|
|
"Йосип Созанський: «Не знаю оркестру з такою різноплановою програмою протягом сезону» "
Художній керівник Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії Йосип Созанський
31 січня 2013, четвер
Поширити у Facebook
Загалом, 1992-й, важкий для нашої молодої держави, став знаковим для Чернівців. Того року місто збагатилося одразу органним залом і симфонічним оркестром. Для оркестру, створеного на початку незалежності, перші роки були непростими. Нестача інструментів, відсутність бібліотеки, належних умов для репетицій, затримки зарплати і водночас — величезне прагнення музикантів до оркестрової гри.
Як ведеться оркестрантам нині? Про це розмовляємо з головним диригентом та художнім керівником Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії Йосипом Созанським.
— Йосипе Йосиповичу, чим віддячуєте своїм колегам за подвижницьку працю?
— Намагаюся, щоб кожний музикант мав змогу відчути радість імпровізації, сповна виразити себе через музику, яку відтворює. Але так можна працювати тільки з музикантами високого класу. У нас такі – майже всі.
— Хто не знає добре Чернівців, може здивуватися: мовляв, звідки?
— Справді, ми не маємо своєї консерваторії (до речі, колись була), навіть філії. Хоч розмови про їх відкриття точаться мало не чверть віку, як і про створення при Чернівецькому національному університеті, на зразок Івано-Франківська, музичної кафедри з консерваторською програмою викладання. Зате є музичне училище, а в ньому — неперевершені педагоги, учні яких з 3—4 курсу вже грають у нашому оркестрі, стають лауреатами найпрестижніших конкурсів.
Завдяки викладачу музучилища Олександру Герасимову Чернівці славляться фаготовою школою. Вихованці Анатолія Серебрянського — серед кращих виконавців на валторні, а Тараса Гнюса — на тромбоні. Наших музикантів радо запрошують (висловлюся навіть точніше — переманюють) у кращі музичні колективи, не тільки вітчизняні. Молодь стає в нас, що називається, на крило і летить у великий світ. Ми, звичайно, раді за наших вихованців, наші амбіції тішить той факт, що чернівецькі музиканти своїм високим професійним рівнем задають тон у найтитулованіших оркестрах багатьох міст України.
— Тобто рівень оркестру дає змогу достойно представляти Чернівці у музичному світі?
— З гордістю відповідаю «так!». Ми часто запрошуємо диригентів з інших міст, інших країн. Усі вони захоплено відгукуються про наш колектив. Так само і всесвітньо відомі музиканти, співаки, з якими щастило працювати. Це наші земляки Дмитро Гнатюк, Андрій Шкурган, Василь Герелло. А також Володимир Гришко і Валентина Степова, Марія Стеф’юк і Марія Матвієнко, Етелла Чуприк, Йожеф Ермінь, Мирослава Которович та багато-багато інших.
Нас запрошують на великі сцени, міжнародні музичні фестивалі, зокрема такі відомі, як «Музичні прем’єри сезону», «Київ-Мюзик-Фест». У співпраці з посольствами Швейцарії, Австрії, Італії, Фінляндії, Румунії в Україні оркестр здійснив низку блискучих (так оцінили нашу працю колеги, преса) мистецьких проектів: «Моцарт і Сальєрі», «Від Сібеліуса до наших днів», «Камертон», «Відень—Чернівці», «Дж. Енеску на Буковині».
— Завдяки високій майстерності музикантів ви, певно, можете дозволити розкіш не обмежувати себе при виборі репертуару?
— Так, граємо всіх композиторів — обов’язково російських, віденських класиків, визнаних європейських імпресіоністів. Хіба попереду у нас ще залишився Малер, Брукнер. У нашому репертуарі твори сучасних українських композиторів — Михайла Шведа, Золтана Алмаші, Михайла Волинського. А також буковинських майстрів — Леоніда Затуловського, Євгена Воєвідки, Андрія Кушніренка.
Беремося за найскладніші речі. Навіть попри те, що досі не маємо багатьох інструментів. Приміром, потрібна арфа. Як може існувати симфонічний оркестр без красуні-арфи? Але вона коштує великих грошей. Тож використовуючи сучасні технічні можливості, відображаємо її партію на синтезаторі, щоб музичний твір звучав голосами всіх передбачених композитором інструментів.
Без удаваної скромності скажу, що навряд чи знайдеться оркестр, який нарівні з нами мав би протягом сезону таку насичену, таку різнопланову програму. Прагнемо дати слухачам почути твори різних стилів, напрямків. Щороку у нас прем’єри.
— Чим порадували публіку минулим ювілейним сезоном?
— На його завершення грали «Реквієм» Верді, який виконувався в Чернівцях уперше. Для цього запросили солістів з Києва. Загалом програма підібрана таким чином, щоб у кожному творі звучали яскраві соло наших талановитих музикантів. Проте ми ставимо перед собою завдання не просто дивувати публіку новинкою, не тільки вражати музичний світ майстерним виконанням. Ми активно пропагуємо українську симфонічну музику, повертаємо з небуття і демонструємо світові нашу багату музичну спадщину.
Торік до Дня Незалежності наш оркестр виконав, уперше в Україні, Другу симфонію Ревуцького за редакцією, яку композитор написав у 1937 році і яка вважалася втраченою. Було лише відомо, що Лев Ревуцький довірив партитуру Антону Рудницькому, аби той передав її за кордон для виконання. Але ми знайшли ноти — авторські багатоголосники, як з’ясувалося, зберігалися у Львові. Цей перший варіант, орієнтований на новаторські світові музичні тенденції, вражає сміливістю, перегуком стильових моментів з Прокоф’євим, Бартоком.
Так було і зі Стефанією Туркевич та її «Малярською симфонією», яка (на відміну від широкознаних камерних творів талановитої української композиторки) у буквальному сенсі припадала пилом у Лондоні (Стефанія Туркевич, яка, до речі, здобула високопрофесійну європейську музичну освіту, емігрувала в Англію після Другої світової). Через добрих знайомих мені пощастило вийти на її дочок. Вони передали нам з Лондона копії нотних рукописів.
Маю сподівання, що найближчим часом запишемо твори українських майстрів інструментальної музики і ними захоплюватиметься ввесь світ.
Автор: Світлана Ісаченко
Колективи: Академічний симфонічний оркестр Чернівецької обласної філармонії
Диригенти: Йосип Созанський
Концертна організація: Чернівецька обласна філармонія
Джерело: Газета "Урядовий кур’єр"
|