|
|
Опера: якою мовою повинна звучати
Два різних погляди на постановки академічного репертуару
16 грудня 2016, п'ятниця
Поширити у Facebook
Дискусія про те, якою мовою мають виконуватися твори в оперних театрах, дуже давня, зокрема і в українських ЗМІ.
У різних країнах світу цьому питанню вже знайдено консенсус.
Колективи, які становлять так звану імперію опери, ставлять постановки тільки мовою оригіналу, а театри, які орієнтуються на місцеву публіку, — своєю державною мовою (зокрема про це нагадує автор «Дня», відомий музикознавець, яка щорічно буває на престижних оперних форумах світу Марина Черкашина-Губаренко).
Що ж нас змусило знову звернутися до цієї теми? Лист, який надіслав у редакцію Максим Стріха, — про останні постановки одноактних опер «Служниця-пані» Дж. Перголезі й «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні в Національній опері України. Оскільки в ньому йдеться не лише про прем’єру і про театр, то ми вирішили залучити до розмови всі зацікавлені сторони. Чи може бути абсолютна правота в цьому питанні — судіть самі...
«ПЕРШОПРОЧИТАННЯ» ЧИ ЗМАРНОВАНА НАГОДА?
У статті Лариси Тарасенко «Співаємо... з гумором» («День» № 214 за 24 листопада ц. р.) з великим схваленням ідеться про черговий італійсько-український проект на сцені Національної опери: прем’єру одноактних опер «Служниця-пані» Дж. Перголезі й «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні. Авторка навіть говорить про «першопрочитання», хоча опера «Джанні Скіккі» кілька років тому з успіхом ішла в оперній студії Національної музичної академії на Майдані, а «Служницю-пані» кияни ще влітку могли побачити й почути в межах вишуканого мистецького проекту народної артистки України Наталі Свириденко (запис є на Youtube — щоб вийти на нього, досить просто набрати в пошуковику «Служниця-пані» українською).
Я не сперечатимуся з Ларисою Тарасенко щодо її оцінок музичних чеснот двох одноактівок на головній оперній сцені держави. Зверну натомість увагу на очевидну обставину, яка, на мою думку, дуже швидко знівелювала непоправно цінність усього проекту. Справді, йдеться про дві іскрометні комічні опери, де потрібне негайне розуміння слухачем кожної репліки. Тому навіть за часів домінування практики виконання вистав мовами оригіналів для комічних опер скрізь роблять виняток.
Недаремно славетний Бергман зняв свою знамениту «Чарівну флейту» (чи не найкраща екранізація опери за всю історію) не німецькою, а таки рідною шведською. До речі, дев’ять років тому й мені випала нагода слухати ту ж таки «Чарівну флейту» зі сцени Метрополітен-опера теж не німецькою, а в дуже гарному англійському поетичному перекладі.
Та й обидві згадані мною вище попередні постановки «Джанні Скіккі» та «Служниці-пані» мали успіх значною мірою тому, що комічні опери виконувалися українською — а відтак слухачі не лише оцінювали вокал, а й щиро сміялися тоді, коли за дією доречно сміятися.
На сцені Національної опери обидві одноактівки йшли, звісно ж, італійською — і директор театру П. Чуприна, і головний режисер А. Солов’яненко, здається, щиро переконані: українська мова годиться хіба що для «Наталки» й «Запорожця». А відтак найголовнішу складову комічної опери — гумор — було безповоротно втрачено; ніяке табло чи синопсис у програмці допомогти тут не можуть. Слухачі отримали послідовність більш або менш вправно виконаних вокалізів, доповнених більш або менш доречними жестами. І все...
Статт Лариси Тарасенко завершується подякою на адресу професора, дипломата, екс-директора Італійського інституту в Києві Нікола Франко Баллоні. Синьйор Баллоні справді належить до тих італійців, які щиро прагнуть зміцнення культурних контактів між обома країнами, і це, дійсно, заслуговує на велике схвалення.
На жаль, у царині опери він, однак, прислужився й до знищення залишків того справді неповторного обличчя Київського театру, яке він мав ще двадцять п’ять років тому. Адже якби не «підтримка» професора Баллоні й у цьому випадку, ми могли б мати гарну україномовну виставу, яку вподобали б слухачі (як, скажімо, «Севільського цирульника» — останню оперу європейського репертуару, яка ще йде на головній столичній сцені українською в майстерному перекладі Максима Рильського). Але умовою «українсько-італійського проекту», напевно ж, було виконання італійською — і, врешті-решт, ми отримали те, що отримали...
Тому я, як давній шанувальник опери, насамперед хотів би принагідно подякувати не професорові Баллоні, а скромному київському аматору Вікторові Остафійчуку, котрий дбайливо відшуковує і викладає в Youtube записи чудових старовинних вистав із тих часів, коли «Трубадур», «Бал-Маскарад», «Лоенгрін», «Катерина Ізмайлова» та інші шедеври світової класики звучали з київської сцени українською мовою, втілюючи в життя ідею опери як музичної драми, де слово важить не менше, ніж музика. Адже недаремно Верді, Вагнер і Шостакович були твердо переконані: оперу слід виконувати не «в оригіналі», а мовою, зрозумілою для слухача.
