|
|
Немонументальний маестро
«Про сьогодення, про минувшину розмірковує Євген Станкович у бесідах із Оленою Зінькевич»
14 листопада 2012, середа
Поширити у Facebook
 Цієї осені видатний український композитор Євген Станкович відзначив 70-річчя!
Цю дату разом із рідними та близькими ювіляра широко відзначала й продовжує відзначати вся музична громадськість, причому не лише в Україні, — наприклад, на початку листопада в рамках фестивалю флейтової музики в Парижі з успіхом відбувся авторський концерт нашого чудового сучасника.
Днями, у низці різноманітних концертно-театральних акцій, пов’язаних з ювілеєм, відбулась одна, яку можна зарахувати до розряду справжніх подій.
Йдеться про презентацію книжки «Про сьогодення, про минувшину розмірковує Євген Станкович в бесідах з Оленою Зінькевич», яку було проведено в стінах Національної спілки композиторів України, — творчої організації, якій Євген Федорович віддав понад сорок років життя.
Вихід видання обсягом понад триста сторінок про таку масштабну, всесвітньо відому особистість — Героя України, лауреата Шевченківської премії, народного артиста України, академіка, професора, володаря неймовірної кількості відзнак і винагород — уже сам по собі факт неординарний.
Його важливість посилюється тим, що співбесідником композитора в книжці є відомий музикознавець, член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України Олена Зінькевич, авторка монографій і великої кількості статей, зокрема й про творчість Євгена Станковича. Таким чином, обидва герої, які, доречно зауважити, пов’язані між собою творчими і дружніми узами зі студентських років, — яскраві особистості, які, кожен у своїй галузі й у взаємодії, багато в чому визначили й сформували обличчя сучасної української музичної культури.
— Люди поділяються на різні категорії. Одні дуже активно контактують з іншими, інші — відлюдкуваті. Я себе вважаю людиною, яка дуже рідко говорить про свої проблеми, про своє внутрішнє життя, яке, власне, й є сенсом мого існування, — зізнався на презентації Є. СТАНКОВИЧ. — Тільки завдяки Олені Сергіївні я дав згоду на створення такої книжки. Оскільки всі люди складаються з протиріч, то багато речей (в різний час) я по-різному оцінював. Тому на сторінках книжки можна побачити різні відповіді на одні й ті самі питання. Про деякі речі, вважаю, наразі зарано говорити. А коли настане час, може, й скажу.
У тринадцяти бесідах зі своєрідним прологом йдеться про найширший спектр тем — від подробиць біографії композитора, побутових, родинних питань, розповідей про вчителів і колег до роздумів про творчість, мистецтво в цілому та глибокі філософські узагальнення. Особистість Євгена Федоровича Станковича постає у всій масштабності й багатогранності.
Розкриваються його потужна, неповторна індивідуальність, багатий внутрішній світ, читачеві надається рідкісна можливість поглянути на безліч речей очима самого майстра. І це неймовірно захопливо. Розкривши книжку на будь-якій сторінці, починаєш читати і... не можеш відірватися. Щирість, відвертість розмов, велика кількість цікавих деталей, неординарних думок захоплює.
«Я не боюся, що мені скажуть інші. Боятися потрібно того, що сам собі говориш». Ця фраза Євгена Станковича, яку приведено на початку книжки, приголомшує точністю, простотою, мудрістю і змушує замислитися: «А насправді, чи часто ти буваєш щирий сам із собою?»
КОМЕНТАРІ
Олена ЗІНЬКЕВИЧ, доктор мистецтвознавства, професор, завідувачка кафедри музики етносів України та музичної критики НМАУ:
— Чому було обрано жанр бесіди? Напевно, кожен по собі відчув, що в наш час більш за все читають не белетристику й не класику, а те, що називається нон-фікшн: листування, біографії, мемуари. Захотілося зробити щось в цьому жанрі. Проте будь-яка біографія — це завжди інтерпретація. Якщо ж говорити про мемуари, то їх писати ще зарано, незважаючи на те, що ми з Євгеном Федоровичем вже перетнули «екватор»...
Ми — люди одного покоління й однієї культури. Можуть, звісно, сказати, що дистанція є, оскільки Станкович — Герой України, народний артист тощо за списком, регалій у нього дуже багато! Але і Євген Федорович, і я вважаємо, що «еполети» не визначають гідності людини. Була ще одна сприятлива причина — моя постійна зануреність у музику Станковича. Це, звісно, не відчиняє двері до того омріяного світу, де живе композитор, але все-таки прочиняє. Не випадково ж кажуть, що твори — це свідки життя митця. Звичайно, труднощі були. Саме через них те, що було задумане давно, розтягнулося на декілька років. Основна складність полягала в тому, що Євген Федорович вважає, що життя — це не місце для відпочинку. Для нього життя — місце для роботи.
