|
|
Незрячі... трагічна правда чи брехня, яка допомагає жити?
“Палаючи у пітьмі” - прем’єра
10 липня 2024, середа
Поширити у Facebook
Попри повітряні тривоги й масштабні ракетні “прильоти” на Новій сцені Національного театру ім. Лесі Українки відбувся допрем’єрний показ вистави “Палаючи у пітьмі”.
Нагадаю, 8 липня рашисти завдали масованого ракетного обстрілу по містах України. Внаслідок тих “прильотів” загинули люди у Києві, Дніпрі, Кривому Розі та Донецькій області.
Під удар російських загарбників потрапила й найбільша в Україні дитяча лікарня "Охматдит"... ДСНС повідомили, що загалом в Україні: 38 загиблих і 190 поранених осіб.
Зокрема, у Києві та області - 33 загиблих та 121 особа постраждала. 9 липня в Україні об’явлено Днем жалоби... Через траур свою прем’єру “лесинківці” перенесли на 11 липня.
Постановку “Палаючи у пітьмі” здійснив відомий режисер Олексій Лісовець, а головні ролі виконує талановита молодь.
В основу вистави покладена драма знаного іспанського драматурга Антоніо Буеро Вальєхо «У палаючій пітьмі» (український переклад Сергія Борщевського). Цією п'єсою письменник дебютував, як драматург у 1946 році...
Театрали зі стажем можуть пригадати, що у 2008 році вперше до цього твору звернувся Станіслав Мойсеєв. Прем’єра відбулася на Камерній сцені Київського Молодого театру у постановці Станіслава Анатолійовича. Тоді це була дипломна вистава його вчорашніх студентів Акторського курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого .
Пройшов час, і до драми “У палаючій пітьмі” Антоніо Буеро Вальєхо звернувся Олексій Лісовець, як керівник Акторського курсу (4 “В”) Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Рік тому була презентована дипломна робота його студентів.
Нині відбулося нове “прочитання” твору знаного іспанського драматурга. Після генеральної репетиції, на якій вдалося побувати, можна з впевненістю сказати, що вистава “ Палаючи у пітьмі” не залишить нікого з глядачів байдужими, і скоро прикрасить афішу провідного театру нашої столиці - Нову сцену Національного театру ім. Лесі Українки.
У цій постановці Олексія Лісовця молоде покоління митців показують свою майстерність і високий професіоналізм, бо вистава, потребує філігранного розкриття психологічних вчинків героїв, що живуть в інтернаті для людей із вадами зору... Вони пристосовуються бути активними: вміти радіти життю, вчитися, займатися спортом, шукаючи позитив навіть у...пітьмі. Та одного дня все кардинально змінюється - відбувається приїзд новенького, який рунує спокійне життя компанії підлітків. Виявляється, що у цьому “тихому” будинку вирують пристрасті. А хлопці й дівчата, хоча й сліпі, можуть кохати й ненавидіти по-справжньому, страждати й зраджувати, знущатись і навіть вбити...
Як народжувалася вистава “Палаючи у пітьмі” розповів Олексій Лісовець, режисер-постановник та автор музичного рішення постановки.
- Вибір п’єси - тонкий і цікавий процес. Чому вирішили ставити саме “Палаючи у пітьмі”? Ви вже вдруге звертаєтесь до цього твору Антоніо Буеро Вальєхо. Складність п’єси у тому, що головні ролі виконують молоді актори, а не майстри сцени. Розкажіть про акторську команду? Рік тому грали ваші студенти у дипломній виставі, а нині вже на сцені актори Студії Театру ім. Лесі Українки, які роблять перші кроки на професійній сцені. Як відбувався репетиційний період?
- Дійсно, це вже друга моя редакція твору Антоніо Буеро Вальєхо. У 2023 році була представлена дипломна вистава Акторського курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Зараз четверо моїх колишніх студентів прийшли працювати у трупу до Національного театру ім. Лесі Українки: Михайло Гнатів, Вікторія Люлька, Софія Гущик і Дарина Степанкова. Артем Ігнатов, виконавець ролі Карлоса, працює як запрошений артист.
