|
|
Мирослав Скорик ніколи не забував впливу Соломії Крушельницької
17 травня 2018, четвер
Поширити у Facebook
Улітку 1939 року, незважаючи на привиди воєнного катаклізму, що незабаром мав охопити Європу, Соломія Крушельницька, українська примадонна європейських опер, – вирішила відвідати батьківщину. Покинувши свою віллу Саломе у мальовничому італійському місті В’яреджо, співачка поїхала в Галичину до родини, якій свого часу придбала будинок у центрі Львова. Вибух війни зупинив її в Україні. Згодом, важкі роки німецької окупації, а тоді захоплення Львова радянською владою остаточно відібрали в Крушельницької шанси повернутися до її давнього мирно влаштованого і заможного життя.
Обставини життя славетної примадонни радикально змінилися. Радянська влада відібрала від неї львівський будинок, а тоді й продала від її імені італійську віллу, віддавши співачці лиш мізерну компенсацію. Із вілли розкрадено архів Крушельницької і колекцію костюмів з провідних ролей, якими вона підкорила Європу – від Мадам Баттерфляй, яка виявилася чи не вершиною її слави, – адже Крушельницька своїм співом врятувала цю оперу після первісного провалу й недаремно Джакомо Пуччіні називав співачку «найпрекраснішою і найчарівнішою Баттерфляй», – через героїнь опер Ріхарда Ваґнера до скандальної Саломе Ріхарда Штрауса, в якій Крушельницька сама танцювала спокусливий танець Саломе, що його в інших постановках, замість примадонн, виконували професійні балерини.
Для радянських «визволителів» досягнення славетної співачки та української патріотки були сіллю в оці. Роки старості Соломія Крушельницька прожила у біді, була змушена навіть захищати від партійних апаратчиків право викладати у консерваторії – єдине джерело її заробітку на прожиття. Коли вона померла 1952 року, її поховали без почестей і навіть без надгробного каменя на могилі. І тільки закохані у свою співачку львів’яни залишали свіжі квіти на могилі, а згодом і добилися встановлення там пам’ятника «Співочий Орфей».
Та й Соломія Крушельницька відповідала львів’янам такими ж теплими почуттями, – до 77-ми років влаштовувала для них концерти та віддано передавала свої знання молодим співакам у Львівській консерваторії. Але хтозна, може й найвагомішу роль у свої останні роки вона відіграла у житті її малого родича, онука її сестри, Мирослава Скорика. Коли шестирічний Мирослав мав зіграти бабусі Соломії дитячу п’єсу на її фортепіано, він різко відмовився, заявивши, що інструмент фальшивий. Співачка, яка трохи нижче настроювала фортепіано, щоб не форсувати голосу на високих нотах, збагнула, що в малого Мирослава абсолютний слух і переконала батьків віддати його до музичної школи. Через десятиліття, ставши уже знаменитим композитором, Мирослав Скорик ніколи не забував її впливу, й, між іншими, написав у пам’ять Соломії Крушельницької балет «Повернення Баттерфляй».
А проте його життя складалося аж ніяк не так просто, як цього хотіла би його славетна родичка. У 1947 році на хвилі нових сталінських репресій радянська влада засилає всю родину Скориків в сибірські табори. Їх місяць, у жахливих умовах, везли вагонами для худоби разом з іншими родинами арештованих галицьких інтелігентів, і багато хто помер в дорозі від голоду, холоду, поневірянь. Мирослав Скорик виріс на засланні, у сибірській глибинці, однак, щасливим велінням долі, мав нагоду навіть там продовжити музичне навчання, бо серед засланців була колишня учениця Сергія Рахманінова, яка стала його вчителькою.
Щойно після смерті Сталіна, 1955 року він зміг повернутися до рідного Львова. Навчався у Львівській консерваторії у видатних композиторів: Станислава Людкевича, Романа Сімовича, Адама Солтиса. Згодом продовжив навчання в Москві у класі Дмитра Кабалевського, а з 1963 р. вже викладав у Львівській консерваторії. З 1968 р.– також у Київській. У Києві він стає одним з провідників напряму «нова фольклорна хвиля» в українській музиці, до якого належали, крім нього, Леся Дичко, Віталій Губаренко, а згодом і студенти Скорика Євген Станкович і Олег Кива.
Та Скорик став визнаним майстром у неофольклорній традиції вже раніше, здобувши популярність заворожливою музикою для фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», яку високо оцінив, серед інших, Дмитро Шоскакович. Узагалі, композиції для кіно стали для Скорика одним зі шляхів до ширшого визнання, бо ж його славетна «Мелодія», може і найвідоміший сьогодні серед пересічних українців твір нашої академічної музики, – це теж твір для фільму «Високий перевал» Володимира Денисенка. А Скорик не цурався джазу та естрадної музики, ставши автором таких популярних пісень як «Не топчіть конвалій» чи «Намалюй мені ніч».
Проте в основному напрямі творчості Мирослав Скорик не йде на поступки зі смаками загального слухача. Хоч він послідовно наполягає на тому, що основною для української академічної музики мусить бути рідна фольклорна традиція, виступав і виступає з критикою музичного авангарду, а у важких 1970-х рр. навіть входив у конфлікти з цього приводу із українськими композиторами авангардистами, – більшість композицій Скорика, таких як його інструментальні концерти, вимагають від слухачів зосередженої уваги і виробленого музичного смаку. Він прискіпливий майстер музичної форми, часто компактної і стислої, і для його музики характерні складна фактура та висока концентрація музичного матеріалу.
Але водночас, не йдучи на компроміси у сфері якості, Скорик шукає живого контакту із ширшими колами слухачів, пишучи також твори, доступні для менш підготовлених, при чому твори з глибоким суспільним і національним змістом, що мав би заторкнути кожного із нас. Одним із таких творів є опера «Мойсей» за поемою Івана Франка, або «Покаянний Псалом», присвячений пам’яті героїв Небесної Сотні. А ще окрім того, у 1990-х Скорик став одним із перших видатних композиторів в Україні, які після десятиліть радянських заборон, звернувся до літургійної музики, співтворячи, разом із композиторами Лесею Дичко, Євгеном Станковичом, Вікторем Степурком чи Валентином Сильвестровим, нову традицію української церковної музики. Традицію модерну, яка водночас сягає коренями в дуже глибоке минуле, до джерел київських розспівів середньовічної Руси-України.
Композитори:Мирослав Скорик
Джерело: Zik
|