|
|
Від класики до симфоджазу
Таку назву отирмав концерт, що відбувся 22 січня у Івано-Франківській філармонії
16 лютого 2015, понеділок
Поширити у Facebook
 Цікава і змістовна програма концерту включала дві частини, перша з яких була присвячена творчості Петра Чайковського.
У відповіді на риторичне запитання «Чому хвилює нас музика Чайковського?», ведучий концерту Микола Ящук наголосив, що «в ній живе душа, і що найголовніше – українська. Адже Петро Ілліч вихідець зі славного українського роду Чайків. Тому і джерела його творчості українські».
Історія музики композитора народжувалася у Кам’янці, де мешканці цього міста вважають, що «Лебедине озеро» це казка їх озера. «Озеро лебедів» – така перша назва одноактного балету, поставленого для дітей Давидових у 1871 р., де Чайковський представляє себе як композитор і режисер, а в ролі акторів його улюблені племінники. На той час у цій редакції вже була присутня сумна «Лебедина мелодія» та музика до танцю «Маленьких лебедів».
Далі ця тема його не залишає і лягає в основу першого балетного спектаклю під назвою «Лебедине озеро». Саме з найкращих сцен цього балету розпочався концерт, серед них: Вальс, Угорський танець, Неаполітанська пісня, Танець маленьких лебедів, Іспанський танець, Мазурка. Варто відзначити, що диригент та його оркестр зуміли передати особливості балетного стилю, а це проявлялося в пластичності рухів і жестів, драматургії музичних образів, хореографічній легкості виконання найтонших звукових нюансів інструментальної музики.
Концерт продовжила музика із балету «Лускунчик», знайомство з якою відбулося більше 150 років тому (6 грудня 1892 р.) в Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. Тоді й відбулася прем’єра балету, написаного за мотивами казки Ернеста Гофмана «Лускунчик і мишачий король» (сама книга побачила світ у 1816 р.). З роками змінюються постановки, інтерпретації, з’являються нові погляди на класику, але час безсилий над музикою істинно великого Майстра, про велич якої переконливо доводив симфонічний оркестр під керуванням художнього керівника та головного диригента, заслуженого артиста України Віктора Олійника.
Присутні в залі філармонії слухачі мали нагоду насолодитися і вже вкотре відкрити для себе відомі й впізнавані мелодії із балету «Лускунчик», а це: Марш, Дивертисмент, Танець пастушків, Вальс квітів, Адажіо. Блискуча віртуозність оркестрових партій поєднувалася зі справжньою симфонічністю, темпераментністю музики, яскравістю і наповненістю колориту. Прагнення П.Чайковського бачити у створених сюжетах справжніх живих людей, які емоційно відчувають світ так само, як і він – чуттєво, з теплотою і проникливістю було передано диригентом і музикантами в середовище присутніх в залі людей.
Заключним акордом виступу симфонічного оркестру та справжньою несподіванкою стильового поєднання класики і симфоджазу стало друге відділення концерту. Кожен твір у їх виконанні звучав цілком художньо виправдано і цілісно. Музиканти оркестру тонко відчували на собі «чарівний» жест диригента, в якому відображалися продумані і вивершені фрази, слушно розставлені акценти, збалансована емоційна палітра нетрадиційних творів сучасних композиторів.
Концерт продовжила Сюїта із мюзіклу Леонарда Бернстайна «Вестсайдська історія» (Нью-Йорк, 1957). Усе своє свідоме життя Бернстайн – син емігрантів з передмістя Рівного – безмежно і фанатично прихильний музичному мистецтву і самовіддано служив йому як композитор, виконавець і просвітитель. Він один з видатних диригентів-інтерпретаторів класичної та сучасної музики. Працюючи в рамках мюзіклу, Л.Бернстайн вводить в цей жанр оперні форми і домагається в них наскрізного симфонічного розвитку. У його музиці майстерно перетворені ладогармонічні, ритмічні особливості джазу, негритянських, мексіканських та інших народних пісень. Крім цього, автор включив до свого цікавого і видовищного спектаклю елементи рок-музики, що було притаманно на той час для жанрів музичної комедії і мюзиклу.
Наступною звучала музика Дж.Гершвіна, батьки якого – емігранти з України. Можна з впевненістю ствердити, Пол Уайтмен і Дж.Гершвін увійшли в музичну історію як композитори-експерементатори. Вони зуміли надати нової окраси класичній симфонічній музиці, а саме – започаткувати новий напрям – симфоджаз, що органічно поєднує характерні риси європейського симфонізму із джазовими виконавськими елементами.
Один з найбільш відомих творів Дж.Гершвіна «Summertime» був написаний після захоплення композитора українською колисковою «Ой ходить сон коло вікон». І можливо, не лише одна українська пісня надихала великого Маестро на створення всесвітньо відомих шедеврів сучасного музичного мистецтва, адже музика композитора доступна для кожної людини, вона увійшла у повсякденне життя і піднялася до рівня класики.
«Поргі і Бесс» – твір типово американський за сюжетом, образами, з оригінальною драматургією і свіжою музичною мовою. Музичні картинки цієї опери звучали чи не вперше у виконанні симфонічного оркестру. Вплив жанру мюзиклу відчувався в загальному плануванні інструментальної партитури, де діалогічні сцени чергувалися з пісенними номерами, а також у побудові окремих епізодів, які уявно підтримували незмінний видовищний інтерес. Оркестр відтворив особистість Гершвіна-симфоніста, майстерність якого проявляється в широті художнього мазка, в умілому об’єднанні контрастних епізодів. Цілком оригінально відтвореними були й джазові ритми, інтонації негритянських пісень, специфічна джазова гармонія.
