|
|
Перший акорд «Контрастів»
«Вечір прем’єр» в рамках Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти»
30 вересня 2011, п'ятниця
Поширити у Facebook
 Львівський міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти» проходив цьогоріч у сімнадцятий раз, і доводиться лише подивуватись, як такому елітарному мистецькому явищу вдалось втриматись «на плаву» попри всі соціально-економічні бурі, що проносились над ним впродовж майже двох десятиріч.
Гадаю, секрет такого успішного тривання фестивалю – щорічний пошук якогось нового підходу, родзинки, що привабить вибагливих львівських і приїжджих меломанів оригінальністю, новим, свіжим поглядом на мистецький процес.
Не зрадили своїй традиції організатори фестивалю (Львівська філармонія, Спілка композиторів і Національна музична Академія імені Миколи Лисенка) і цього року.
Попри парад видатних виконавців, знаних в цілому світі, прискіпливо вибрані програми, інноваційні задуми, цьогорічний фестиваль об’єднала якась особлива сердечність і прагнення продемонструвати серйозні і сильні почуття, які не в змозі знівелювати жодна глобалізація і заслонять жодні економічні проблеми.
 Оці ж лірико-філософські образно-емоційні пріоритети виявив «Вечір прем’єр» в рамках Міжнародного фестивалю «Контрасти», що став відкриттям фестивалю 30 вересня у концертному залі філармонії ім. С. Людкевича.
Перший могутній прем’єрний акорд дав монументальний твір – Концерт для віолончелі з оркестром «Mersiye» однієї з найбільш голосних зараз у світі композиторок, азербайджанки Франгіз Алізаде.
Цим розгорнутим полотном у виконанні симфонічного оркестру «INSO-Львів» драматично, сильно і пристрасно продиригував відомий диригент Фахраддін Керімов, краянин авторки, а соліст – киянин Олександр Пірієв, безумовно, заслуговує найвищої оцінки не лише завдяки професійній майстерності, але й глибокому розумінню і відтворенню складної філософської авторської концепції.
Твір Франгіз Алі-Заде в такій вельми вдалій інтерпретації сприйнявся, сподіваюсь, адекватно, але поруч з тим «різновекторно»: по-перше, в ньому не відчувалось переваги «типово жіночого» начала, замкнутого у внутрішньому світі переживань і субтельних настроїв, що звично асоціюється з жіночою творчістю, а навпаки, він залишив враження жорсткої експресіоністичної, а навіть апокаліптичної картини сучасного світу, переданої з граничною відвертістю; по-друге, експериментальні прийоми композиторської техніки не відчувались як «епігонство авангарду» (вираз М. Томашевського), що нерідко так дратує в деяких опусах сьогодення, а попри повне усвідомлення модерності творчої свідомості виглядають абсолютно органічно, стисло відповідні до сутності авторського задуму, навіяного трагедією 11 вересня 2001 року у США.
В зовсім іншій площині образного мислення вирішений одночастинний концерт «Пам’яті Олега Киви» Ігоря Щербакова для флейти і оркестру, солісткою в якій виступила прекрасний тонкий музикант Богдана Стельмашенко. За жанровою спрямованістю видається доцільнішим окреслити його як «Елегію» - настільки особисто і чуттєво він сприймається.
Кілька алюзій з творчості дочасно померлого Олега Киви, зокрема з найвідомішого його твору – Третьої камерної кантати на слова Павла Тичини – проходять контрапунктом до вібруючої медитативної матерії, до ліричної рефлексії, що складає істоту індивідуального стилю І. Щербакова.
Наступна прем’єра – Диптих «З Жюлі д’Аспермон» для меццо-сопрано і оркестру Віктора Камінського на вірші Лідії Мельник з солісткою Марфою Шумковою, під батутою Мирослава Скорика – стала, властиво, майже моментальним віддзеркаленням київської прапрем’єри.
