|
|
Музичний “посол” в Литві
Відома українська диригентка Оксана Мадараш про війну, друзів і творчість
11 вересня 2023, понеділок
Поширити у Facebook
Нагадаємо, два десятки років у пані Оксани були тісно пов’язані з Національною оперетою України, і в цій творчій співпраці народилося чимало цікавих та резонансних вистав, концертів та проєктів.
Повномасштабна війна все перевернула! І постало питання як вижити під час російської окупації? Бо Оксана Степанівна, рятуючи свою матір, опинилася у Бучі, коли у лютому 2022 року тривали запеклі бої на Київщині, але вона вважає, що доля все ж посміхнулася їм у скрутну годину, і вони, хай з великими труднощами (до Львова їхали три дні), але вирвалися з запеклого кільця, а смерть відступила... Їм допомагали волонтери, бійці Територіальної оборони, а потім тепло прийняли колеги з Каунаського музичного театру. Вже майже 19 місяців диригентка активно працює у Литві й фактично стала українським музичним й культурним “послом”.
Нещодавно вона з великим успіхом, як диригентка, виступала у Києві - у рамках фестивалю “Bouquet Kyiv Stage 2023”. Цей проєкт розпочався особливою музичною програмою «Agnus Dei» у виконанні зірок: скрипальки Мирослави Которович, сопрано Сусанни Чахоян, та камерного ансамблю «АРТЕХАТТА» за участі солістів «Київської камерати». Хоча повітряні тривоги внесли корективи у цей форум, але рашистам не вдалося скасувати концерти. Нас не зламати, а концерти все одно відбувалися й ці події підіймали моральний дух публіці.
Нині кожна людина в Україні перебуває через повномасштабну війну, яку розв’язали орки, у точці власної жертовності. Втрата рідних, друзів, своїх домівок, нічного спокою... Це наше щодення війни. Що нині вплетене в молитву, що благає про допомогу й сили. У цій точці жертовності слухачі прийшли до Софії Київської, як колись й наші пращури звертали свої погляди до Оранти, благаючи Її заступництва і допомоги. Це була молитва, що лунала через музику. Через голос українських композиторів, через тисячі відзвуків українського мелосу...Це був концерт - молитва з надією на перемогу і мир.
Програма концерту складалася виключно з творів українських композиторів: Г. Гаврилець “Хорал”, М. Скорик “Елегія” (перекладення для скрипки і струнних М. Ковальова), І. Кириліна ”Молитва”,Є. Станкович “Гірська легенда” (редакція для скрипки М. Которович), В. Бібік Сім мініатюр для струнних ор.20 (1,2,5,7), Б. Лятошинський “Мелодія” (перекладення для голосу і струнних М. Ковальова), З. Алмаші ”Рефарефа”, О. Родін Agnus Dei, Postludium.
А на біс була виконана знаменита “Мелодія” М. Скорика (як вокаліз в інструментальному мережеві) і цей твір так розчулив, що деякі слухачки витирали сльози...
Днями закінчився Міжнародний конкурс диригентів Кодалі в Дебрецені (Угорщина) де членом журі була Оксана Мадараш. Про це наша розмова, а розпочали бесіду з аншлагового концерту у Кафедральному Соборі Софії Київської.
- Ідейною натхненницею проєкту “Agnus Dei” є Мирослава Которович, - підкреслила Оксана МАДАРАШ. - З Сусанною Чахоян вони співпрацюють вже багато років, а мені вона запропонувала долучитися до концерту, який ми презентували у рамках фестивалю ”Bouquet Kyiv Stage”. Музика - що вражає і те, що вона лунала у Кафедральному Соборі Софії Київської - духовному серці України додало особливих барв до цієї програми. Навіть повітряні тривоги не завадили слухачам все ж отримати насолоду від творів українських видатних композиторів нашої сучасності. Всіх присутніх оберігала легендарна Оранта.
“НАМ ПОЩАСТИЛО ВРЯТУВАТИСЯ В ОСТАННІЙ МОМЕНТ”
- Пані Оксано, повномасштабна війна всіх нас змінила. Де і як вона розпочалася для вас? Як ви опинилися у Литві?