Знаєте, коли дипломну виставу “Палаючи у пітьмі” побачив Кирило Кашліков, генеральний директор-художній керівник Національного театру ім. Лесі Українки, то він сказав, що хотів би мати цю постановку в репертуарі. Спочатку я обрав цю п’єсу через педагогічну складову, бо під час підготовки до вистави студенти робили багато етюдів. Цей твір корисний для навчання молодих акторів.
Наприклад, як передати сліпоту людини? Тобто зосередження на об’єкті в середині себе з намаганням не «бачити» і не реагувати на зовнішні речі, перейти тільки до тактильних відчуттів, або реагувати тільки по слуху? З мого боку це був педагогічний крок, запропонувавши студентам цю п’єсу, але не тільки через це, бо привабила головна думка твору, закладена автором про те, що людство весь час має обирати: або страшну й трагічну правду про життя, або брехню, яка допомагає жити. З цим ми постійно стикаємося, наприклад, коли не кажемо смертельно хворій людини про її діагноз. Ця брехня заради того, аби людина прожила більш-менш спокійно та комфортно свої останні місяці чи дні.
Що краще: сказати правду, чи збрехати? Це важкий вибір, і на сьогодні це продовжує бути актуальними...
Нині у цю постановку, крім моїх ексстудентів, долучені актори Театру ім. Лесі Українки. До речі, роль Хуани раніше грала Дарина Степанкова, а зараз з нею, по черзі, цю роль гратиме й Вікторія Люлька. Акторський дует: Михайло Гнатів (Ігнасіо) і Артем Ігнатов (Карлос) лишився. Софія Гущик нині виходить на сцену в ролі Еліси. А всі інші ролі грають актори-лесинківці. Сценографія вистави аскетична і не складна, але є багато костюмів (їх створила Валентина Плавун).
Репетиції ми розпочали у квітні, але працювали з великими паузами, бо в театрі випускалися інші вистави. Я не можу сказати, що мені не вистачило часу. Це була цікава творча робота з всією акторською командою. Я бачу, як змінилися мої колишні студенти, коли вони грали у дипломній виставі, і на скільки зараз впевнено себе почувають на сцені. Деякі акценти ми зробили яскравішими, розкриваючи конфлікти між героями.
-Війна диктує свої правила. Одне діло, коли актори зі стажем, після тривоги вміють відразу почати працювати, а як молодь вписується у репетиції, які інколи по кілька разів на день переривають і як добитися емоцій, які в актора з’являються поступово під час дійства...
- Я не скажу, що граючи на сцені, молодь якось відрізняється від колег старшого віку. Всі артисти сильні духом, не лякливі під час тривог.Всі працюють достойно та натхненно у тих умовах, яких ми нині живемо.
- Роль Ігнасіо грає ваш учень Михайло Гнатів. Це вже друга велика сценічна робота талановитого молодого артиста (у драмі “AGNORIS” за твором Е.-Е. Шмітта він представ в образі Саша). Він також грає у виставах інших режисерів:“Хвиля”, “Переклади”, “Ромео і Джульєтта”, “Острів скарбів” і “Ой!.. Андерсен! Казки”. Можна сказати, що почався зірковий шлях Михайла Гнатіва?
- Ой, зірковий шлях - це така штука... сьогодні ти потрібен, є пропозиції, а завтра може наступити пауза. До “зірковості” я ставлюся з іронією, як акторської, так й режисерської. Є поняття майстерність, професіоналізм, зростання особистості - це об’єктивні речі. А коли говорять, що той чи інший митець - “зірка”, то це просто піарщина. Ну яка “зірка”? Що на лобі щось світиться? Важливо, коли людина обдарована, весь час над собою працює, рухається уперед, не задоволена тим, що є, а хоче досягти чогось нового, більшого - це і є хороший фахівець. Це стосується не лише митців, а людей різних професій, які є гарними професіоналами у своїй області.
