|
Солдати, сирени та «проблиск надії» позначили прем’єру української опери у Львові
9 червня 2023, п'ятниця
Поширити у Facebook
Після незапланованого антракту, опера за мотивами «Страшної помсти» М. Гоголя змінює свій трагічний фінал.
Львівський оперний театр – це неймовірний вир червоного оксамиту, позолоченої ліпнини та струнких каріатид епохи Габсбургів. І для випадкового спостерігача, глядачі, які займали свої місця, могли скидатися на любителів опери будь-якого європейського міста, якби не кілька дрібниць.
По-перше, у ложах та у перших рядах партеру сиділи військовослужбовці у формі. По-друге, перед початком вистави глядачів попросили не тільки вимкнути свої телефони, але й проінструктували, що робити у разі повітряної тривоги.
По-третє, перед тим, як перейти до увертюри, оркестр заграв Національний Гімн, після чого глядачі підвелися як один і, приклавши руку до серця, почали співали з невимовно щирістю.
Це була нова опера Євгена Станковича, який навіть у свої 80 років залишається одним з найвидатніших українських композиторів. Її прем’єра відбулася в розпал російсько-української війни.
Після повномасштабного вторгнення, і особливо, – з огляду на заяви владіміра путіна про те, що Україна історично невіддільна від росії, культура та мистецтво стали частиною опору.
Режисер Баварської державної опери в Мюнхені Андреас Вайріх поставив оперу за мотивами повісті М. Гоголя «Страшна помста». «Ми проводили деякі репетиції в бомбосховищі», – говорить Андреас, – іноді сирени сповіщали про повітряну тривогу чотири рази на день. І це стало нормою».
Сам оперний театр, у його відносно безпечному місці, у перші дні війни став прихистком для колег з інших театрів на Сході. Це один із шести українських оперних театрів і найдальший на Заході – хоча один із цих шести, у Донецьку, перебуває під російською окупацією з 2014 року.
Спочатку театр прийняв працівників Харківського державного театру опери та балету, будівля якого була розбита російською артилерією навесні та влітку минулого року.
А наразі на передовій, у Бахмуті та на Донеччині, воюють п’ятеро працівників Львівської національної опери – двоє артистів балету, двоє художників-декораторів та соліст опери.
Перед вечірньою виставою Тарас Бережанський і Дар’я Литовченко, які виконують ролі Данила, козака – центрального персонажа фолькоповіді М. Гоголя, та його дружини Катерини, розмірковують про можливість виконання української сучасної музики в часи агресії.
Прем’єра опери була «не просто важливою, а необхідною – адже ми так довго недооцінювали себе, ховаючись за російською культурою», – говорить Дар’я Литовченко.
«Для нас важливо не лише виступати на сцені у ці надскладні часи, але й донести глядачам, що насправді відбувалося у нашій спільній з росією історії», – розповідає Тарас Бережанський у своїй гримерці, вікна якої заклеєні смужками паперу на військовий манер, щоб запобігти розбиттю скла.
Він мав на увазі сюжетну лінію опери, в якій тесть Данила, Відьмак, виявляється темною силою, що прагне смерті та знищення.
Проте Вайріх намагався не робити надто очевидного ототожнення: «Було б надто просто надати Відьмаку маску путіна», – говорить режисер, – коли історія розгорталася на сцені, для глядачів було не важко встановити зв’язок між персонажем і російським президентом».
«Історія схожа на міф – вона розповідає, що може статися. Міфи завжди повторюються», – говорить Вайріх.
Через пів години після початку вистави незнайомець непомітно проходить повз перший ряд партеру і, перехилившись через край оркестрової ями, щось шепоче на вухо диригентові Володимиру Сіренку.
Без зайвої метушні Сіренко зупиняє оркестр, завіса опускається – надійшло попередження про авіаналіт. Глядачі слухняно спускаються у бомбосховище, яке, на щастя, також виявилось буфетом оперного театру.
Через пів години сповістили про відбій повітряної тривоги, яка була оголошена через зліт винищувачів МіГ на території росії, і виставу продовжили.
Вистава пройшла без пригод. Ті, хто читали Гоголя, помітили, що лібрето та постановка відійшли від похмурого та трагічного фіналу оригінального оповідання.
У Гоголя Відьмак вбиває маленького сина Данила і Катерини. В опері Станковича він виживає. Цей момент яскраво висвітлений у постановці Вайріха, коли маленька дитина нетерпляче відштовхує свого діда-вбивцю.
«Я мав дати українцям спосіб покласти край прокляттю, я мав дати проблиск надії», – сказав Вайріх.
«Було кілька зовсім незначних змін, які я вніс стосовно фіналу», – говорить Станкович, – це тому, що я, як людина і як композитор, не міг погодитися з тим, що на цій землі не залишиться спадкоємців… Тому що у Гоголя, звичайно, досить трагічний і жахливий фінал».
Це не перша опера Станковича за творами українського письменника. У 1978 році мала відбутися прем’єра його фолькопери «Коли цвіте папороть», але, як згадує композитор, «її заборонили, зняли після генеральної репетиції». Декорації та костюми знищили, а партитуру поклали на «запорошені полиці архіву».
«Радянська влада люб’язно попросила мене не говорити зайвого… і справу було закрито», – згадує Станкович.
«Коротше кажучи, в Рдянському Союзі велася систематична, а часом і яскраво виражена, тиха боротьба з українською культурою, мовою, з українською свідомістю», – сказав він.
Наразі російських композиторів у репертуарі Львівського оперного театру немає. Для сопрано Литовченко це не проблема. «Коли я співаю Станковича, то не сумую за російськими композиторами», – сказала вона.
Автор: Charlotte Higgins
Диригенти: Володимир Сіренко
Композитори:Євген Станкович
Діячі мистецтв: Василь Вовкун
Концертна організація: Львівський Національний академічний театр опери та балету ім.С. Крушельницької
Концертний зал: Концертний зал Львівського Національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької
Джерело: The Guardian
|