|
|
Олександр Гоноболін: “Музика - це моя зброя”
у Києві відбулася прем’єра “Пори року”
17 серпня 2023, четвер
Поширити у Facebook
У Києві відбулася прем’єра “Пори року”, за диригентським пультом виступив автор, знаний херсонський маестро, який через війну став переселенцем
Зал Національної філармонії був повний, серед публіки прийшло чимало шанувальників високого мистецтва, а також земляків маестро, які теж через російську окупацію покинули свої домівки.
Програму “Пори року”, яка поєднала твори класика А. Вівальді й нашого сучасника О.Гоноболіна, підготували музиканти Національного ансамблю “Київська камерата” під орудою в.о. керівниці колективу Богдани Півненко.
Ця видатна скрипалька виступила також солісткою концерту.
У першому відділі диригував диригент "Київської камерати" Олег Маринченко, а другу частину вечора своїм циклом “Пори року” диригував автор - Олександр Гоноболін.
Music-review Ukraine скористався нагодою не лише отримати задоволення від цікавої, складної та глибокої музики, а й поспілкуватися з маестро Гоноболіним, який спеціально приїхав з Франції до Києва на прем’єру свого циклу в нашій столиці.
- Пане Олександре, розкажіть, що надихнуло вас написати чотири концерти “Пори року”, як народжувався це твір, і яка пора року ваша улюблена?
- До теми “Пори року” зверталися багато митців. Я захотів написати щось незвичне - таке, як ще ніхто не робив! Років з десять тому, я вирішив написати твір у чотирьох частинах у різних стилях - бароко, романтизм, трішки джазу і палітра фарб - імпресіонізм та модерн. Цей твір писався не довго. В той час я працював диригентом оркестру Миколаївської обласної філармонії.
Спочатку народилася “Зима”, потім “Весна”і на деякий час зробив паузу, бо закінчилася співпраця з оркестром... З згодом, влітку, під час гастролей у Франції, у розмові з другом, диригентом, він запропонував виступити з його колективом. Я зізнався, що два концерти вже є, але беру зобов'язання, що до вересня допишу ще два твори до цього циклу.
Працював натхненно і швидко, але подумав, що чотири концерти це замало, а треба аби маестро мав змогу показати себе як диригент, і тому за тиждень написав фантазію “Ромео і Джульєтта” для струнних, органа, дзвонів та литавр. Концерт мав великий успіх у слухачів та музикознавців. А потім “Пори року” “зажили” своїм творчим життям. Цикл почали виконувати музиканти з різних країн.
Богдана Півненко розповідала, що цьогоріч, у рамках “KharkivMusicFest” вона презентувала цей твір, а зараз його вже почули київські меломани. Радий, що цикл не залишив байдужими слухачів...
А що стосується пор року, то найбільше я люблю весну, коли все в природі прокидається.
“ПІД АКОМПАНЕМЕНТ КАНОНАДИ”
-Ви автор понад 400 творів для симфонічних та камерних оркестрів, ансамблів, струнно-смичкових інструментів, фортепіано, а також вокальних творів. Пригадаймо деякі знакові композиції. Зокрема, симфонію “2022 хроніка війни” і “Плач скрипки”. В одному з інтерв’ю ви зізналися, що почали писати ці твори ще в окупації Херсону...
-Війна застала мене у Херсоні. Спочатку не вірив, що таке можливо... Сирени, вибухи десь поряд все ж змусили зрозуміти, що почалася справжня війна. Майже два місяці я рідко виходив із дому. Спілкувався переважно з сестрою та близькими друзями. Дійсно, під звуки снарядів, що розривалися, написав і записав п'єсу для скрипки з оркестром «Плач скрипки».
Прем’єра твору відбулася вже у Франції. Це мій крик душі, струни трагедії та болю за нашу державу. В youtube я наклав музику п’єси на фотохроніку війни, щоб ніхто не забував про горе і смерть, які принесли рашисти в Україну.
Моя симфонія теж народжувалася під звуки вибухів бомб та снарядів у окупованому Херсоні. Дійсно, я почав писати свою нову симфонію, яку названу просто «2022 хроніка війни» під акомпанемент канонади. Саме під час вибухів прийшла ідея написати музику, де зміг би передати свої почуття від війни, яку принесли на нашу землю російські окупанти. А закінчив цей твір вже у Франції, куди виїхав у евакуацію.