Залишається сподіватись на те, що нинішня репертуарна політика Національної опери (як і її керівники) не вічна, і молоді оперні режисери (а в нас справді з’явилися дуже цікаві імена) матимуть у майбутньому можливість працювати й на власну публіку, а не тільки на смаки та уявлення професора Нікола Баллоні.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, лауреат відзнаки Lauro Dantesco (Равенна) за новий переклад «Божественної комедії» Данте українською мовою
ТРЕБА ШУКАТИ КОНСЕНСУС
Дискусії з приводу перекладів оперних лібрето і мови, якою оперні твори мають виконуватися, точаться давно. Однак встановлений нині на провідних оперних сценах світу принцип виконання опер мовою оригіналу має свої вагомі причини. Ці театри набули міжнародного статусу і входять у єдину систему, яку можна назвати «світовою імперією опери». У ній іде постійний обмін провідними спеціалістами, режисерами, диригентами, співаками. Існує принцип спільних постановок двома-трьома театрами різних країн.
На постійній основі тут працюють лише музиканти оркестру і хору та виконавці невеликих другорядних партій, а також службових ролей. Солісти мають контракти на кілька років з кількома театрами різних країн світу. Зрозуміло, що свої партії вони вчать мовою оригіналу, однак можуть співати упродовж кількох сезонів у виставах, абсолютно не схожих за своєю постановочною концепцією. Дедалі більшого поширення набувають телевізійні трансляції прем’єрних вистав на різні країни. І ще один аргумент, пов’язаний з оперною публікою.
У театрах вищої категорії, на оперних фестивалях, у містах — туристичних центрах вона має інтернаціональний характер. Мова оригіналу може для частини такої публіки бути так само невідомою, як і мова країни, в якій діє цей театр і на якій одночасно транслюється переклад або надаються субтитри.
Між іншим, зараз у Росії проблема російських субтитрів вистав, які записані на компакт-диски й викладені в інтернеті, має дуже вдале розв’язання. На жаль, про нас ми цього не можемо сказати. І це якраз і має бути першорядним завданням. Адже коло оперних любителів за останні десятиліття значно розширилося завдяки інтернету й відеозаписам вистав. Представники цієї величезної інтернаціональної аудиторії активно спілкуються, зустрічаються в оперних клубах, обмінюються інформацією на різних оперних форумах всесвітньої мережі. Ось для чого конче потрібні досконалі українські переклади класичних оперних творів!
Водночас оперні театрі у світі є різні, різною є також їхня публіка. Відомо, що крім Ковент-Гардена, в Лондоні є Національна опера. Тут вистави йдуть англійською мовою, бо це театр демократичного спрямування і розрахований на місцеву публіку. Рішення, якою мовою ставити виставу, може ухвалюватися в театрі в кожному окремому випадку, залежно від жанру і характеру вистави. Так, у Мюнхені, де крім Баварської державної опери, яка, безумовно, входить у світову оперну імперію як театр найвищої категорії, є другий, також державний музичний театр на Гертнерплаці, який має власну історію та репертуарні принципи. Там мені випала нагода побачити дві вистави. Якщо «Італійка в Алжирі» Дж. Россіні йшла італійською мовою, як написано в автора, то твір російського автора «Любов до трьох апельсинів» С. Прокоф’ва було подано в німецькому перекладі. Так само в німецькому перекладі я почула в невеликому місті Кайзерслаутерн цікаву оперу за твором М. Гоголя «Портрет» радянського композитора М. Вайнберга.
В оперній історії є приклади, коли відомі композитори, які представляли певну національну культуру й вважалися її символом, писали опери не лише своєю рідною мовою, а й на іншомовні тексти. «Граф Орі» та «Вільгельм Телль» Дж. Россіні написані французькою, так само як і «Дон Карлос» Дж. Верді. Відомий італійський композитор і піаніст Ф. Бузоні написав німецькою свого «Доктора Фауста». А Ріхард Штраус консультувався з Роменом Ролланом щодо мовного питання, коли озвучував французький текст «Саломеї». Так само й українські композитори Віталій Губаренко і Валентин Бібік написали на російські тексти опери «Вій» за повістю М. Гоголя та «Біг» за п’єсою М. Булгакова. Останній твір, на жаль, так і не поставлений, лише одного разу прозвучав у концертному виконанні.
Добре відомо, що геній української літератури Тарас Шевченко написав деякі свої твори російською мовою. Є їхні якісні українські переклади. Однак, як і в усіх подібних випадках, жоден переклад не скасовує цінності оригінального тексту. А якщо йдеться про оперний твір, то його оригінальна мовна версія завжди органічно зливається з музичною інтонацією і створює з нею нерозривну єдність. Аналогічного ефекту досить важко досягти навіть із гарним перекладом.