-Пам'ятаю останній або найліпший спогад з України: 23 лютого 2022 року. Вечірній Київ. Після концерту в Національній філармонії, замість дороги додому на метро, якось інтуїтивно я вирушила піти у напрямку Подолу. Побачила пішохідний міст, освітлений ніжним блакитним та теплим жовтим - кольорами українського прапора... Пам’ятник Володимиру на кручі над Дніпром... Передчуття весни, але чомусь з нотами тривоги й суму. Це був останній день перед початком повномасштабної війни. Вечір перед розставанням з усім, що було прекрасним, мирним життям... Десь о 5 ранку прокинулась в передчутті з думкою: чи бомблять нас? Схопила телефон —там тиша... видихнула з полегшенням... а через 10 хвилин зателефонували друзі з Борисполя й повідомили що росіяни скинули бомби... Так розпочалася для мене ця війна... Подивилася у вікно й побачила, як з будинку від'їжджали сусіди із завантаженими речами на машинах...
Знаєте, до війни не можливо підготуватися! У мене був приготовлений наплечник з пляшкою води та паспортом. Як багато українців, я не вірила, що у XXI столітті, в час розвитку культури, науки й технологій можлива кривава війна у центрі Європи...
У перший день війни я поїхала у Бучу до мами. По дорозі вже зрозуміла, що напрямок обрала не той – бо поряд Гостомель -війсковий аеродром. Висадивши там десант орки хотіли за три дні взяти Київ... Проїжджаючи побачила як горіли два збитих ворожих гвинтокрила... Потім все як в страшному кіно, але тільки ти цього разу не глядач… Хоча я все ще не усвідомлювала всіх масштабів трагедії! Я не стратег, а музикант і вірила, що все швидко закінчиться...
Мама зварила борщ. Думала пересиджу у неї поки наші військові московитів швиденько виженуть. В Бучі тоді ще було відносно тихо. Ми з мамою цілодобово слідували за новинами, спілкувалися з друзями телефоном. Втім, одно з перших повідомлень, що шокувало, прийшло від знайомої вчительки з Бородянки. Вона розповіла, що під її вікнами стоять 103 російські танки, з яких щойно обстріляли центр міста і це лише заради розваги... А 53 танки московитів вже рушили на Бучу. Я слухала її і не знала, як повідомити про цю новину мамі…
Вона народилася 1941-го, в ранньому дитинстві пережила холод і голод. Зараз мама вже літня людина, їй важко ходити. Коли в Бучі почалися обстріли, ми тільки один раз спустилися у підвал будинку, мамі важко ходити по сходах.
Я почала шукати можливість виїхати з Бучі, але події розвивалися блискавично: російські загарбники захоплювали нові й нові житлові комплекси! Повсюдно стріляли, сховища були переповнені. І тільки наші волонтери курсували путівцями, лавіруючи між танками та гарматами, вони якимось неймовірним чином доставляли продукти та ліки, дбали про старих і немовлят. Наші волонтери та ЗСУ - це були наші янголи-охоронці!
Потім мені зателефонував із Литви головний диригент Каунаського театру Йонас Янулявічюс (Jonas Janulevicius). Я розповіла, що ми в окупації, всі мости зруйновані, вибратися немає можливості... Мабуть, на цьому мій земний шлях закінчився... Я спокійно це сприймаю - це наша доля…
"Оксано, це безглуздо вмирати під бомбардуванням, - сказав Йонас, - Ми вас зустрінемо, треба вибиратися". Втім, я гадала, що це неможливо, бо мама не може йти пішки, мости всі висаджені в повітря, на машинах евакуювали жінок з дітьми...
Вночі ми спали одягнені, коли раптово мені зателефонували й повідомили, що за 10 хвилин потрібно бути внизу є два місця в машині. Біля нашого будівельного комплексу волонтери формували колону. Я нічого з собою не брала крім маленької валізки, розуміючи, що якщо не вміститься в машину, то просто її викину...
Над головою летіли снаряди, від вибухів тремтіла земля та будинки навколо. Ми з мамою сіли в одну з машин, за кермом була моя тезка, Оксана, потім вона зізналася, що її водійський стаж на той момент був лише пів року, проте вона ризикнула...
Нам пощастило врятуватися в останній момент. Вважаю це подарунком долі.Через нашвидкуруч розібрані Територіальною обороною укріплення, наша колона попрямувала до Ірпеня, де ми мали вийти, щоб сісти на евакуаційний потяг... В дорозі я дізналася, що Оксана їде до Львова і ми домовилися продовжувати шлях разом з нею. Нам пощастило, бо того дня евакуацію в Ірпені було зірвано, рашистські літаки розбомбили залізничні колії. П'ять вагонів із жінками, дітьми та старими не змогли виїхати з окупованої території. Люди пішки йшли через ліс та болота у пошуках безпечної дороги. Відома фотографія, яка облетіла весь світ, на якій під підірваним мостом ховаються жінки та діти, а українські військові на руках виносять дітей...