До речі, з Херсона я виїхав завдяки моїй сестрі, яка наполягла на цьому. Згодом зрозумів, що це було правильне рішення, бо з рашистами ми не знайшли б спільну мову, а в окупованому Херсоні мене могла б спіткати доля диригента Симфонічного оркестру Юрія Керпатенка. Нагадаю, 1 жовтня, до Міжнародного дня музики, окупанти разом з колаборантами у Філармонії планували у Херсоні святковий концерт за участю знаменитого камерного оркестру "Гілея". Цей захід мав за задумом окупантів продемонструвати так зване "налагодження мирного життя" в місті. Проте диригент Херсонської філармонії Юрій Керпатенко категорично відмовився співпрацювати з окупантами і його розстріляли...
Коли ноти симфонії “2022. хроніка війни” (тривалістю у чверть години) були готові, то я розіслав деяким видатним диригентам світу, аби вони ознайомилися та розглянули можливість її виконання. Бо це моя вистраждана “дитина”. У цьому творі багато експресії, почуттів, хвилювання та навіть страху... Але закінчується симфонія апофеозом віри в перемогу України над рашистськими загарбниками. Дуже хочу, що саме цей твір виконали музиканти, коли ми переможемо ворога і в Україну прийде мир і перемога.
11 листопада – в день визволення Херсона на своїй сторінці у facebook я написав: «Сьогодні саме цей день, коли Херсон зітхнув і обіймашкам від щастя немає меж! Це звучання синтезованих інструментів, але я впевнений, що скоро мої херсонські земляки, та й не тільки, почують цей твір наживо. Твір вистражданий душею. Слава Україні, Слава ЗСУ! Слава всьому українському народові!» і виставив запис симфонії у youtube. Ми переможемо і без жодного сумніву! Я впевнений, що скоро музика українських композиторів заполонить увесь світ!
- Розумію, що згадувати про час окупації вам важко, але коли ви зрозуміли, що треба виїжджати з Херсону?
- Війна прийшла до нас раптово і я навіть не міг повірити, що у ХХІ столітті таке можливе відбуватися фактично в центрі Європи. Коли місто захопили російські окупанти, то почали через ЗМІ “розповідати”, що вони прийшли нас звільняти від українських нацистів, не розуміли чому їх з хлібом й сіллю та квітами не зустрічають, а навпаки у місті проходили багатотисячні мирні демонстрації під гаслами: “Херсон - це Україна!”. Спочатку на ці маніфестації окупанти лише споглядали, а згодом почали розганяти людей, почалися “рейди” по квартирах, арешти проукраїнські налаштованих херсонців. Те, що я виїхав з міста - це велика заслуга моєї рідної сестри. Вона категорично сказала, що ми завтра (15 квітня) їдемо і запропонувала місце в машині. Збиралися швидко...
Свою скрипку я не взяв, бо боявся, що рашисти можуть на блокпостах забрати інструмент, а він цінний... Ми добралися до Франції. Там у мене живе кума, яка запропонувала прихисток. Знаєте, кожного ранку було відчуття якось сну, не хотілося вірити, що війна й досі триває... Може це страшний сон? Французи добре знають, що Херсон звільнили бійці ЗСУ, але на жаль рашисти щоденно продовжують розстрілювати місто, гинуть люди, руйнуються будинки.... Ми разом дивимося новини й переживаємо, яка ситуація в Україні. Дай Боже друзям України, щоб допомагали снарядами, а нашим військовим сил, аби швидше звільнили нашу Батьківщину від загарбників.
- А що з вашою скрикою, її не вкрали?
- Ця історія добре закінчилася. Коли Херсон звільнили, то мої друзі привезли скрипку до Києва. І місяці чотири тому я приїхав до Києва і забрав свій інструмент. Нині скрипка у місті Руані, де я зараз живу. Поки не було мого інструменту я грав на скрипках, які позичав у французьких колег.
У Франції маю друзів з якими знайомий вже близько тридцяти років. Вони створили для мене сприятливі умови для життя і творчості. Тут уже написано кілька творів. Деякі вже виконані, інші чекають...
