|
|
Батько київського авангарду
Ігор БЛАЖКОВ відзначив своє 80-річчя концертом, який відбувся в Національній філармонії
30 жовтня 2016, неділя
Поширити у Facebook
Програма, яку виконав Національний симфонічний оркестр України під його орудою, відтворила авангардні й романтичні спектри колосального і розмаїтого репертуару видатного маестро. Вірний своєму принципу «відкривати для людей музику», Ігор Блажков уперше в Києві представив «Есхатофонію» Валентина Сильвестрова, написану композитором ще 50 років тому, та опус Андрія Волконського «Серенада комасі». Авангардну сторінку програми продовжили «Екзотичні птахи» Олів’є Мессіана.
На підтвердження свого статусу «універсального диригента» в концерті прозвучала також Симфонія ре мажор Йоганнеса Брамса. Ефектним доповненням до таких стильових полюсів стала темпераментна «Бразилейра» Даріуса Мійо в обробці для симфонічного оркестру Ігоря Блажкова. Гідним свого батька виявив себе Кирило Блажков, який майстерно виконував партію фортепіано.
Концерти легендарного музиканта в рідному йому місті Києві відбуваються, на жаль, дуже рідко. Вже майже 15 років родина Блажкових мешкає в німецькому місті Потсдамі. Сюди Ігор Іванович змушений був виїхати після того, як його позбавили можливості продовжувати роботу диригента Національного симфонічного оркестру України. Парадокс і абсурд! Адже саме І. Блажкову українська культура завдячує першим проривом у світовий простір музики ХХ століття, саме він повернув русло української радянської музики у напрям новітніх течій та наповнив українську культуру звучанням нової музики та невідомими шедеврами минулого.
Можна впевнено сказати, що точка відліку історичного феномена української культури ХХ ст. — доби шістдесятників — почалася з 1958 р., коли на сцену Київської філармонії вийшов 22-річний диригент, студент Київської консерваторії Ігор Блажков. (Через десять років по тому видатний диригент Геннадій Рождественський назве його прізвище поряд з Клаудіо Аббадо, Зубеном Мета, Сейджі Озавою серед кращих представників молодих на той час диригентів.) А 1959-го студент І.Блажков наважився написати і підпільно передати лист «запеклому адептові музичного формалізму» Ігореві Стравінському, де висловив захоплення його музикою і розповів про утиски у своїй країні свободи творчості. Невдовзі він отримав відповідь від свого кумира, з яким листувався до кончини композитора. Реакція не забарилася! За підготовлене виконання «Жар-птиці» Стравінського зухвалого студента Блажкова було виключено з консерваторії і позбавлено стипендії Чайковського. Щоправда, через півроку його було поновлено в студентських лавах, а його дипломною роботою як диригента таки залишився твір улюбленого композитора.
1960 року Ігор Блажков знайомиться з Валентином Сильвестровим, що стало початком народження «київського» музичного авангарду. Група молодих бунтівників на чолі з Блажковим відкрила доволі помітну щілину для новітніх творчих течій. Нова музика поширювалася в Україні через радіоприймач, який транслював «Варшавську осінь» через Радіо-Гонолулу (!), записи яких, знову ж таки підпільно, діставав молодий диригент, а також через видатних кореспондентів Блажкова — Ігоря Стравінського, Бенджаміна Бріттена, Карлгайнца Штокгаузена, Едгара Вареза. За це несанкціоноване листування Ігор Блажков став «невиїзним» майже на 30 років.
Але Блажков не лише транслював інформацію з музичного всесвіту, а й сам озвучував зразки новонародженого українського авангарду.1965 рік став відкриттям нової музики України за її межами: в Ленінграді, під орудою Ігоря Бланкова, з величезним успіхом прозвучали «Спектри» Валентина Сильвестрова. Там же він виконав «Симфонічні фрески» Леоніда Грабовського, які автор присвятив йому. В музичному світі дізналися також про Володимира Загорцева, Валентина Бібика, Віталія Годзяцького, Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Олега Киву, Івана Карабиця, Володимира Губу, інших представників композиторської молоді України. Партитури, аудіозаписи, видання своїх українських колег Ігор Блажков передавав, куди тільки міг, домагався включення української музики в програми престижних міжнародних фестивалів. Отже, завдяки Блажкову Україна долучалася до єдиної Всесвітньої родини Нової музики, про яку писала в листі до нього геніальна піаністка Марія Юдіна.
