європі легше, ніж в Україні – вважають українські виконавці
29 січня 2013, вівторок
Поширити у Facebook
Класичну музику вдома не підтримують ані держава, ані аудиторія.
Тим не менше, музикознавці вважають, що невисокий інтерес до класичної музики в суспільстві – результат неефективної культурної політики країни.
Надія Денисенко – студентка п’ятого курсу Київської консерваторії, грає на домрі.
Вона переконана, що в Україні музикант не може заробити на життя своєю професію. Однак музику полишати не збирається.
«Коли мені було вісім років, до нашої школи приходили вчителі із музичної школи, агітувати до вступу. Вони грали на різних музичних інструментах. Коли викладач зіграла на домрі, вже дуже мені припали до душі ці мотиви. Тоді, ще в дитинстві, я закохалася у цей інструмент і зрозуміла, що хочу грати на ньому. І сама записалася до музичної школи. А потім вже точно знала, що вчитимусь в консерваторії», – розповідає вона.
Попри те, що Надія є переможницею багатьох українських музичних конкурсів, про своє професійне майбутнє вона говорить невпевнено. Каже, що хотіла б потрапити до Національного академічного оркестру народних інструментів, але там мало місць. Про навчання або роботу десь у світі думає лише в перспективі – як і більшість її однолітків: «Всі хочуть їхати за кордон. Але це теж дуже складно», – каже Надія.
В Україні немає школи музичного менеджменту
Музичні критики впевнені: для того, щоб стати відомим в Україні, академічному музиканту потрібно спочатку проявити себе в Європі. Головна причина – інакше ставлення суспільства до академічної музики, переконаний композитор Євген Станкович.
«Насправді, на превеликий жаль, це не просто так є, а це єдиний вихід. Тому що гастрольної діяльності в Україні практично нема. Це важка професія, і вона має годувати музиканта. Не можна вночі працювати вантажником, а вдень грати на скрипці. І у багатьох виконавців є можливість поїхати в Англію, Німеччину, там, де вони потрібні, і де музина культура на високому рівні», – вважає він.
Хоча навчатися музиці в інших країнах для європейців не дивина. Єдина відмінність полягає у тому, що навіть здобувши славу за кордоном, українські виконавці не в змозі повноцінно працювати вдома. Бракує не лише особливого статусу академічної музики. Основна складність виникає із гастролями. Адже за Радянського Союзу були організації, що займалися гастролями країною і світом. Сьогодні ж культурна політика держави цього не передбачає. А школа музичного менеджменту в Україні ще не розвинулась, каже Євген Станкович.
Тим не менш, не всі вважають це проблемою. Наприклад, молода скрипалька Мирослава Которович каже, що про власну рекламу та імідж виконавець має дбати сам – аж до обкладинки альбому.
Без нот і без залу
Що ж до популяризації української академічної музики – як сучасної, так і класичної – у світі, то тут існує інша проблема – занепад музичного видавництва. Приміром, у Києві немає жодного спеціалізованого нотного магазину, окрім крамниці при консерваторії. Видавництва не зацікавлені видавати ноти – замало попиту. Тож нотних записів української музики у широкому доступі сьогодні майже немає.
«Видавництво «Музична Україна» одним із перших почало друкувати сучасні твори, скажімо, Бартока або Стравінського. Потім воно занепало. Але зараз починає потроху відроджуватись, його очолила молода людина з великими амбіціями, яка намагається відродити його, хай навіть у меншому масштабі, ніж раніше. Тому що сьогодні з видавництвами просто катастрофа», – розповідає Євген Станкович.
Окрім цього, в Україні немає повноцінного концертного залу для виконання симфонічної музики. Наприклад, Національна філармонія – це зал усього лише на 600 місць і призначений він, насамперед, для камерної музики. Розмови щодо будівництва спеціалізованого концертного залу тривають, але фактично проекту ще немає.
Класична музика доступна кожному
Тим часом критики зазначають, що й самі українці класичною музикою цікавляться набагато менше, ніж європейці. Музикознавець Олександр Євтушенко вважає, що причина – у культурній політиці держави.
«Академічна музика цікава перш за все тим, хто так або інакше задіяний у цій сфері. На цю проблему треба дивитися широко. Візьміть мас-медіа, зокрема радіо чи телебачення. Чи багато де можна почути класичної музики? Фактично нема таких передач. Питання впирається у стратегію культурної політики, якої в Україні немає», – переконаний він.
Музичний критик Леся Олійник вважає, що у масовій культурі є місце для класичної музики. Вона наводить приклад The Proms – так званих «променадних концертів», які щороку організовує компанія BBC. Це міжнародний фестиваль класичної музики, що відбувається у Лондоні. Щороку його відвідують близько 40 тисяч людей.
«Вони це транслюють, роблять мости. І ви б бачили цю публіку, яка потім береться за руки і єднається», – каже критик.
Американський диригент Бенжамін Цандер в одній із своїх лекцій зазначає, що класична музика доступна кожному. Питання лише у тому, як її презентувати. Наприклад, українські інтернет-портали, присвячені класичній музиці, орієнтовані, перш за все, на самих музикантів.
У той же час існують ресурси на кшталт російського сайту ParaClassics http://paraclassics.com, що став повноцінним культурним проектом і має широку аудиторію.
Автор: Євгенія Олійник
Фото: Сергій Пірієв
Музикознавці: Леся Олійник
Діячі мистецтв: Євген Станкович
Джерело: radiosvoboda.org
|