Нагадаю, ще до війни я познайомився із дивовижною жінкою, головою благодійного «Фонду громади міста Херсон "Захист"» Ларисою Польською. З початку війни вона кілька місяців не залишала Херсон і продовжувала активно допомагати нужденним, але коли над нею зависла загроза життю, змушена була виїхати.
На запрошення Л. Польської я став членом Правління Фонду та брав участь у благодійності. Команда, створена Ларисою, продовжує працювати на благо українського народу, зокрема, надаючи допомогу дітям з Херсонщини. Моя скромна допомога була перерахована до Фонду завдяки концертам і продажу нот моїх творів.
Я співпрацюю з французькою асоціацією «Дружба» міста Сент-Етьєн-дю-Рувре (побратим Нової Каховки). На чолі з головою асоціації Жанін Лебре ми разом організовуємо і надсилаємо гуманітарну допомогу (одяг, ліки, їжу) жителям Херсонщини.
“ЗАРАЗ НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ ВЛАШТОВУЮТЬСЯ БЛАГОДІЙНІ КОНЦЕРТИ В РІЗНИХ КУТОЧКАХ СВІТУ”
- Розкажіть про ваше “Адажіо” Коли воно було написано і як про цей твір дізналися у Німеччині й виконали на річницю повномасштабної війни, розв’язаною московитами?
-Цикл “Адажіо і “Алегро” я написав ще у 1984 році. Мій молодший син зараз живе у Німеччині. Він працює в Академії ім. Герберта фон Караяна при Берлінському філармонічному оркестрі. Часто його запрошують виступити й у великому оркестрі Берлінської філармонії. Якось він мені зателефонував і попросив надіслати ноти “Адажіо”. У Філармонії готували концерт до 24 лютого 2023 року, на річницю повномасштабного вторгнення росіян в Україну.
Початок події музиканти захотіли розпочати Реквіємом. Шукали твори різних українських композиторів і коли прослухали, то вирішили зіграти моє “Адажіо”.
Я був на тому концерті. Дуже хвилювався, коли слухав, як Симфонічний оркестр Берлінської філармонії під батутою відомого диригента Алана Жильбера почав цей концерт з «Адажіо» й вшануванням загиблих в Україні хвилиною мовчання...
В залі було чотири тисячі слухачів.
Запис потім виклали в youtube.
Нині багато наших музикантів, які виїхали за кордон, ведуть боротьбу на своєму мистецькому фронті. Зараз на підтримку України влаштовуються благодійні концерти в різних куточках світу, на яких часто звучать твори українських композиторів, зокрема й мої: Гамбург – «Betrachtung» для скрипки з оркестром; Royal Art Academy Лондон – «Метаморфози», «Самотність для двох», «Токката», «Вальс», «Танець»; Іспанія – «Аdagio Пробудження», «Реквієм із Фантазії "Ромео та Джульєтта"» та ін.
- Ви маєте різні творчі іпостасі - скрипаль-віртуоз, композитор, педагог. Що вам ближче?
- Педагогікою я зараз не займаюся. А грати на скрипці й писати музику - це одне іншого доповнює. Я вважаю, що те, що я музикант допомагає мені швидко знаходити спільну мову з оркестрантами, бо можу підказати, як скрипаль, деякі штрихи та нюанси, як краще зіграти той чи інший твір. Скрипка - це кохання на все життя, а диригування мені подавалось ще з дитинства...
- Після звільнення Херсону ви туди їздили? Ваш будинок вцілів?
- Ні, не був, бо зараз там ще небезпечно, а місто щоденно по кілька раз обстрілюється рашистами. Будинок ще стоїть, тільки на двох вікнах скло вибило...
- Ви писали музику й для театральних вистав, твори для музичних шкіл...
- Для театрів то була музика під конкретні постановки. Я чимало написав для вистав театру ляльок, зокрема, Миколаївського, Херсонського й Ризького. Маю довгу дружбу з угорським режисером Бела Меро, який до війни часто бував у Херсоні. Першою нашою спільною роботою стала вистава «Уявний хворий» Мольєра. Потім він ще не раз мене ще запрошував і я написав музику до п’яти його постановок. Я співпрацював і з Молодим театром (Київ).
Дійсно, чимало написав для дітей і цим заповнював нішу, бо для скрипки було мало творів. Для малечі (“П’єски для діточок”), які тільки починають опановувати цей інструмент, і для учнів різних класів музичних шкіл (збірки “Твори для юних скрипалів”). Це й сольні твори, й дуети...
