|
|
Вінницька осінь дихає джазом
14-ий джазовий фестиваль «Міжнародні дні джазової музики»
26 вересня 2009, субота
Поширити у Facebook
Барабанять каштани по міській бруківці, настроюється вітер, перебираючи вже жовтувате листячко на деревах, Буг тихенько хвилюється в передчутті свята, фонтан на площі перед приміщенням телерадіокомпанії вправляється в оваціях артистам, а барви осінніх заходів сонця готують нас до яскравих вражень.
Джазом наповнювалась Вінниця у вихідні 26 та 27 вересня під час 14-го джазового фестивалю «Міжнародні дні джазової музики». Аби підтвердити ігнорування негод погодних та фінансових, фестиваль нарекли ще й веселим. Місця для суму й справді не знайшлося: напрочуд різним був підхід виконавців до джазової музики – і публіку захлеснув увесь спектр позитивних емоцій – від мрійливої умиротвореної меланхолії до настрою невтримного карнавального виру.
Дивовижну властивість джазу одночасно розслаблювати та нести драйв можна було відчути на собі. Ритми змінювались, інструменти перегукувались, голова йшла обертом, а долоні самі відбивали ритм. Талановиті джазмени з 8 країн світу принесли до Вінниці свято!
А починався джазовий вечір з того, що кожен власник квитка, котрий заходив з осінніх вулиць у фойє Вінницької обласної телерадіокомпанії, під звуки інструментів, що настроюються, міг насолодитися виставкою творів живопису на теми з історії джазу від галереї «Інтершик». Глядачі проходили в залу, в якій велась пряма трансляція по вінницькому каналу телебачення ВДТ-6. На сцені, що сяяла різнокольоровими вогниками, музикантів чекали рояль та духові інструменти.
Дійство розпочалося з помахом диригентської палички. Камерний оркестр Вінницької обласної філармонії «Арката» виконав рапсодію на тему «Бітлз» маестро Мирослава Скорика. Живу легенду та Героя України чекали у Вінниці знову, адже обіцяли програму, яка написана була саме для цього фестивалю і носила назву «Класика та джаз». Як сказав на прес-конференції сам видатний композитор, для нього джаз – це спогади про молодість, про його студентські роки, якими він хоче поділитися зі слухачами.
Програму грали в чотири руки сам маестро та піаністка Оксана Рапіта. Вийшов камерний, салонний джаз. Стан особливого зосередженого спостереження за швидкими рухами двох пар рук, що переміщуються по клавіатурі роялю, можна порівняти з медитацією. І хоча трохи незвично звучали авторські джазові транскрипції відомих класичних творів Бетховена та Шопена, публіка впізнавала відомі мелодії і аплодувала в захопленні. А коли під акомпанемент «Аркати» Мирослав Михайлович виконував візерунки власних джазових мотивів, можна було уявити, як молодий хлопець Мирось насвистує мелодію, прогулюючись вулицями Львову.
Сучасна українська співуча молодь змінила на сцені композитора-легенду. Київський секстет JazzEx – це голосисті та стильні хлопці й дівчата, вони вправляються своїми голосами, наче досконалими музичними інструментами. В їх виконанні звучали знайомі публіці твори: від уривків з популярних опер до переробок «найновітнішої класики» – творів гурту «ВВ». Легкі вокалізи підкорили вінницьку публіку, яка ще довго не відпускала запальних співців, аплодуючи в такт музиці.
Після невеличкої перерви настав час зовсім іншого за характером виступу. На сцені з’явились серйозні учасники польського тріо Влодека Павліка. Влодек – відомий у Польщі та за її межами композитор-віртуоз, людина з класичною освітою – привіз на Вінницький фестиваль програму «Ангеллі», з якою він уже не вперше в Україні. На створення її його надихнув однойменний твір поета-романтика Юліуша Словацького. Полилася у зал музика, мов живильний струмок, і заколихала всіх на своїх хвилях. Талановиті музиканти могли імпровізувати нескінченно, то згущуючи звукову палітру, то розслаблюючи слухачів ліричними моментами. Злагоджене тріо професіоналів показало імпровізаційну динаміку, свободу варіацій, чудове відчуття один одного. Занурюючи присутніх в океан звуків, піаніст Павлік в одну кульмінаційну мить умудрився скинути з себе піджак, не відриваючи пальців від роялю. На завершення виступу глядачі встали і нагородили польських музикантів бурхливими оваціями за подаровану ними світлу лірику.
А в наступному виступі на сцені знову все змінилось: гарячим повітрям південної сієсти та настроєм строкатого бразильського карнавалу віяло від Ренато Боретті та його квартету. Ці уродженці півдня Бразилії одразу переконали публіку, що за вікнами не українська осінь, а яскраве вечірнє святкування закінчення ще одного чудового дня, проведеного під щедрим південним сонцем. Міхи акордеону розтягувались, гітара награвала мотив, всидіти під який так складно, і здавалося, що навколо тебе різнокольорова метушня вулиць, де селяни-гаучо танцюють танго. Як Пеле управляється з м’ячем, з такою ж незрівнянною свободою обходилися зі своїми інструментами музиканти квартету. Здавалося, вони народилися з ними і ними висловлюються: гітара та акордеон грайливо перекидалися фразами, під них підстроювалось фортепіано, а флейта розповідала про жар бразильських ночей. Бразильці сміялися, смішили та пританцьовували.