Київська філармонія пам’ятає натовпи молоді, які прагнули потрапити на концерти диригента Блажкова. Він робив усе, щоб зазвучали твори композиторів, імена яких тоді ще не знали в Україні, а серед них був навіть Бела Барток. «Реквієм» Стравінського він диригував по партитурі, яку подарував йому сам автор. Саме Ігореві Блажкову належить перше виконання в Україні ХІV симфонії Дмитра Шостаковича, і саме йому Шостакович довірив запис своїх Другої і Третьої симфоній. Саме Блажков давав життя творам Едісона Денисова, Андрія Волконського, Арво Пярта, Гії Канчелі, Альфреда Шнітке й багатьох інших молодих композиторів, неупосліджених системою соцреалізму. Не випадково Ігоря Івановича назвали «апостолом нової музики», а його концерти — «університетами сучасної музики».
Наприкінці 1960-х І.Блажков, з притаманною йому пасіонарністю, звернувся до старовинної музики. Він завжди залишався пристрасним прихильником класичної і давньої музики. Але ідеальна творча інтуїція Ігоря Івановича зумовила пошук гармонії в музичному процесі. В спадщині минулого він вбачав, за його ж словами, «противагу епідемії авангардизму», перетворенню його на тиражовану моду і втрачанню творчого начала. Багато сторінок, зокрема в газеті «День», написано про знамениту, так звану Бахівську колекцію, яка дивом опинилася в бібліотеці Київської консерваторії і духовним батьком якої став Ігор Іванович Блажков. Переписати неоціненні стародруки, розшифрувати рукописи, редагувати, скласти з них партитури, щоб дати їм життя, вимагали від Блажкова титанічної, подвижницької праці та безкорисливої, як нині кажуть, волонтерської діяльності. «Іноді з лупою в руці намагався зрозуміти, що ж автор тут зашифрував?» — згадував Блажков. Понад 700 зразків Бахівської колекції прозвучали за п’ять років у Києві та Ленінграді. А скільки імен і невідомих творів українських композиторів відроджено завдяки І.І.Блажкову! Для цього Ігор Іванович створював музичні колективи, один із яких став навіть першим в Україні приватним камерним оркестром. Але його проекти фінансувала не держава, а іноземні посольства, які вбачали в діяльності Блажкова культуртрегерську місію.
На превеликий жаль, маестро не знайшов у офіційних колах належної підтримки його величезної просвітницької діяльності, усвідомлення його відданості музиці, Україні. Тому набагато ціннішим був пієтет до нього більшості музикантів. Скільки чудових творів присвятили і написали для І.Блажкова композитори, а провідні музикознавці оцінили його універсальну діяльність! Хоча на початку 1990-х Ігор Іванович все ж таки отримав звання народного артиста України, можливість вирушити в зарубіжні гастролі й записатися на престижних рекорд-фірмах. Але це тривало лише кілька років. Неодноразово йому довелося залишати рідний Київ, а від 2002 року — й рідну землю... Проте й на далекій відстані він продовжує вести творчу, пошукову і просвітницьку діяльність.
Ігорю Блажкову нині 80. Є певна історична закономірність у тому, що коли Ігор Стравінський прибув у Москву на свій ювілей, він теж відзначав своє 80-річчя.І тоді перше запитання Стравінського було: «Де Блажков?», і саме Ігор Блажков готував у Ленінграді концертну програму з його творів.
Нині до свого ювілею Ігор Іванович підготував видання своєї неоціненної «Книги листів», яке містить 900 кореспонденцій із видатними особистостями і є літописом понад півстолітньої музичної культури. Найкращим подарунком маестро від Києва мало б бути відкриття меморіальної дошки Ігореві Стравінському по вулиці Лютеранській (колишній Анненській), на будинку №27. Адже стільки зусиль, стільки енергії доклав Ігор Іванович на встановлення історичної справедливості, документально підтвердивши, що тут 1883 року мешкав з батьками однорічний майбутній композитор, і саме звідти виїхав назавжди з Батьківщини в липні 1914 року. Але ні підтримка видатних діячів, ні багаторазові звернення до влади не знайшли ні розуміння, ні патріотичної гордості за власну культуру.
Хочеться вірити, що бодай у наступний ювілей Ігоря Івановича його зусилля та полум’яне бажання зафіксувати культурну пам’ять України знайдуть відгук, і дім на вулиці Лютеранській стане історичною пам’яткою її столиці.
Автор: Леся Олійник
Колективи: Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України
Диригенти: Ігор Блажков
Музикознавці: Леся Олійник
Концертний зал: Колонний зал ім. М.В. Лисенка Національної філармонії України
Джерело: Газета «День»
|