Хочеться сподіватися, що в цій книжці читач зустрінеться з живою людиною, а не «монументом», «пам’ятником» самому собі, а також з яскравою особистістю, яку не тільки наділено великим талантом, а й такими дарами, які зараз рідко, на жаль, трапляються: даром совісті, порядності, високої духовної та душевної культури.
Особливу вдячність хочу висловити дружині Станковича Тамарі Іванівні та його дочці Радмілі. Завдяки ним вдалося уточнити забуті Євгеном Федоровичем дати створення творів, і розповісти про науковий апарат книжки. Велика подяка редакторові Тамарі Борисовій, яка живе в Сумах. Саме їй належить ідея обкладинки книжки, де тло для чудового портрета Євгена Федоровича — «задник» декорацій фольк-опери, яку було створено в 1970-х для «Коли цвіте папороть» художником Євгеном Лисиком. Це поєднання мені здається символічним, тому що «Коли цвіте папороть» — одна з найтрагічніших сторінок і в житті Євгена Федоровича, й у житті української культури.
Зрозуміло, що ця книжка не розрахована на масового читача, але все ж сподіваюся, що багатьом вона припаде до душі.
Юрій ЧЕКАН, доктор мистецтвознавства, доцент кафедри музики етносів України та музичної критики НМАУ:
— Ця книжка пов’язана з іменами людей, які дуже дорогі для мене, — мого вчителя Олени Зінькевич і композитора, з музикою якого я зростав. Ще навчаючись в Ужгороді, я знав, що наше музичне училище закінчив видатний композитор Євген Станкович. У всіх підручниках написано, що прем’єра Третьої симфонії «Я стверджуюсь» відбулася в Київській філармонії. Але це не так! Перше виконання цієї симфонії відбулося в Закарпатській філармонії (за місяць до того, як її було виконано в Києві).
Тоді в Ужгород приїхали Гізела Ципола, Стефан Турчак, Євген Станкович і Дмитро Башкіров — і три дні поспіль давали концерти (я тоді вчився на першому курсі училища). Маю сказати, що ця книжка — подвиг, тому що для інтерн’ю складнішої людини за Євгена Федоровича я у своєму житті не зустрічав! Він прекрасно про все говорить, але якось так «заокруглено», що не зачепишся! Ця книжка — не тільки про музику Станковича.
Вона про українську музичну культуру та про безліч людей, які створювали цю культуру і які побачені дуже добрими очима й відчуті величезним серцем Євгена Федоровича. Для мене стали відкриттям деякі речі, які Євген Федорович розповів про Бориса Лятошинського. Для багатьох, напевно, стане відкриттям те, що Станкович говорить про Олега Ківу, — недооціненого в нашій культурі композитора, душа якого дуже тонко резонувала з тим, що робив Євген Федорович. Я вітаю героя книжки й усіх нас із тим, що ця книжка є. І з тим, що історія української музики отримала особистісне, персональне осмислення.
Тамара НЕВІНЧАНА, кандидат мистецтвознавства, відповідальний секретар Національної спілки композиторів України:
— Мабуть, багато хто бачив балет Євгена Федоровича «Ніч перед Різдвом», поставлений в Національній опері України. Нещодавно у філармонії виконувалася його легендарна фольк-опера «Коли цвіте папороть», і це стало подією у культурному житті Києва. Зі Львівської філармонії мені подзвонили і розказали, що там із величезним успіхом пройшов ювілейний концерт Євгена Федоровича, де виконувались Літургія і «Купало» («Купало» також буде виконано у Львівському оперному театрі). Невдовзі на малій батьківщині Євгена Федоровича — в Ужгороді, відбудеться великий авторський концерт, де можна буде почути кращі симфонічні та камерні твори композитора.
У кожному концерті ми відкриваємо для себе іншого Євгена Станковича, тому що, як сказав Борис Пастернак, «талант — единственная новость, которая всегда нова!» Абсолютно нового маестро ми бачимо в його бесідах з відомим музикознавцем Оленою Зінькевич. Ця книжка охоплює все життя композитора і все те, що відбувалося навколо нього. Чим вона відрізняється від інших видань? В книжці Євген Федорович розповідає головним чином не про себе, а про інших — тих людей, поряд з якими йшов життям.
А це дуже відомі та дуже цікаві люди. І через їх характеристики ми пізнаємо й самого Станковича! І ще один важливий момент: співрозмовниця героя книжки О. Зінькевич — цікава особистість. Олена Сергіївна все життя вивчає творчість Станковича і, фактично, тримає «монополію» на цю тему. Багато з її монографій присвячено творам, стилю, симфонізму, операм та балетам Євгена Федоровича. Композитор дуже відверто спілкувався з Оленою Сергіївною. Вони знайомі з юності, поряд пройшли всі етапи життя. Тому все, що сказано в книжці, — чиста правда!
Автор: Юлія Бентя
Композитори:Євген Станкович
Музикознавці: Олена Зінькевич, Юрій Чекан
Діячі мистецтв: Євген Станкович
Джерело: Газета "День"
|