|
|
У філармонію з... дитсадка
Про креативні й амбітні творчі проекти розповідає Олександр Драган (м. Хмельницький
24 червня 2017, субота
Поширити у Facebook
Чи багато ми знаємо про діяльність обласних філармоній? Упевнена, що навіть про столичну — національну — мають уявлення далеко не всі кияни. Годі й казати про кропивницьку, тернопільську, полтавську, житомирську та інші. А між тим — саме від цих творчих осередків залежить музичне життя країни.
«День» поспілкувався з директором Хмельницької обласної філармонії Олександром Драганом. Його розповідь щодо сьогодення й перспектив закладу вразила масштабами діяльності цього колективу.
— Олександре, ви стали директором 2009 р., підібрали молоду команду і продовжуєте виступати як диригент камерного оркестру...
— Ну, не зовсім. Я вів його до якогось моменту, але оркестр потребує повноцінної репетиційної роботи над репертуаром, програмами. Я за те, щоб колектив розвивався, і, розуміючи міру свого адміністративного завантаження, передав оркестр колезі. Тарас Мартиник — прекрасний диригент, який працював у Донецькому оперному театрі, який через навалу «руського мира» змушений був виїхати.
— Але як музикант ви все ж таки реалізуєтеся?
— Це — підтримка форми, духовного стану, професійного статусу. Об’єктивно розумію, що сьогодні я директор, а завтра ним можу не бути. Маю фах, який дуже ціную, тому диригую час до часу.
— Ви прагнете створити у Хмельницькому будинок опери й філармонію, тобто плануєте нову форму організації — театр і філармонія одночасно?
— Це моє стратегічне завдання. Наприклад, у Німеччині й Польщі подібне практикується у невеликих містах, де є симфонічний оркестр, який почергово обслуговує концерти й спектаклі. Але в Україні такого немає.
Інфраструктура й творчий кадровий потенціал нам дозволяють це зробити, й бажання ми маємо. Є цікаві ідеї. У нашому репертуарі вже маємо «Запорожець за Дунаєм», «Тоску», «Назара Стодолю», «Украдене щастя», «Летючу мишу» — за два роки ми поставили п’ять повноцінних вистав.
Артистів, які в нас не передбачені за штатним розкладом, ми беремо на роботу за угодами, одночасно вивчаємо можливість внесення змін до штатного розкладу. Але це вже змусить зачепити діючий закон про театр.
Нині є нагальне питання — облаштування оркестрової ями, бо зараз ми знімаємо кілька рядів сидінь у залі, аби посадити під сценою оркестр. У мене вже готова вся проектно-кошторисна документація. Мова не йде про якісь космічні суми, але ми хочемо, щоби ця яма періодично накривалася за допомогою певного механізму й оркестр сідав зверху на сцені.
Театральний жанр викликає великий інтерес у публіки, до того ж — це новий вид діяльності для оркестру та й загалом усього колективу. Приміром, у філармонії є Академічний ансамбль пісні й танцю «Козаки Поділля». При всій повазі й любові до народних колективів ми знаємо, що вони не завжди мають відповідний розвиток, дуже часто є законсервованими в плані репертуару. Ви би бачили, з яким завзяттям хор і балет узялися до роботи в «Украденому щасті», «Назарі Стодолі», як блискуче справлялися з музичним матеріалом!
У випадку з «Летючою мишею» відзначу брак чисто театральної майстерності, але завдяки їхній віддачі, бажанню, а також ентузіазму, енергії молодої режисерки Богдани Латчук усе виглядало досить пристойно. Публіка любить оперету. Якщо на першу виставу був заповнений зал на 80%, то на другу вже доставляли стільці. Постановка мала великий резонанс, і зараз ми отримуємо дуже багато дзвінків і звернень щодо її повторення.
— А взагалі у Хмельницькому публіка ходить до філармонії?