І знову час зміни декорацій. Спеціально запрошений гість з Німеччини завершував перший день фестивалю – вперше в Україні виступив ансамбль Міхаеля Портера. Під час кількаденного перебування в Вінниці він навчав за своєю викладацькою методою учнів музичних шкіл створювати ритм, а на концерті продемонстрував, чому навчив своїх дочок. Дві доньки-красуні перкусіоніста вийшли на перший план у програмі «Красуні та біти». У репертуарі – джаз, фанк та блюз африканського, латиноамериканського та карибського стилів. Швидкі та легкі рухи молоточків у дівочих руках створюють мелодійне перестукування та створюють казкові враження. Дівчатам акомпанував весь оркестр.
Моторно рухалися по дерев’яним пластинкам віброфона та маримби молоточки. Заплющивши очі, могло здатися, що прокидаєшся казкового ранку під музику крапель чарівної роси. А ще були сюрпризи. Гітарист Цезар Гамеро, перуанець, заграв соло на кахоні – ударному народному музичному інструменті з його батьківщини, схожому на звичайну дерев’яну коробку. Та справжньою несподіванкою стало виконання оркестром Портера пісні «Їхав козак за Дунай» – цим вони остаточно підкорили серця української публіки.
Яке ж різноманіття джазу почули за день вінничани! Але скарбничку вражень мали поповнити події другого дня фестивалю. Його мав честь відкривати ще один особливий гість – Луїз Сімас, піаніст, співак, композитор, також син Бразилії. Емігрувавши в США, він став визнаним у світі джазовим виконавцем. У Вінниці пан Луїз деякий час репетирував з муніципальним оркестром «ВінБенд», аби презентувати особливу програму вічнозелених стандартів та власних вокальних примовок. Ними він хотів показати, що бразильці народжуються з умінням співати та відчувати ритм. Довгі пальці майстра грали плавні пасажі боса-нови, в той час як барабани задавали жорсткий ритм, який швидко підхопила оплесками публіка. Луїз Сімас блискуче виконав у характерній йому манері «I’ve got rhythm» та «Girl from Ipanema» та, реагуючи на палку підтримку слухачів, зізнався, що і не очікував, що в Україні може бути так спекотно.
Більшість музикантів та критиків відзначають, що завдяки проведенню фестивалю уже вчотирнадцяте вінницьку публіку можна вважати підготовленою та досвідченою. І те, як сприймали французьке тріо Луї Склавіса, ще раз підтвердило цю тезу. Луї – відомий композитор та музикант, кларнетист та саксофоніст – репрезентував разом зі своїм тріо високу майстерність виконання класичного європейського авангардного джазу. Кожен з учасників тріо має ґрунтовну академічну освіту, тому їх спонтанні імпровізи базуються не тільки на палкому бажанні фантазувати, а й на глибокому знанні музичного матеріалу. На очах слухачів народжувався сучасний нео-джаз – інтелектуальна витончена музика. Насичені баси, виск саксофону, жорсткий ритм, і все це подано з легкістю та свободою, просякнуте духом експериментаторства. Електро-бас, кларнет, ударні по черзі підхоплювали один у одного аритмічну мелодію, розвивали її, безкінечно імпровізуючи. Справжня насолода для джазового гурмана!
Але і це ще не всі несподіванки Міжнародних днів джазової музики у Вінниці. Була ще одна особлива гостя, спеціально запрошена Головою Вінницької облдержадміністрації О. Домбровським закривати фестиваль. Діва блюзу з блискітками кабаре – Вікторія П’єр-Марі.
Як відомо, джаз – це не стиль, а настрій. Саме він разом з оптимізмом та виром емоцій та вихором яскравого шоу принесла співачка слухачам. Гостя у своїй чуттєвій манері виконала кілька стандартів та запальні обробки популярних хітів Дунаєвського та Пахмутової. І навіть те, що в цьому виступі було забагато блиску та мішури, циркацтва та естради, ще раз демонструє, наскільки кардинально різних виконавців було запрошено на фестиваль до Вінниці. Дивовижно, скільки вміщує в собі поняття джазу!
Чудова традиція восени наповнювати Вінницю джазовими ритмами житиме! Уже через рік сюди завітають нові музиканти, щоб грати джаз на п’ятнадцятому щорічному фестивалі. А поки... Шелестіння різнокольорового сухого листя під ногами у скверах Вінниці звучить мов імпровізація. Коли накрапає дощик, у даху кожного будинку своя мелодія. Ці мелодії вливаються в загальний дощовий вінницький оркестр, який грає типові осінні стандарти.
Автор: Лариса Тимченко
Фото: Максим Кушка
Колективи: Камерний оркестр "Арката"
Виконавці: Мирослав Скорик, Оксана Рапіта
Композитори:Мирослав Скорик
Концертна організація: Вінницька обласна філармонія
Концертний зал: Концертний зал Вінницької обласної філармонії
Конкурс (фестиваль): Джазовий фестиваль «Міжнародні дні джазової музики»
|