|
«Я впевнений, що Україна переможе»!
Інтерв'ю з диригентом Віктором Плоскіною.
2 серпня 2014, субота
Поширити у Facebook
Наша зустріч з відомим українським маестро відбулася у Києві.
Під завісу сезону, на запрошення керівництва Національної опери, Віктор Плоскіна продиригував шедевром світової класики — оперою «Мадам Баттерфлай» Дж. Пуччіні.
Нагадаю, ця вистава давно у репертуарі театру (прем’єра відбулася ще у 1995 р., яку поставили вже покійні майстри: режисер Ірина Молостова та диригент Олег Рябов) і хоча склад солістів був не перший, але оркестр під орудою В. Плоскіни фактично витягнув постановку.
«Із позицій сьогодення, мабуть, потрібно зробити нову сценографію опери, у мене є претензії і до вокалістів, але найприємніше враження справили музиканти Симфонічного оркестру театру, — поділився враженнями з «Днем» Володимир ЛУКАШЕВ, художній керівник Національної філармонії України. — Диригент Віктор Плоскіна добре відчував динаміку музики Дж.Пуччіні і в кульмінаційних місцях оркестр під його орудою звучав дуже насичено.
В акомпанементі маестро виявив здатність чути співаків. Хоча голоси були різні (сильні і менш сильні), але музиканти нікого не перекривали. Саме музична частина вистави справила на слухачів найкраще враження і в цьому велика заслуга саме диригента».
Після постановки «День» поспілкувався з Віктором Плоскіною. Ми поговорили, що потрібно робити митцям у час війни, про українську діаспору у Мінську, як сидиться маестро на двох «стільцях» — Національному академічному Великому театрі Республіки Білорусь і Харківському національному академічному театрі опери і балету ім. Лисенка, а також про плани та мрії маестро.
«РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА АКТИВНО ПРАЦЮЄ ПРОТИ УКРАЇНИ І В БІЛОРУСІ»
— Життя нашої країни за вісім місяців кардинально змінилося: Майдан, а нині війна, розв’язана сепаратистами-терористами і російськими найманцями на сході України. Ви з 2007 року працюєте головним диригентом Великого театру Республіки Білорусь у Мінську, як там ставляться до наших подій?
— Білоруси з великою повагою і величезною надією дивляться на Україну. Вони в нас бачать пасіонарну націю, цілеспрямованих людей, які можуть за собою повести інші народи. Хоча російська пропаганда активно працює проти України і в Білорусі, але до честі білорусів та їхнього керівника, вони зуміли децентралізуватися від кремлівських агіток і відвертої брехні, яка лунає зі ЗМІ щодо «українського питання». Спілкуючись з мінчанами я помітив, що вони мають свій незалежний погляд (на скільки це у них можливо) — досить зважений, толерантний і навіть позитивний до нашої держави. Зараз усі хвилюються через війну на сході нашої держави. Так, у нас вельми складні часи, але я впевнений, що Україна переможе!
— Із нинішньої весни ви стали музичним керівником Харківського театру опери і балету. Харків — доволі специфічне місто. Можна пригадати, як у березні антиукраїнські акції призвели до людських жертв, а недавні події (22 червня) — тривожний сигнал для Харкова, де сепаратисти знову помітно активізувалися. Гарячі голови антимайдану навіть закликали створити Харківську народну республіку, в центрі з’явилися намети з листівками антиукраїнського змісту, всі харків’яни готувалися до кривавого побоїща. Та, на щастя, обійшлося розбитою головою, десятками затримань і кийками «Грифону». Але говорити про стабільну ситуацію нині не можна... Яка ваша думка щодо цього?