Подальшу нашу евакуацію зі Львова до Литви організував директор Каунаського театру Benjaminas Zelvys (Бенджамінас Жельвіс). Весь театр чекав на нас у Каунасі, це зустріч просто незабутня. Я нескінченно вдячна всьому колективу за колосальну підтримку, яку нам надали й продовжують надавати литовські колеги.
Знаєте, було важко усвідомити, що навколо мирне життя. Коли вперше після евакуації ми з мамою пішли на виставу, я розплакалася... Це був емоційний зрив: сльози лилися з очей, але я могла собі дозволити цей беззвучний плач у напівтемряві театральної зали.
В Бучі я не плакала! Важко усвідомити, що те що ти бачиш сьогодні - завтра може бути зруйновано і це не фантазія, а жорстка реальність.
Було важко почати працювати на новому місті, в іншій країні... У березні мене запросили на 100-річчя литовського університету VDU, треба було продиригувати український Гімн. Хоча цей твір звучить лише три хвилини, але я зазнала такої напруги, що відчула навіть біль у руках. У ці кілька хвилин мені хотілося так багато сказати, вкласти у виконання сенс і зміст, які є в словах у музиці – героїзм, і те незриме, що нас підтримує, робить сильнішим і допомагає вистояти.
Знаєте, війна зробила нас настільки сприйнятливими, що яку б музику не виконуєш, відчуваєш і граєш її як ти без шкіри. Раніше можна було спокійно інтерпретувати, копаючи в глибину, а зараз виконання будь-якого музичного твору – це відчуття абсолютно оголеного нерва.
Наразі немає часу на порожні розмови, а зараз час дій. І якщо ти чимось займаєшся, це тільки по-справжньому.
Коли я приїхала у Каунаській музичний театр, мене поставили асистентом диригента -постановника «Набукко» Дж. Верді. Я була цьому дуже рада, оскільки тема опери співзвучна з тим, що відбувається в Україні - йдеться про геноцид народу.
Режисер відтворив на сцені свого роду “Стіну Плачу”, і на її "цеглинах" були написані Буча, Ірпінь, Маріуполь, інші міста світу, де відбувався геноцид народу... У музиці все те, що написав багато років тому Верді, оживає й актуально і зараз.
- Розкажіть про балет «Аладдін» на музику Олександра Родіна, який був представлений у Kaunas State Musical Theater (Kauno valstybinis muzikinis teatras). Це перший український твір, який був поставлений у Литві. Які враження були у глядачів ?
-У Каунаському державному театрі планували ставити балет Хачатуряна, але після початку повномасштабного вторгнення керівництво театру вирішило поставити балет саме українського композитора. Мене запитав директор театру чи є цікавий балет для сімейного перегляду, який би можна було поставити на їхній сцені. Я згадала яскраву афішу Київської опери на Подолі балету “Аладдін” Олександра Родіна. Проєктом литовці зацікавилися.
Для здійснення постановки була запрошена київська команда постановників: хореограф і автор лібрето - Сергій Кон,
сценограф - Наталія Клісенко, художник по костюмах - Дмитро Курята, асистент хореографа - Оксана Хамровська, художній керівник - директор Київської опери на Подолі Петро Качанов, а я виступила диригентом. Вийшла яскрава барвиста вистава, поєднання мультиплікації та балету, яка дуже подобається литовському глядачу та збирає аншлаги.
Цей балет став першою в історії європейською прем'єрою вистави на музику українського композитора, я дуже рада, що це сталося у Литві. Ми маємо давні дружні зв'язки з Каунаським музичним театром. Вони неодноразово приїжджали до насу Київ на фестивалі, ми створювали спільні концерти, а у 2019 році був поставлений мюзікл «Сімейка Адамсів», який до війни збирав аншлаги в Національній опереті. Я приїжджала до Каунаського музичного театру з 2008 року, знаю багатьох артистів. Завжди, коли я говорю про дружбу литовських колег, представляю знамениту картину геніального литовського художника Чюрльоніса «Дружба» - це найяскравіше втілення наших теплих творчих стосунків.
”МАГІЯ НАШОЇ СВОБОДИ”
- Можна сказати, що ви поступово відкриваєте литовцям українську музику.
- Я дякую організатору та ідейному натхненнику фестивалю «IX Tarptautinis Šv.Jurgio meno sezonas» Едмундас Сейлюс (Edmundas Seilius) за запрошення та пропозицію відкрити фестиваль, який відбувся на початку червня, концертом української музики, до якого у мене у вересні минулого року народилася назва, і яка тепер стане назвою циклу моїх концертів -”Магія нашої свободи”.
