|
|
Шляхами пам’яті: присвята Мирославу Скорику та Борису Лятошинському
1 липня, вівторок
Поширити у Facebook
Людська пам’ять – цікава річ. Нейропластичність нашого мозку дає можливість зберігати досвід, вчитися і …забувати – обличчя, імена, події, вчинки. І загублена в потоці інформаційного шуму людина легко може дійти до кризи ідентичність.
Якщо ж розмовляти не про окремого індивіда, а цілу націю? Втрата ідентичності означатиме відсутність опори й коренів, що підтримують життя цілого народу. Ось чому такою важливою є культура пам’яті, що може мати різноманіття форм для сфер суспільного буття.
Ось, до прикладу, цьогоріч відбулося вшанування пам’яті двох визначних постатей української музичної культури – 130-ліття від дня народження Бориса Лятошинського та 5-ї роковини смерті Мирослава Скорика, організовані в рамках 44-ї едиції Міжнародного фестивалю класичної музики «Віртуози» у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика. Кожен із концертів циклу буквально або опосередковано проводив тонку нитку зв’язку між традицією вчителів і новаціями учнів, експресією оголених ран трагічних подій ХХ століття й резонансом у душі сучасної людини, міксом джазу, класики та фолку.
Отож, давайте познайомимося ближче з метрами композиції і стилів, майстрами форми та жанру, що через музику відкриваються нам все ж людьми – справжніми, багатогранними, жартівливо-гротескними, задумливими, печальними й розпачливими, закоханими і, врешті, живими.
Діалог поколінь: Скорик і його сучасники
Дві фортепіанні події із творів Мирослава Скорика відзвучали у локаціях, що вели між собою своєрідний діалог – виконавців та репертуару, акустики та інструментів. Перший концерт – «Присвята. Скорик», що відбувся 1 червня у Львівському державному музичному ліцеї імені Соломії Крушельницької. Новий, світлий Малий зал імені Василя Барвінського з блискучими роялями фірми «Bechstein» приймав у перший день літа гостей Львова – Станіслава Гумінюка з Києва та Павла Гмиріна з Дніпра.
Програма різноманітна, з акцентом на циклічні твори із карпатським характером. Йдеться про цикл Скорика «В Карпатах» і «Гуцульські акварелі» Ігоря Шамо, хоча залишалось місце як для роздумів в абстрактних Варіаціях Скорика й П’яти мініатюрах Івана Карабиця, так і для усмішки після ефектного виконання «Бурлески».
Першим свій відділ зіграв Станіслав Гумінюк. Його програма складалась із поетичної преамбули Василя Барвінського «Пісня» (ніби промовляючи: «Ось де всьому є початок!») і творів Скорика, написаних у ранній період творчості. Це різнохарактерні п’єси циклу – від світлих образів Карпат із перекличками тембрів і напівпрозорих нюансів піано до дикої, нестримної коломийки, гострої «Бурлески» й мінливо-драматичних Варіацій.
Яскравий артистизм, творчий запал і музикальність Гумінюка створили суміш вдалого виступу та презентації інструмента, що відгукувався на творчу волю виконавця. Виділити можна, звісно, «Коломийку» та «Бурлеску» – ефектні й гротескні, ці твори вийшли дуже природними в піаніста.
Цікаво спостерігати як від характеру людини змінюється манера гри, звучання інструмента і виконавська інтерпретація творів. Слухачі в Малому залі Ліцею імені Соломії Крушельницької мали таку можливість, адже Павло Гмирін виступав наступним, а його програма складалася з опусів двох композиторів, сучасників Скорика.
«Гуцульські акварелі» Ігоря Шамо – твір на перетині образотворчого й музичного мистецтва потребував від піаніста тонкого відчуття характеру циклу. Виконавець дуже вдало «писав» ці звукові пейзажі, що зробило опус кульмінацією концерту. Ефектне нюансування від піанісимо до граничної гучності все ж у деяких місцях більше пасувало б залі філармонії з об’ємним акустичним приміщенням, де гуркітливі баси заповнюють його до краю. А в камерному просторі, на мою суб’єктивну думку, вони звучали надто різко.
Та все ж, виконання солістів врізалося в пам’ять яскравою артистичністю і високим рівнем виконавства.
Скорик in jazz
7 червня також було двоє виконавців і одне фортепіано, проте цього разу то був знаний львівський дует, друзі Скорика – Оксана Рапіта й Мирослав Драган. Вечір пройшов у смарагдовій напівтемряві затишної Зали імені Людкевича у Львівській філармонії, якій так пасував джазовий Скорик. Відточений репертуар ізлітав з легких рук ансамблю піаністів, чергуючись із сольними номерами Оксани Рапіти й Мирослава Драгана.