— Фактично у Харкові я працюю з березня... Спочатку ситуація у місті дуже дивувала. Я проукраїнська людина, яка народилася у Закарпатті, вчився у Львові, значну частину життя прожив у Києві був здивований, що у російськомовному Харкові, на побутовому рівні, все ж почув українську мову, хоча раніше, коли приїжджав на гастролі, то в місті, яке є першою столицею України, такого не було. Зараз інша ситуація, і це мене радує. Я ходив на всі мітинги бо жив в Оперному театрі і був у центрі всіх подій. Бачив антимайдан із геогіївськими стрічками і російськими трикольорами, багато автобусів із белгородськими номерами, які привозили купу людей. Вони виділялися з-поміж харків’ян не тільки мовою, а й своїм похмурим виглядом і агресивною поведінкою. Навіть складалося враження, що це якісь наркомани чи колишні зеки, або люди, які добряче випили і їхня душа рветься побитися... Дивувало, як підступно тоді діяла міліція, стаючи на бік сепаратистів, як не втручалися, коли «тітушки» і так звана самооборона і міцні парубки з «Оплоту» по-садистки били людей з українською національною символікою. То був жах! Зараз, коли збираються різні майдани, то міліція (до речі, її особистий склад суттєво змінено) не дає, щоби люди з різними поглядами билися, а тому активістам доводиться задовольнятися словесними баталіями. Є у місті і провокатори, які поширюють дезінформацію, щоби спричинити паніку серед населення. Але я впевнений, що більшість людей уже прокинулася і не вірить антиукраїнській брехні.
«ЯКЩО ЛЮДИ НЕ ЙДУТЬ В ОПЕРУ, ТО МИТЦІ ПІДУТЬ У НАРОД...»
— На вашу думку, що повинні робити митці у цей непростий для нашої держави час?
— Політичні події впливають на настрій усіх людей. Коли зал театру стали все менше і менше заповнювати, я почав думати, як привернути глядачів до високого мистецтва, щоби зняти напругу, депресію. Подумав, якщо люди не йдуть в Оперу, тоді митці вийдуть у народ... на вулицю. Зініціював кілька творчих проектів, які ми хочемо провести на Харківщині. Так, до Дня незалежності влаштуємо в місті оперний фестиваль «Два кроки до глядачів» (The best open air performances). 22 серпня покажемо наш уславлений твір Миколи Лисенка, написаний за однойменною повістю Миколи Гоголя — оперу «Тарас Бульба». Я вважаю, що ця вистава з героїко-патріотичним змістом підніме дух українців. Дійство відбуватиметься на площі біля нашого театру (Сумська, 25). Надіюся, що до того часу площу відремонтують, поставимо для зручності глядачів стільці (1000-1500 місць), попросимо владу перекрити рух транспорту. Розпочнемо виставу о 20.00. А за день проведемо гала-концерт провідних майстрів. 25 або 26 серпня запросимо подивитися на свіжому повітрі італійську класику — оперу «Турандот» Дж. Пуччіні. Ця вистава ефектно виглядатиме на площі. Запрошую не лише харків’ян, а українців із різних міст приїхати на наш фестиваль. Запевняю, що отримаєте насолоду від прекрасних творів і багато позитивних емоцій.
Знаєте, мене дивує, що наші провідні колективи доволі інертно ставляться до нинішньої політичної ситуації. Чому б не організувати мобільні творчі бригади? Я не закликаю їхати на передову, але виступити у госпіталях, військових містечках і гарнізонах під силу театрам і оркестрам, як це роблять нині окремі артисти і гурти (на кшталт акцій «Народної філармонії» і «Підтримай своїх!»)
— Як вам «сидиться» на двох «стільцях»: у Мінську — головний диригент Великого театру, а у Харківській опері — музичний керівник?
— Чудово! Отримую задоволення від співпраці з цими різними творчими колективами. Коли багато роботи, то це добре і додає адреналіну. А щодо двох «стільців», то зараз у світі є така практика, що диригенти очолюють три-чотири колективи і це на користь усім: музикантам, слухачам та й самому маестро. Позитиву від роботи з різними оркестрами, солістами, хором ти отримуєш більше, ніж «варишся» в одному колективі. Просто доводиться чітко планувати час і тоді все задумане встигаєш зробити. Головне не місце і посада, яку ти займаєш, а який коефіцієнт корисної дії ти приносиш театру.
— От про коефіцієнт корисної дії та новинки репертуару розкажіть докладніше. Чому новий сезон Харківський театр опери і балету відкриває досить пізно — 25 вересня?