- Ваші вистави завжди відрізняються потужними психологічними нюансами й цікавими музичними акцентами. Записи яких творів ви використовували у цій постановці?
- У роботі над виставою “Палаючи у пітьмі” я використовував тільки фортепіанну музику. Головна музична тема постановки з Концерту для фортепіано з оркестром №5 фа мінор І.С. Баха. Всі музичні акценти - лунає фортепіано! Залежно від того, на що хотів більше звернути увагу глядача, я поєднував твори Баха і ..., наприклад, “Собачий вальс”. Ідея музичного рішення вистави – мінімалізм. Мінімалізм продовжується і в декораціях. Бо нам, зрячим, відчути світ сліпих людей дуже складно. Ми можемо тільки вигадати собі як це має бути? У незрячих людей зовсім інше сприйняття світу. Тому якихось барв у зовнішньому і музичному звучанні вистави немає, немає ніяких оркестровостей і розмальовок. Кольорова тональність постановки стримана. Теж саме й у музиці - тільки фортепіано... Саундтрек вистави підпорядкований головному - аскетизм існування героїв драми “Палаючи у пітьмі”.
- Дійсно, сценографія Олексія Вакарчука у виставі “Палаючи у пітьмі” аскетична - чорний задник сцени, шість стільців, дачний диван, стіл і це все. Такий мінімалізм дає змогу грати постановку на різних майданчиках. Чи є плани презентувати виставу на театральних фестивалях, або на гастролях?
- Коли я ставив цю виставу, то не думав про це. А спирався на суть твору і про що хочу розказати глядачам. Про фестивальну та гастрольну долю вистави має думати не режисер, це парафія керівництва та піарщиків нашого театру. Кожна вистава - це творчий “продукт” театру, і театр буде вирішувати презентувати її на своїй сцені, чи ще й на інших.
- Частина ваших ексстудентів акторського курсу вже працює у Національному театрі ім. Лесі Українки, частина підписала контракти на разові постановки. Ви знову, як педагог, готуєте нову зміну майбутніх митців. Раніше дуже багато абітурієнтів мріяли стати акторами, а як зараз?
- Як і раніше у молоді є інтерес до акторської професії, та й конкурси у нас немаленькі. Один мій випуск вже працює за фахом, хоча, не всі, хто отримав диплом актора. А зараз нові мої “діти” вже перейшли на другий курс Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого. Я дав своїм студентам творчі завдання на канікули. Моя “Майстерня” це Анатолій Ященко, Віталій Новикові я. Тепер ми почали робити іспити вже у формі вистав. Влітку презентували “17 прозових історій про життя і кохання”, де студенти грали уривки з прозових творів світової класики та українських авторів (Дікенс, Мопассан, Бредбері, Кокотюха та інші). Ми об’єднали 17 різних історій у постановку на дві дії. Восени, коли почнеться навчальний семестр, запрошую подивитися цю виставу, і познайомитись з талановитою молоддю...
ПОСТАНОВНИКИ ВИСТАВИ “ПАЛАЮЧИ У ПІТЬМІ”:
Режисер-постановник і музичне оформлення - Олексій Лісовець
Сценографія – Олексій Вакарчук
Костюми – Валентина Плавун
Звукорежисерка – Алла Муравська
Помічниці режисера – Катерина Лесик, Світлана Роєнко
Переклад з іспанської Сергія Борщевського
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Еліса - Софія Гущик
Андрес - Максим Авкентьєв, Валерій Гайфуллін
Педро - Олександр Крючков, Нікіта Снісаренко
Лоліта - Катерина Мелешко, Єлизавета Роєнко
Хуана - Вікторія Люлька, Дарина Степанкова
Карлос - Артем Ігнатов
Мігелін -Захар Кермощук
Есперанса - Дар'я Каташинська, Вікторія Люлька
Ігнасіо - Михайло Гнатів
Дон Пабло - Євген Лунченко
Батько - Олег Роєнко
Донья Пепіта - Таїсія Бойко
Прем’єра відбудеться 11 і 21 липня.
Автор: Тетяна Поліщук
Фото: Сомовf
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
|