Концепція цього проєкту - все у світі має свою силу, свою магію. Власне, ці слова часто є синонімами, але силу мають, як правило, фізичні явища, а магія, тобто - захована в мистецьких імпульсах життєдайна енергія, притаманна в першу чергу музиці. А коли музика уособлює честь великої країни й підносить на цілий світ її героїчний дух, тоді саме слово "магія" поєднує в собі і силу, і гармонію, і наснагу.
В нашому концерті, який має назву "Магія нашої свободи" звучала музика в якій конденсовано силу, дух, мужність, любов, біль, і, навіть, усю історію існування України. Як і кожен герой-захисник Вітчизни має свій неповторний образ, навіяний силою його духа, так і кожен композитор має власний потужний мистецький почерк, своє звучання, яке відлунює в серцях українців через кордони та віки.
Майже всі твори звучали у Литві вперше.
Солісткою з України я запросила знану скрипальку Мирославу Которович. Ми виступали разом з прекрасними музикантами Литовського камерного оркестру, які приголомшливо відчували глибини виконаних творів (концертмейстер, перша скрипка Джеральдас Бідва (Džeraldas Bidva). А ще, для мене було приємною несподіванкою коли перед концертом побачила, що всі оркестранти на своїх костюмах прикріпили жовто-блакитні стрічки. До речі, так всі литовські митці виходять на концерти з перших днів війни в Україні! Це було дуже зворушливо. Ми починали концерт твором Максима Березовського. А як проникливо співала Молитву” Ірини Кириліної чудове сопрано Кристина Змайлайте (Kristina Zmailaite)! Цей твір написаний українською мовою, але вокалістка не просто заучувала текст, а її голос немов лунав від самого серця та вражав слухачів так, що в якийсь момент мені здалося, що вони в храмі Sv. arkanjelo Mykolo bazilika, де відбувався концерт, моляться разом з нами... До речі, цей твір так сподобався Мирославі Которович, що вона включила його до концерту у Софії Київській.
Велика подяка литовському хору "Вільнюс" за професіоналізм та проникливе виконання "Реквієму" Олександра Щетинського (керівник хору Arturas Dambrauskas). Я мала величезне задоволення від пошуків звукових ефектів під час репетицій.
Хочу зазначити, що творча співпраця з неймовірною скрипалькою Мирославою Которович - це єднання душ та музикантське розуміння з півслова всіх нюансів творів... Струни її скрипки торкаються кожного, хто був на концерт Мирослави. Боже, як в її виконанні прозвучала надскладна Третя камерна симфонія Євгена Станковича (написана в оригіналі для флейти), яку вони раніше разом з її батьком, видатним скрипалем Богодаром Которовичем та ансамблем “Київські солісти” записали на диск ще за життя маестро. Оваціями слухачі сприйняли парафраз "Ми є!" Юрія Шевченка та легендарну "Мелодію" Мирослава Скорика (соло з оркестром та хором) на завершення концерту. Ця програма стала як уособлення нескореної душі нашої України, та продемонструвала, що ми маємо сильне коріння і потужну музику авторів різних століть. Ми маємо історію, яку не перекреслять московити.
Проєкт вийшов дуже потужним і наш концерт був записаний та транслювався на Литовському телебаченні (LRT) у рамках фестивалю IX Tarptautinis Šv.Jurgio meno sezonas, "Magicae Nostrae Libertatis".
- Було повідомлення у ЗМІ, що ви брали участь у заходах, присвячених Дню державності Литви, що це був за концерт?
- Він відбувся напередодні фестивалю в місті Маріямполе з Каунаським міським симфонічним оркестром. Литовці цінують свою незалежність, адже як і зараз Україна, тяжко виборювали її. Це завжди особливі дні у Литві. Дуже тепло слухачі сприйняли “Ми є!” Ю. Шевченка - парафраз на мелодію М. Вербицького (Гімну України) для скрипки і струнного оркестру. Соло виконала Мирослава Которович, яка тоді щойно приїхала -то ж виступ був своєрідним експромтом.
- А що за проєкт “”Мюзикли у Каунаському замку”?
- В День Державності Литв, та в пам’ять про коронацію короля Міндаугаса на Festivalis „Operetė Kauno pilyje“/ Festival "Operetta at Kaunas Castle" лунали хіти з найвідоміших мюзиклів світу. Гостями фесту, який проводиться впродовж вже понад 20 років, були знамениті мюзиклові співаки зі Швеції з якими у мене відбулося надприємне творче знайомство. Лунали хіти «Chess», «Christina from Duvemola» й «Mamma mia» (ці мюзикли написав відомий композитор легендарної групи “ABBA” Бенні Андерссон) та інші композиції.