Коли йдеться про опери комічних жанрів із прозовими сценами або речитативами, які виконуються під супровід клавесина, в деяких театрах такі епізоди виконують мовою, яка зрозуміла місцевій публіці, а інші музичні номери йдуть мовою оригіналу. Колись я бачила дві такі вистави — «Чарівну флейту» Моцарта в Петербурзі та «Весілля Фігаро» у Красноярську, вони справили чудове враження і жваво сприймалися публікою. Тобто має діяти гнучка система, і в кожному окремому випадку постановники вистави й керівники колективу повинні приймати виважене рішення.
Марина ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, музичний критик, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, засновник і голова Київського Вагнерівського товариства
КОМЕНТАР
ТЕАТРИ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ СВОЮ РЕПЕРТУАРНУ ПОЛІТИКУ БУДУЮТЬ У МІЖНАРОДНОМУ КОНТЕКСТІ
Авторитетних у світі театрів, які виконують опери лише мовою своєї країни, можна полічити на пальцях однієї руки. Нагадаю, понад сто років тому, на рубежі XIX—XX ст., першими із гранд-оперних театрів світу на постановки мовою оригіналу перейшли Королівський «Ковент-Гарден» (Великобританія) та «Метрополітен-опера» (США), а згодом — всі найпрестижніші оперні театру світу. Тому логічно, що на головній сцені нашої держави вистави виконуються мовою їхнього написання. Це усталена міжнародна практика, і якщо ми себе вважаємо європейською країною, то наші постановки мають відповідати певним стандартам.
Нагадаю, в наших виставах постійно виступають співаки зі світовими іменами, й вони завжди співають мовою оригіналу. Щодо пропозицій Максима Стріхи з ідеєю українізації світового класичного репертуару, то він це пропонує вже не вперше. Ми на цю тему спілкувалися особисто з паном Стріхою, і він наводив приклад, що в «Метрополітен-опера» чув англійською оперу «Пітер Граймс», на що я йому відповів: то це ж твір Бенджаміна Бріттена — англійського композитора, і логічно, що його виконання було англійською мовою... Знаєте, я поважаю Максима Віталійовича, але вважаю, що нехай кожен займається своєю справою. Він — науковець, доктор фізико-математичних наук, політичний діяч, та зовсім не фахівець із музики і театральної справи. У цьому питанні він аматор, а не професіонал. Так, він робить переклади з італійської мови, але безкомпромісні ствердження щодо єдино правильного виконання класичних опер вважаю аматорською забаганкою, а що і як ставити в Національній опері або в інших оперних театрах України, повинні вирішувати митці-професіонали
Можу лише нагадати, що театри вищої категорії, до яких належить Національна опера України, свою репертуарну політику будують у міжнародному контексті, й останні прем’єри — «Служниця-пані» Дж. Б. Перголезі та «Джанні Скіккі» Дж. Пуччіні, поставлені молодими талановитими режисерами Тамарою Труновою та Оксаною Тараненко разом із диригентами Миколою Дядюрою та Даніеле Аджіманом (спільний українсько-італійський мистецький проект, створений у співробітництві з Посольством Італії в Україні та Італійським інститутом культури в Україні), підтвердили відсутність щонайменшого дискомфорту в сприйнятті творів, які до цього часу жодного разу не ставились у театрі. У прем’єрних виступах партію Джанні Скіккі блискуче виконав баритон Серджо Болонья, а наступного року планується участь у цих постановках інших знаних італійських митців — диригента Стефано Монтанарі та сопрано Роберти Мамелі. На додаток хочу зауважити, що, знову ж таки, за світовою практикою під час вистав дається переклад державною мовою всіх текстів на світловому табло.
А закиди щодо руйнівної для української опери діяльності професора Баллоні, на мою думку, мають просто провокативний характер. Як добре знають читачі «Дня», професор Нікола Франко Баллоні зробив неоціненний внесок у розвиток дружніх відносин та культурного співробітництва між нашими країнами, зокрема у збагачення репертуарної політики Національної опери України, здійснивши величезну кількість спільних мистецьких проектів, за що йому велика подяка від колективу театру та поціновувачів музичного мистецтва.
Очолюваний ним Італійський інститут культури та Національна опера України в останні роки зробили вагомий крок у поглибленні українсько-італійських оперних традицій, співпраця вже понад п’ятнадцять років увінчується прекрасними проектами нових інтерпретацій італійських оперних шедеврів, виступами поряд з нашими зірковими виконавцями чудових італійських співаків, залученням до постановок відомих італійських оперних режисерів, диригентів і музикантів-інструменталістів. Таке міжнародне партнерство сприяє розвиткові сучасного українського музично-театрального мистецтва та є безальтернативним шляхом його інтеграції в загальноєвропейські мистецькі процеси.
Петро ЧУПРИНА, генеральний директор Національної опери України
Музикознавці: Марина Черкашина-Губаренко
Діячі мистецтв: Петро Чуприна
Концертна організація: Національний академічний театр опери та балету України імені Т.Г. Шевченка
Джерело: day.kyiv.ua
|