«Скорик. Forever» – вдала назва для концерту, що свідчить чи то про відданість слухачів музиці Скорика, чи вказуючи на вагомий внесок композитора в українську культуру або на твори, що завжди будуть популярними, як-от легкі для сприйняття «Три джазові п’єси», парафрази з творів Людвіга ван Бетовена, лірично-сентиментальний «Листок з альбому» або жартівливий «Канкан ніби зі старої грамофонної плити» з «Трьох екстравагантних танців». Було місце в концерті опусам і з неокласичного періоду творчості майстра, наприклад, зовсім нетанцювальний, з вкрапленнями джазу Вальс із Партити № 5, та й загравання з авангардом і азбукою Морзе в Токаті для фортепіано у виконанні Мирослава Драгана, – контрастний твір у порівнянні з рештою програми, утім все ж високо оцінений публікою.
Яскрава творча манера Оксани Рапіти в поєднанні зі злагодженим балансом звука Мирослава Драгана дозволили прожити цей вечір на одному диханні у настрої світлої ностальгії та надії на майбутнє.
Різні грані українського модерніста
Ще один всесвіт української музики – Борис Лятошинський. Цьогоріч виповнилося 130 років від дня його народження. У період незалежності все частіше в концертних залах лунає музика митця, організовуються фестивалі на його честь (Liatoshynsky Space-2025). Існують музичні колективи його імені (Liatoshynsky Capella), громадська організація Liatoshynsky Foundation, що активно популяризує творчість композитора, а цьогоріч ще й відбулася прем’єра опери «Золотий обруч» у Львові.
На фестивалі класичної музики «Віртуози-44» Лятошинському було присвячено два концерти – один відзвучав 22 травня. То була програма інструментальних камерних і сольних творів «Молоді віртуози – класикам» у майстерному виконанні Катерини Шалайської (скрипка), Модеста Менцинського (віолончель) та Ростислава Федини (фортепіано).
Друга імпреза відбулася 4 червня і являла собою тричастинну форму з творів Лятошинського. Трагічні фортепіанні П’ять прелюдій, Перша соната й Траурна прелюдія у виконанні Максима Шадька обрамлювались вокальними творами – п’ятьма романсами на слова Івана Франка на початку концерту й трьома обробками українських пісень у виконанні Миколи Губчука і Тетяни Гомон в кінці.
Глибокий психологізм вербальної складової романсів Лятошинський передає тембрами фортепіано, поєднуючи звукозображання, символізм та експресію власного стилю, створюючи глибокі й змістовні твори. П’ять романсів звучать суцільною драматичною історією ліричного героя про нерозділене кохання, де в кращих традиціях Шумана образи природи підсилюють емоційний стан героя – «Твої очі, як те море» – слова переплітаються з фортепіанними коливаннями фактури і широтою фрази, романс «Безмежнеє поле» з просторим діапазоном і порожніми октавами передає відчай та біль головного героя, а п’ятий романс «Не минай з погордою» – взірець мелодраматичної декламації Миколи Губчука з поєднанням внутрішньої напруги фортепіанної партії Тетяни Гомон вдало занурили слухачів в естетику Лятошинського й створили потрібний настрій для похмурих і трагічних творів 1920-х та 1940-х років.
Максим Шадько на сцені Львівської філармонії виконав Траурну прелюдію, Сонату № 1 і П’ять прелюдій, тв. 44, що становили серцевину концерту. Самовіддача молодого піаніста на сцені вражала, а потужний звук у Першій сонаті заповнював залу й душі слухачів до краю, переконуючи їх в актуальності експресивної музики Лятошинського, адже, автор у ній постає живою людиною – з усім спектром власних емоцій і трагізмом тодішньої об’єктивної реальності.
Хочеться ще відзначити поліфонічну майстерність Шадька в П’яти прелюдіях, де перед виконавцем постало важливе завдання озвучити велике багатство фактури та її переплетення з мелодією. Кожна прелюдія – відбиток епохи, п’ять психологічних станів – безнадія, любов, хаос, печаль і болісний тріумф.
І знову повертаємось до національних витоків кожного композитора – пісні. У виконанні Миколи Губчука й Тетяни Гомон на завершення вечора пролунали оригінальні та переосмислені Лятошинським «Три обробки українських народних пісень» – «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Ой піду я в сад» і «Все щиголь гадає» – оптимістично, щемко, художньо виразно. Кожна з них – творча знахідка композитора, його тонке відчуття тексту й підтексту, відмінна побудова драматургії.
Концерт залишає по собі різні враження – темряву й густі фарби фортепіанних творів разом із тужливим циклом пісень на вірші Івана Франка згладжують просвітлені обробки українських пісень. А завершення жартівливою піснею «Все щиголь гадає» відкриває Лятошинського з іншого ракурсу.
Автор: Анна КУЗИК
Виконавці: Андрій Драган, Оксана Рапіта, Максим Шадько
Композитори:Мирослав Скорик
Концертна організація: Львівська національна філармонія
Концертний зал: Концертний зал ім. С. Людкевича Львівської філармонії
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль музичного мистецтва "Віртуози"
Джерело: Журнал "Музика"
|