Український мюзикл на фестивалі представляла відома київська співачка Тамара Ходакова. У її виконанні прозвучав уривок з рок-опери Геннадія Татарченка і Юрія Рибчинського “Біла ворона” - «Свобода». Це було справжнє єднання всіх присутніх! Публіка підвелася з місць і це було найкращим доказом підтримки, адже таке бажане слово «свобода», яке литовською мовою звучить як «Laisve», це те, що об’єднує наші братні народи в прагненні до незалежності та ідентичності.
Знаєте, ще до війни я брала участь в цьому фестивалі, як диригентка Національної оперети України. Щороку тема фестивалю змінюється. Наприклад, минулого року лунала тема музики родини Штраусів, де я з величезним задоволенням презентувала весь свій десятирічний досвід проєкту “Штраус в опереті” в рамках концерту “Штраус у Каунаському замку”. Цьогоріч - це мюзикли.
“З УКРАЇНОЮ ЗВ'ЯЗОК НЕ ПЕРЕРИВАЄТЬСЯ”
- Нині всі ваші проєкти пов’язані з Литвою?А в Україні будете виступати?
З Україною зв'язок не переривається, хоча я перебуваю у Литві - навпаки ще більше розширюється. З перших днів перебування у Литві я брала участь у різноманітних міжнародних мистецьких проєктах , в організації та музичній підготовці виступів багатьох провідних українських солістів.
За цей період я вже поверталася багато разів в Україну, співпрацювала з Національним симфонічним оркестром України і на фестивалі “Bouquet Kyiv Stage”. Попереду є ще багато творчих планів та спільних проектів.
- Ви нещодавно повернулися з Угорщини. Розкажіть про Міжнародний конкурс диригентів Кодалі в Дебрецені , де ви були членом журі?
Цьогоріч я була запрошена бути частиною журі Міжнародного конкурсу диригентів Кодай ( Kodály Conducting Competition Debrecen –2023) за участі філармонічного оркестру, а також всесвітньо відомого хору Kodály. Конкурс був відкритий для диригентів вперше, які за вимогами конкурсу диригували не лише оркестрові твори, але також уривки з ораторій. Він зосереджений на Золтані Кодай та його шедеврі Psalmus Hungaricus, який був створений 100 років тому. Цей твір був обов’язковий і єдиний у 3 турі.
Особисто я почуваюся збагаченною можливістю зустріти нових коллег, які поділяють мою пристрасть до музики, обмінятися досвідом, унікальними способами її розуміння та відчуття.
Під час конкурсу я відчувала тепле відношення до України та дружню підтримку як членів жюрі так і учасників конкурсу.
Війна не триватиме вічно. Хоча нинішні виклики можуть залишатися, дух культури та творчості переважатиме. Тож сподіваюся невдовзі ми зможемо також запросити іх у мирну Україну.
ДОВІДКА MUSIC-REVIEW UKRAINE
Оксана Мадараш вважається одним із найталановитіших диригентів сучасної української диригентської школи.
Вона добре відома своїм новаторським і контекстуальним підходом до музики. Вона є засновницею, керівником і головним диригентом щорічного симфонічного концерту «Штраус в опереті», який проводився в Києві протягом останніх десяти років перед початком війни.
Також Мадараш відомий як продюсер, менеджер і головний диригент з організації освітнього циклу концертів класичної музики під назвою «Класика з Оксаною Мадараш» для молодих музикантів. Її професіоналізм, унікальний стиль диригування заслужили їй міжнародне визнання та кар'єру. Останнім часом вона зосередилася на українських композиторах і музиці. У результаті постановка балету «Аладдін» О. Родіна в Каунаському музичному театрі, Литва у 2022 році.
Оксана Мадараш диригувала на різноманітних міжнародних музичних фестивалях в Україні, Польщі, Угорщині, Австрії, Франції, включно з «Оперетою в замку» в Литві, де вона є постійним запрошеним диригентом.
Також співпрацювала з Македонською національною оперою та балетом, Белградським національним театром, Будапештським театром оперети, Київським національним академічним театром оперети (2002-2023) як диригент-постановник, Каунаським державним музичним театром (2022 – донині), Національним симфонічним оркестром України, Каунаським Міським симфонічним оркестром, Литовський камерний оркестр, Міжнародний симфонічний оркестр «INSO-Львів» та багато інших симфонічних оркестрів України.
За вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва та досягнення у професійній сфері у 2019 році Оксана Мадараш отримала найвище звання «Народна артистка України».
Окрім диригентської роботи, Оксана Мадараш була президентом та членом журі кількох міжнародних конкурсів.
Автор: Тетяна Поліщук
Діячі мистецтв: Тетяна Поліщук
|