-Зараз музику пишете?
- Пишу. Маю пропозицію написати музику для Латвійського театру ляльок. Приїду з Києва і треба буде закінчити цю роботу.
“ЗВАННЯ НАРОДНИХ АРТИСТІВ МИ З БОГДАНОЮ ПІВНЕНКО ОТРИМАЛИ В ОДИН РІК”
- З Богданою Півненко коли ви познайомилися?
- Перша зустріч відбулася на Конкурсі скрипалів у Хмельницьку.Тобі мій син брав участь у цьому творчому змаганні. Він вчився у спеціалізованій Школі імені М.Лисенка.
Другий раз ми побачилися коли Даня вже поступав до Національної музичної академії України. Час від часу бачилися, інколи Богдана просила передати їй нові ноти.
До речі, звання народних артистів ми з Богданою Півненко отримали в один рік - 2018-й. Коли я прочитав Указ Президента, то зателефонував їй і першим поздоровив з цим почесним званням. Богдана - харизматична і високопрофесійна скрипалька. Вона весь час шукає щось нове. Запропонувала аби дав їй ноти, щоб виконувати мої твори, і я дуже їй вдячний за тонку передачу всіх нюансів музики, яку вона чудово інтерпретує.
Нещодавно попросила ноти дуетів для скрипок і вже чимало концертів відбулися. Всі вони проходять з аншлагами. Я присвятив пані Богдані Сонату для скрипки соло, яку вона грала на цьогорічному Kyiv Music Fest. А концерт “Дуель” для скрипки та віолончелі з симфонічним оркестром відкривав фестиваль “Київські музичні прем’єри сезону-2023” (солісти: Богдана Півненко, скрипка та Артем Замков, віолончкль). Так що ми вже багато років продовжуємо творчу співпрацю. Завдяки пані Богдані відбувся цей мій вояж до Києва і я дякую музикантам “Київської камерати” за насолоду разом виступати на сцені Національної філармонії України.
ДОВІДКА MUSIC-REVIEW UKRAINE
Олександр ГОНОБОЛІН, скрипаль, композитор, диригент, народний артист України, член Національної Спілки композиторів України, член французьких асоціацій композиторів C.A.S.E.M. та виконавців SPEDIDAM, лауреат багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів композиторів, почесний громадянин міста Херсон.
Народився 27листопада 1953 року в Ленінградській області.
Закінчив Київську державну консерваторію по класу скрипки у професора О.М.Пархоменко (1987).
Заслужений артист України (1989).
Народний артист України (2018).
Член Національної Спілки композиторів України з 2017 р.
Почесний громадянин м. Херсон (2017).
Лауреат міжнародних композиторських конкурсів в Мангеймі (Німеччина. 2015) і двічі в Південній Кароліні (США.2016,2017). Дипломант международного конкурса композиторов им. Ю.Фалика (Санкт- Петербург.2012). Лауреат Всеукраїнського конкурсу композиторів "Срібний вік» 2017).
У 2017 році він став ініціатором й організатором всеукраїнського конкурсу юних скрипалів «Натхнення».
Успішна виконавська кар’єра обдарованого музиканта–скрипаля-соліста та диригента камерного оркестру - певним чином обумовила інтенції композиторської творчості.
За майже сорок років виконавець презентував слухачам скрипкові сольні, ансамблеві твори - зразки світової класики від доби бароко до ХХ століття, в тому числі й твори українських композиторів.
Досвід роботи концертмейстером симфонічного оркестру (державний симфонічний оркестр Абхазії, 1978-1980), солістом філармоній (Сухумської, 1978-1980; Херсонської, 1982-1986; Миколаївської, 1986-1992), художнім керівником і диригентом камерних оркестрів (камерний оркестр «Капрічіо»,1986-1992 та від 2005 року камерний оркестр «ARS NOVA» Миколаївської філармонії) визначив жанрові пріоритети композиторської творчості Олександра Гоноболіна.
Артистична виконавська діяльність О. Гоноболіна розпочалась в 1977 році, коли він став лауреатом 1 премії конкурсу скрипалів у Києві (в рамках ІІІ Фестивалю молоді).