Неординарною подією для шанувальників симфонічної музики стала презентація твору львівського композитора Віктора Камінського. Свою творчу кар’єру починав у Рівному, а в 1978 р. перейшов на роботу у Львівську Державну Консерваторію (нині Львівська національна музична академія ім. М.Лисенка), де тепер працює на посаді проректора з наукової роботи, професора кафедри композиції. Заступник голови правління Львівської організації Національної спілки композиторів України.
У 80-х роках захоплюється естрадою. Такі пісні, як "Скажи мені", "Танго нежданої любові", "Калино, калино", "Очі коханої", "Історія" та декілька десятків інших у виконанні зірок української естради Оксани Білозір, Івана Поповича, Віктора Морозова, ансамблів "Ватра", "Кобза", "Жайвір" та інших здобули в середині вісімдесятих років велику популярність. На початку 90-х рр. В.Камінський звертається до театральної музики. Вистава Львівського національного академічного драматичного театру ім. М.Заньковецької "Маруся Чурай" за романом Ліни Костенко в постановці Федора Стригуна на ціле десятиліття стала візитною карткою театру, підхопивши естафету від "Марії Заньковецької". Музика В.Камінського в цій виставі – це не просто супровід, це важлива й органічна складова драматичної цільності, ще один "головний герой" п’єси. За "Марусею Чурай" була музика до вистав "Павло Полуботок", "Народний Малахій", "Згадайте, братія моя", трилогії "Мазепа"...
Та поруч із прикладною музикою наприкінці 80-х композитор шукає свій шлях в серйозних жанрах. На вірші Т.Шевченка пише хори "Ой, чого ти почорніло", "Не так тії вороги", кантату "Іван Підкова" для мішаного хору та думу-кантату «Чигрине, Чугрине» для кобзаря з оркестром. Шевченкові образи – наче відправна точка того особливого виміру духовності, через який пізніше в кантаті-симфонії "Україна. Хресна дорога". Віктор Камінський зуміє розкрити глибину поезії одного із найвишуканіших поетів української літератури – Ігоря Калинця, єство проповідей митрополита Андрея Шептицького (поетична обробка Ірини Калинець) в ораторії "Іду. Накликую. Взиваю" та врешті підійти до найскладнішого в композиторській творчості, що вимагає самопосвяти й найбільшої внутрішньої концентрації, – до літургійної музики. У цьому руслі написаний Акафіст до Пресвятої Богородиці, Псалом Давида, Пісня Мойсея і Літургія.
Паралельно із вдумливим озвученням Слова Віктор Камінський багато працює в інструментальній сфері, яка дозволяє більше експериментувати, шукати, виявляти себе. Ці тенденції цікаво розкрились у Фортепіанному концерті, Концерті для чотирьох солістів, органу, клавесину та камерного оркестру, Концерті для скрипки з оркестром № 2 “Різдвяному”, «Berliner concerto grosso» для саксофону, акордеону та камерного оркестру.
Скрипкове соло виконала концертмейстер оркестру Тетяна Кожелюк. Їй вдалося відчути і передати індивідуальний стиль композитора, якому притаманна точність і лаконічність форми, широке використання елементів неостилів (неокласицизму, необароко тощо). Скрипалька майстерно відобразила органічний сплав національної, орієнтованої на фольклорні витоки інтонації.
Модерна гармонія твору поліфонічними мереживами перепліталася з тембральними ефектами інструменту, що підсилювало інтенсивність драматургічного розвитку Т.Кожелюк народилася в Тернополі. Навчання гри на скрипці розпочалося з семи років і продовжилося у Тернопільському музичному училищі ім. Соломії Крушельницькоі та в Інституті мистецтв Прикарпатського Національного університету ім. Василя Стефаника (м.Івано-Франківськ). З 2005 року Тетяна працює у симфонічному оркестрі Тернопільської обласної філармонії, з 2008 року - у симфонічному оркестрі Івано-Франківської обласної філармонії і з 2014 року стає концертмейстером цього ж оркестру. Концертне життя скрипальки розпочалося ще зі шкільних років. Вона виступала в багатьох містах України та Європи, а нещодавно, як концертмейстер оркестру, гастролювала містами Франції. Т. Кожелюк успішно поєднує лідерські якості концертмейстера та соліста симфонічного оркестру.
.
Програма концерту «Від класики до симфоджазу» завершилася Сюїтою із мюзіклу «Кішки» Ендрю Ллойда Веббера – британського композитора, автора 16-ти мюзіклів, двох тем до кінофільмів та реквієму, лауреата численних нагород, в тому числі «Оскара» і «Греммі». Мюзікл «Кішки» Веббер створив у 1981 р. на лібрето Т.Еліота. Твір визнаний найбільш новаторським, отримав премію «Тоні» і був показаний у найкращих театрах світу. Джазові синкопи, акценти на слабих долях такту – все це надавало свіжість і оригінальність жанру симфоджазу. Динамічна і плинна музика, що не підпорядковується строгим правилам, прекрасно відповідала імпровізаційності мислення композитора, з тонким відчуттям передане диригентом та музикантами оркестру.
Нинішній оркестр очолює диригент Віктор Олійник – вихованець НМА України ім. П.І.Чайковського, який розпочав свою творчу діяльність у 2002 р. на посаді диригента симфонічного оркестру ім. С. Прокоф’єва Донецької філармонії. Потому , у 2010 р. В.Олійник став диригентом Донецького оперного театру ім. Анатолія Солов’яненка.
Спеціально для "Music-review Ukraine"
Мирон Черепанин,
доктор мистецтвознавства, професор,
заслужений артист України
Автор: Черепанин Мирон
Колективи: Симфонічний оркестр Івано-Франківської обласної філармонії
Диригенти: Віктор Олійник
Концертний зал: Концертний зал Івано-Франківської обласної філармонії
|