— Ми чималий ресурс вкладаємо у промоцію. Люди тут дуже щирі, теплі, відверті — це не та публіка, яка є у великих містах, де половина аудиторії сидить і внутрішньо критикує чи пише рецензії на почуте й побачене. Наші люди сприймають усе більш інтуїтивно, емоційно, я їх дуже ціную. Коли я приймав рішення приїхати сюди жити, основним фактором була щирість людей. Стараємося їх не розчаровувати.
— У вас щодня відбуваються концерти?
— Так! Ми багато імпрез даємо по всій області. Є спеціальні програми для шкіл і дитячих садочків. У нас є транспорт, ми їздимо районними центрами і селами області. Якщо ж говорити про концерти у філармонії, то це — два-три різножанрових, різнопланових тематичних вечори на тиждень. Окрім великого концертного залу, в нас є ще органний і камерний зали. Одна публіка приходить на органні концерти, інша — на народні колективи, симфонічні, академічні програми. Практикуємо також симфорок, симфоджаз. Збираємо повні зали. Виступаємо у свята на вулиці задля популяризації мистецтва.
У нас працює команда менеджерів. Ми стараємося матеріально заохочувати тих, хто залучить більше публіки на концерт. Тож чисельність слухачів від початку моєї діяльності збільшилася у два рази, а прибутки — у 10.
— Чи підвищуєте ціни на квитки?
— Ні, ми ціни радикально не змінюємо. Якщо дивитися із бізнесової точки зору, то не завжди ціна дасть більший прибуток. Подеколи розумним демпінгом можна більше заробляти, ніж штучно завищувати вартість квитків. Для учнів музичних шкіл і студентів у нас розроблено систему абонементів. За символічну плату вони можуть проходити на всі концерти.
Ми розуміємо важливість поколінь, які йтимуть за нами. Інакше можемо їх елементарно втратити і потім не мати для кого працювати.
Дітей, які мають слуховий, культурний досвід, потрібно виховувати. Тому перше, що ми зробили, — створили дитячу танцювальну студію при народному ансамблі, яка працює на самоокупності. Коли ми починали кілька років тому, в нас було не так багато охочих, а нині — конкурс, щоби потрапити навчатися. Це стало дуже престижним у місті. Діти беруть участь у вечірніх концертах, дуже багато гастролюють, навіть за кордоном. Зараз студія налічує 120 дітей.
Запровадили мій проект «Концерти на подушках». Він популярний в оперних театрах і філармоніях Німеччини. Зовсім маленькі дітки (від 3 до 6 років) приходять, сідають на подушки, розкладають іграшки, а музиканти грають для них... Наша музикознавець Аня Кос розробила програму — це невимушені розмови, ненав’язливі знання. Так у формі розповіді, гри діти долучаються до музики...
Ще 2012 року, здається, були розмови, що всі музичні школи переведуть на самоокупність...
— Зараз знову ця хвиля здіймається...
— Це — катастрофа! Позитивний досвід не можна відкидати. Держава повинна це фінансувати, якщо ми хочемо мати повноцінне покоління здорових, духовно розвинутих дітей.
У мене з’явилася ідея започаткувати дитячу філармонію. Ми розіслали листи у музичні школи міста й області з пропозицією: найкращі діти гратимуть з оркестром. Зворотна відповідь спочатку була не дуже втішною. Тоді ми сіли в автобус і об’їздили з камерним оркестром майже всі музичні школи. Заохочували батьків, учнів, учителів міст і районів, щоби вони підтримали цю ідею.
Репертуар дітей у музичних школах не є якимось концертним. Ми самі робили аранжування тих п’єс, які грають діти, для оркестру, щоби це було на пристойному рівні. От зараз триває, напевно, вже четвертий сезон дитячої філармонії. Діти з усієї області щомісяця приїздять до нас.
Я дуже пишаюся цим проектом. У такий спосіб ми виховуємо свою публіку, долучаємо малечу до мистецтва.
Автор: Ольга Голинська
Диригенти: Олександр Драган
Концертна організація: Хмельницька обласна філармонія
Джерело: Газета «День»
|