|
|
Юрій Василевич: «Саксофон прожив таке життя, як український народ»
15 серпня 2014, п'ятниця
Поширити у Facebook
Тиждень поспілкувався з керівником усесвітньо відомого Київського квартету саксофоністів Юрієм Василевичем про український контекст саксофонної музики, вітчизняних композиторів, які пишуть твори для саксофона, і ювілейні дати, пов’язані з цим інструментом, що припадають на нинішній та наступний роки.
У. Т.: 2014-го винахідникові саксофона Адольфові Саксу виповнюється 200 років і близько 170 – його творінню. Як саксофон ішов до визнання в Європі та світі й став сольним духовим інструментом № 1?
– Перші спроби показати людям свій винахід Сакс зробив 1838 року, а 1846-го саксофон уже запатентували. І для майстра то був нелегкий шлях. Уявіть собі 1840-ві. У Франції тоді існувало Міністерство війни, якому підпорядковувалися всі військові духові оркестри. І ось воно оголосило конкурс на винахід нового музичного інструмента, який повинен був відповідати всім вимогам духової гри: витримувати температуру від 25 оС до –30 оС (при нижчій помпи просто замерзають), щоб можна було виконувати марші в будь-яку погоду, а також мати потужний звук і легку філігранну техніку гри. Чого бракує трубі? Має сильний звук і три клапани. Як на них можна виконати «Політ джмеля» Рімского-Корсакова? Дуже важко. На кларнеті грають усіма пальцями, він має хроматичну гаму, тільки от потужного звуку не видає. Це дерев’яний інструмент, який на морозі тріскається. Перед Саксом постало завдання створити інструмент із потужним трубним звуком і філігранною технікою виконання.
Майстер довго не знав, як його наректи. Свою роль у цьому відіграв композитор Гектор Берліоз. Він перший 1843 року написав у французький журнал Debuts велику статтю, у якій назвав саксофон інструментом майбутнього. «Основна група саксофонів (сопрано, альт, тенор, баритон) може замінити цілі групи у струнному симфонічному оркестрі», – зазначив він. Це зараз видно у біг-бендах із п’ятьма саксофонами. Щоб струнна скрипкова секція звучала, під час виконання однієї партії треба посадити разом 20 скрипалів. Такий ефект може дати один саксофон. Власне, всі духовики – це солісти, і як вони грають, чуємо щодня.
У. Т.: Яке місце саксофон посідає в українській музичній культурі? Хто з композиторів пише для нього твори?
– Тільки-но саксофон з’явився в Україні, а це було ще за радянських часів, його заборонили. Тоді казали, що «сьогодні ти слухаєш джаз, а завтра зрадиш Батьківщину» і що «від саксофона до ножа – один крок». Я пережив більше: за всієї моєї любові до інструмента грати на ньому не міг. Мені батько сказав, що не можу цього робити. Запитав чому, адже звучання мені дуже подобалося. Вперше почув його наприкінці 1950-х. 1961-го вступив до львівської музичної десятирічки імені Соломії Крушельницької і був змушений займатися на кларнеті. Вправлятися на саксофоні було ніде – на ньому грали переважно аматори-кларнетисти, які десь знаходили інструмент.
У мій час саксофон тільки-тільки ставав на ноги. Тоді в консерваторіях не було відповідних класів, опановувати гру на ньому можна було хіба що десь у музучилищах. Мій львівський педагог Карл Генел рано приходив на роботу, грав годину, а потім тікав, бо скрипалі, почувши це, могли сказати, що буржуазний націоналіст грає на капіталістичному саксофоні. Коли через багато років приїхав із чотирма саксофонами, він сидів і плакав. Розчулився, бо то була його нездійснена мрія, яку реалізував я, подавшись світ за очі. Поїхав кларнетистом, а повернувся саксофоністом. Карл Генел не міг зробити щось для саксофона, бо то була епоха, коли цей інструмент кидали під каток. Заборонений він був до 1953-го, до смерті Сталіна. Так ненавиділи США, що зачепили інструмент, який за походженням американським не був.
У. Т.: Проте саксофон у нас звучить не так широко. Розкажіть про композиторів, які пишуть для нього. Хто такі саксофонні класики і що таке симфонічна музика для саксофона?
– Тут потрібно говорити про універсалізацію саксофона. Це універсальний інструмент, який може все. Єдине, чого він не зробив, – не зайняв постійної ніші в симфонічному оркестрі. Питання в тому, як так сталося, адже це такий популярний інструмент? Марґаріта Шапошнікова свого часу розіслала своїм колегам запитання, чому саксофон не посів свого місця в партитурах композиторів. Лише в декого, як-от Ґія Канчелі чи Алєксандр Ґлазунов, котрий у 1934 році написав саксофонний квартет і концерт для саксофона із камерним оркестром. А от Чайковскій і Рімскій-Корсаков інструмент не оцінили. Цілком можливо, що вони сприйняли його так, як ми сприймаємо електропилу. До того ж згадайте: саксофон було вигадано для військового духового оркестру, для виконання маршів. Класики недооцінили його, але джазмени показали, що сьогодні джазу без саксофона бути не може.