Сам поетичний текст містить деякі елементи художньої містифікації: адже Жюлі д’Аспермон – ймовірна, однак неіснуюча французька поетеса початку ХХ ст., за припущенням – сестра Ґійома Аполінера (Д’Аспермон, Франсуа – ймовірний, майже підтверджений історично батько поета), відтак і поезія вирішена у вишукано символістичному дусі.
 Відповідно, і музика двох «співаних поезій» - «Ноктюрну» і «Останнього листа» - чутливо «підігрує» символістичним обертонам поетичного змісту, рельєфніше інтонує численні алітерації і колристику фонетичного ряду, хоча за музичною мовою все ж не залишається сумніву, що це твір постмодерної доби.
В контексті актуального стилю Віктора Камінського Диптих став справжім сюрпризом, настільки незвичним він сприймається у його останніх творчих пошуках.
Надзвичайно цікаво показала себе в цьому творі Марфа Шумкова (випускниця Московської консерваторії, учениця Владислава П’явка), її сильне, гарно забарвлене меццо-сопрано – справжній оперний голос! – додав загальному образу дещо більшої чуттєвості.
Восьмого скрипкового концерту Мирослава Скорика, ще й з самим Маестро за диригентським пультом, публіка чекала з великим нетерпінням. Адже і те, що цей жанр в останні роки став улюбленим для композитора, кожного разу вражаючи новими вершинами досконалості, і те, що для кожного з них автор знаходив найбільш відповідних виконавців (Юрій Харенко (№ 3), Юрій Мазуркевич (№ 4), Олег Каськів (№ 5), Андрій Бєлов (№ 6), Назарій Пилатюк (№ 7), що мали змогу в призначених для них творах максимально розкрити своє творче ego, і те, що цей концерт мав ще «Присвяту Шопену» і пов’язаний з ювілеєм геніального польського митця, формувало дуже виразну слухацьку установку.
 Сам концерт, звісно, справив те враження, яке від нього очікували: драматичний, позначений більше трагічними відтінками (вже ряд цитат з музики Шопена творить недвозначний змістовний ряд: прелюдія сі мінор – прелюдія до мінор – Траурний марш з Сонати № 2 – фінал цієї ж сонати); авторське ж висловлювання сповнене величезним спів-чуттям і спів-розумінням внутрішнього світу польського романтика.
Мирослав Скорик недаремно підкреслює, що Шопен належить до його улюблених композиторів – це особисте ставлення було дуже помітним у концерті in memoria.
В ряду скрипкових концертів Восьмий займає цілком особливе місце, де вже не «я і моє бачення світу», спрямоване на конкретного виконавця, творить головну авторську концепцію, а «мій погляд на Шопена і сучасний світ» стає серцевиною задуму.
 А от солістка – молода польська скрипалька Катажина Феєер – на превеликий жаль, дещо розчарувала слухачів.
На думку практично всіх, з ким довелось спілкуватись, її грі забракло належної експресії, свободи і сили виразу, так необхідних для цього твору.
Дещо відсторонена рафінована манера інтерпретації пасувала би більше до конструктивно-авангардового опусу, аніж до кордоцентричної енергетики стилю Скорика.
Та загалом враження від «Вечора прем’єр» слушно було б окреслити, як «катарсис»: цим грецьким словом, як відомо, позначався стан духовного просвітлення, відкриття незвіданих обріїв на межі свідомості й інтуїції, яке під силу лише справжньому високому мистецтву.
Кожен з творів, що увійшли у «Вечір прем’єр» з повним правом можуть претендувати на цей найвищий титул в мистецтві.
Спеціально для Music-review Ukraine
Доктор мистецтвознавства
Любов Кияновська
Автор: Любов Кияновська
Фото: Сергій Пірієв
Колективи: Молодіжний симфонічний оркестр "INSO-Львів"
Виконавці: Богдана Стельмашенко, Олександр Пірієв, Марфа Шумкова
Диригенти: Мирослав Скорик, Фахраддін Керімов
Композитори:Віктор Камінський, Мирослав Скорик, Ігор Щербаков
Музикознавці: Любов Кияновська
Концертна організація: Львівська обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль сучасної музики "Контрасти"
|