Перші власні композиції були створені в середині 80-х років і відтоді завжди входять до його концертних програм. В 1997 році під час гастрольних виступів як соліст камерного оркестру на фестивалі Les Falaises Musicales (Франція) здійснив ряд аранжувань і записав два СD разом із французьким співаком Ж. Колле та два сольних СD «Осінь в Нормандії» та «Струни душі» .
Впродовж багатьох років Олександр Гоноболін виступає в Україні, Франції, Болгарії, Угорщині, Німеччині, Голландії, Іспанії, Ізраїлі, Грузії, виконуючи твори відомих композиторів та власні твори.
У творчому доробку композитора сьогодні понад 400 творів! Серед них – твори для симфонічного і камерного оркестрів, камерні ансамблі, інструментальні мініатюри для скрипки соло, фортепіано, для скрипки та фортепіано; транскрипції, аранжування та оркестровки популярних творів світової класики для камерного оркестру, скрипки та камерного оркестру, голосу та камерного оркестру; вокальні твори (пісня «Місто садів квітучих» на вірші Б. Чуприни посіла 1 місце на конкурсі до 225-річчя Херсону).
Помітне місце в творчості митця посідає музика до драматичних та лялькових вистав.
Постановки з музикою О. Гоноболіна здійснені в театрах Києва, Херсона, Миколаєва, Риги, Залаегерсег (Угорщина).
Найбільш актуальною сферою творчості Олександра Гоноболіна є твори педагогічного репертуару для скрипалів, віолончелістів, піаністів музичних шкіл – сольні та ансамблеві.
Композитор активно співпрацює з викладачами початкових музичних закладів України, які з великим заохоченням і вдячністю використовують твори О. Гоноболіна в навчальному репертуарі учнів. Його твори широко розповсюджені у різноманітних музичних виконавських конкурсах.
Твори для ансамблю скрипалів були видані видавництвом «Музична Україна»: «Грузинський танок», «Пора, Маэстро». П’ять п’єс для скрипки та фортепіано видані видавництвом LC Edition (Франція). Largo, La Danse, Tango рекомендовані Музичною федерацією Франції до іспитів у музичних закладах.
В інструментальних мініатюрах, ансамблях та в оркестрових творах композитора переважають програмні композиції. Відміною рисою втілення музичних образів є театральність, зримість образного мислення, рельєфність інтонаційного тематизму, впевнене володіння звукозображальними ефектами, що свідчить про «барокові орієнтири» стилістики (конкретизація інструментальних образів).
Раптовість, іноді й спонтанність жанрово-стильових зіткнень у циклах і на рівні однієї цілісної композиції нерідко позначене певною іронічністю, іноді, навіть екстравагантністю, що створює багатогранне образно-асоціативне поле.
Використання прийому порушення інерції сприйняття набуває символічного сенсу, оскільки дозволяє автору створити ефект «зміни декорацій», тим самим, тримати увагу слухача. Широко представлене коло інструментальних музичних жартів, дотепного гумору, доброї іронії.
Інтерес до розмаїття барокових джерел породжує неординарні стильові рішення і стійко утримується на різних етапах творчості. Барокові моделі виявляються плідним імпульсом для розмаїтих стильових трансформацій (до прикладу: цикл «Пори року» - чотири концерти для скрипки з оркестром – «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима», - в якому «Осінь» та «Весна» одночастинні, тобто, за структурою і драматургією тяжіють до романтичної моделі концерту).
Досконале володіння формою, промовиста,пластична мелодика, нерідко декламаційного монологічного характеру, що проходить всі етапи процесуального становлення й інтонаційного розвитку («Ескіз до портрету художника» для скрипки соло; «Алгоритми» для скрипки, баяну та камерного оркестру; «Осінь» з циклу «Пори року» для скрипки з оркестром; фантазія «Ромео і Джульєтта» для камерного оркестру, органу, дзвонів та литавр),використання вельми експресивних поліфонічних і ладогармонічних прийомів спрямованих на створення напружених драматичних образів, кульмінаційна зона розвитку яких зазвичай припадає на сповідальні романтичні монологи- сприймаються як симбіоз барокового й романтичного.
Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Головченко Дмитро
Колективи: Національний ансамбль солістів "Київська камерата"
Виконавці: Богдана Півненко
Композитори:Олександр Гоноболін
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
|