Нині саксофон лідирує у світі за популярністю. Чому? Завдяки силі та багатогранності звукової палітри. І гідного місця в партитурі симфонічних творів він не посів лише тому, що його голос ми десь чули. Звучання альта – це натуральний людський голос. Але композитор радше запросить Монастирську, але не саксофоніста-альтиста. Чайковскій свого часу написав відоме соло для гобоя, одну з головних тем «Лебединого озера», а не для сопрано, звук якого має тембр флейти, гобоя, людського голосу й фагота. Звук саксофона-тенора – то віолончель або струнний альт. Саксофон – продукт нашого часу. Найпопулярніші його форми увібрали в себе десятки звуків. Це не оркестровий інструмент, а сольний.
Багато що залежить і від партитури. Є такий композитор Ален Крепен, який походить із рідного міста Адольфа Сакса Дінана, де нині відбуваються найцікавіші саксофонні фестивалі світу. Він пише для оркестру саксофонів.
Саксофоністи ще не все сказали. Вони втрачають розум по-своєму, об’єднуються в організації, влаштовують конгреси. От уявіть, що в Любляні чи Монреалі збирається тисяча провідних саксофоністів світу і кожен привозить свій репертуар. 29 років тому, коли було засновано Київський квартет саксофоністів, українські композитори стали творити для нашого музичного інструмента. Левко Колодуб написав одну з перших таких робіт – «Концертино для 4-х саксофонів», і в 1987-му ми з ним вибороли одну з перших премій. Світова історія повторюється. Тоді в Київській консерваторії відбувався конкурс камерних ансамблів. До мене підійшов один із членів журі й сказав, щоб я не ображався, якщо мій квартет не вийде в третій тур змагань. У перерві я звернувся до своїх колег: «Хлопці, граємо добре, але ми нікому не потрібні». Стрес одразу десь зник. У третій тур таки потрапили, але ж ми нікому не потрібні, можемо грати що хочемо і як хочемо. Тоді вперше виконали джазову п’єсу Алека Темплтона «Бах іде по місту». Це композитор з Уельсу, який написав джазову фугу, що звучить просто чудово. Для консерваторії то був шок, бо в комісії лише класики. До мене тоді підійшов нині вже покійний Володимир Антонов і сказав, що саме цього всі очікували ці три тури. «Ґлазунов – це добре, але у ваших руках саксофон!» Тоді ми отримали першу премію. Тепер життєвий досвід передаю молодим. Кажу, щоб щось робили, бо ми також нікому свого часу не були потрібні.
У нас все ще буде. Українські джазмени тільки-тільки стають на ноги. Немає закладів, у яких можна послухати хороший джаз. Дуже гарний саксофоніст Олександр Рукомойніков якось сказав Олексію Когану в ефірі, що джазмени не можуть себе прогодувати лише джазовою музикою.
У. Т.: У 2015-му Київський саксофонний квартет відзначає своє 30-річчя. Дата значна, адже історія музичних квартетів, як правило, триває менше. Що плануєте зробити до цієї дати?
– Це те, що мене найбільше тішить. Колись від когось почув, що в хорошому квартеті має бути 10–15 виконавців. Життя змінюється: хтось поїхав на заробітки, хтось узагалі вже не грає. Більшість у квартеті – це мої студенти. Були й інші, серйозні виконавці, як-от Ігор Чернов, Геннадій Івченко, Олександр Рукомойніков.
За Україну я радий, адже весь світ знає, що ми маємо потужну саксофонну школу. Такі композитори, як Віталій Годзяцький, Володимир Шумейко, Олександр Козаренко, Жанна і Левко Колодуби, Юрій Іщенко, пишуть для нас. Останній твір нам подарував Мирослав Скорик, котрий аранжував свою знамениту «Мелодію». 30 травня цього року ми виконали її із саксофоністом № 1 у світі Клодом Делянґлом, професором Паризької консерваторії, і поширили на YouTube. Вийшло дуже добре, бо п’ять саксофонів – це міні-оркестр. Навесні у зв’язку із ситуацією в країні люди боялися приїжджати до нас, концерти скасовували навіть у Львові. Клод Делянґл, президент Міжнародної асоціації саксофоністів, приїхав до нас сам, сказав, що Україна йому симпатична і він хоче її підтримати.
Незабаром квартет планує виконати «Інвенції» Козаренка. Також записуємо кілька дисків, до яких увійдуть твори українських композиторів, роботи Джорджа Ґершвіна, а також низка композицій сучасних авторів. А в 2015-му, коли відзначатимемо наше 30-річчя, плануємо дати кілька концертів у Національній філармонії України й зіграти разом із провідними саксофоністами світу, як-от Клод Делянґл. Відомий на весь світ грузинський композитор Ґія Канчелі вже давно написав низку творів для квартету саксофоністів і хору або камерного оркестру, про що мало хто знає. Веду переговори про те, щоб не лише взяти в оренду ноти, а й запросити самого маестро до України.
Виступав наш квартет і на Майдані як 2004-го, так і цього року при температурі –19 оС Люди вийшли на захист і підтримку свого європейського вибору. А саксофон – європейський інструмент. Він прожив таке життя, як український народ. Сталін хотів знищити Україну і так само прагнув знищити саксофон. У цьому є щось символічне. Україна вистояла, і саксофон торує собі шлях.
Автор: Ганна Трегуб
Колективи: Київський квартет саксофоністів
Виконавці: Юрій Василевич
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: tyzhden.ua
|