— Справді сезон ми розпочнемо 25 вересня, але перед тим, як відкриємо свою театральну завісу, у нас відбудуться гастролі у Бельгії. Покажемо три концерти-вистави: кантату Carmina Burana — найпопулярніший твір Карла Орфа і «Болеро» Моріса Равеля. До речі, «Карміна Бурана» — моя перша постановка на посаді музичного керівника на харківській сцені. Нагадаю, за день до президентських виборів у нас із успіхом відбувся творчий проект — «Ніч в опері». У фойє були представлені костюми з вистав, виступали артисти, а потім публіку запросили до залу на великий концерт. Цей вечір відбувся, як світський раут. Ми це робимо, щоби привернути увагу глядачів до класичного мистецтва. Таку ж акцію хочемо провести і на відкриття 139-го сезону. Запросимо у театр на гала-концерт. 26 вересня, у рамках Днів Німеччини в Україні, запросимо глядачів на вечір балету — «Колесо фортуни» (прем’єра), 27 і 28 вересня лунатиме велична музика Петра Чайковського — опера «Євгеній Онєгін» і балет «Лебедине озеро» (вистави-візитівки ХАТОБ), а далі покажемо поточні постановки репертуару. Десь у грудні плануємо прем’єру — оперу «Кармен» Жоржа Бізе. Є плани і нових балетних вистав, можливо, поставимо балет Віталія Губаренка «Камінний господар» за мотивами однойменної драми Лесі Українки. Є у нас і амбітні мрії — провести (листопад — грудень) у Харкові концерт, який закриє Рік 200-ліття з дня народження Т.Г. Шевченка і виконати монументальну ораторію-оперу «Згадайте, братія моя» В. Губаренка.
«ТАК СКЛАЛОСЯ, ЩО УКРАЇНА Є «ДОНОРОМ» ДЛЯ ВЕЛИКОГО ТЕАТРУ БІЛОРУСІ»
— Вас можна назвати «нашою людиною у Мінську», чи багато українців працюють у Великому театрі Білорусі? Чи активна наша діаспора, чи спілкуєтесь?
— Так склалося, що Україна є «донором» для Великого театру Білорусі. Впродовж тривалого часу у Мінській опері працював наш знаменитий диригент Ярослав Антонович Вощак. Там він отримав звання «народного артиста СРСР», здійснив чимало резонансних постановок, зокрема й на національну тематику. Разом із ним працювали: знаменита співачка Надія Губська, відомий тенор Зіновій Бабій і ще низка видатних українських майстрів вокалу. Нині у трупі ми маємо десь до десятка співаків-українців. Серед найбільш знаменитих — баси Андрій Валентій і Василь Ковальчук, тенор Едуард Мартинюк та інші.
Наша діаспора досить активна, часто приходять на вистави. Взагалі, українців у Мінську живе дуже багато. Ми маємо добрі зв’язки і з Посольством України у Білорусі.
— Чому для виступу у Києві обрали оперу «Мадам Баттерфлай (Чіо-Чіо-Сан)» Дж. Пуччіні?
— Дирекція Національної опери запропонувала продиригувати виставу «Мадам Батерфлай» і склад виконавців — Тетяна Хараузова (Чіо-Чіо-Сан), Ігор Борко (Пінкертон). Володимир Опенько (Шарплес), Наталя Кисла (Сузукі) та ін. Я погодився бо дуже люблю цей твір Джакомо Пуччіні і трепетну історію про щире кохання японської дівчини, як непросто їй було жити у раціональному світі, яскравим представником якого є Пінкертон, морський офіцер США, для якого Чіо-Чіо-Сан лише забава.... Із киянами я вже раніше співпрацював — диригував оперою «Євгеній Онєгін», а років два тому «Аїдою», до речі, тоді виступав дуже потужний склад і головну партію виконувала прима оперної сцени світу, наша українська зірка Людмила Монастирська. І нині працювати з оркестром, хором та солістами Національної опери мені було дуже приємно. Це надзвичайно музикальний колектив і маю лише позитивні враження від нашого виступу разом.
Автор: Тетяна Поліщук
Диригенти: Віктор Плоскіна
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: www.day.kiev.ua
|